Фінал “Стихійні”:Юрій Матевощук та Джон Гнатів

Стихійні – наймасштабніший поетичний тур в Україні. Кожен поет презентує свою стихію – воду, землю, вогонь чи повітря. 3 грудня у Львові відбудеться фінальний виступ, де кожну стихію представлятимуть два автори.

У цій статті коротко про представників вогню.

Джон Гнатів

Представляє стихію вогню та є ще одним із засновників туру «Стихійні».

Джон вміло відчуває тонку межу між поезію і музикою, та майстерно її переступає. Вогонь його текстів – смачний, витриманий в певних своїх амбівалентних культурних традиціях пост-року. Поезія Гнатіва має свій унікальний голос, культурний код. Метафізика його текстів  –  скандинавського походження:

Там, на сірому

горизонті, залитому
водою музики,
чорні вершники дощу

женуть батогами
своїх масних коней.
Чорні постаті води,

нестримні духи вітру,
повелителі грому, вони
прийшли на порятунок

ночі, що горить
сьогодні пекельним
полум’ям вогню.

Його вірші своєю смисловою ситністю і метафоричним температурним контрастом навіюють враження перебування біля розігрітого п’єцу  у холодній просторій і пустій кімнаті, в якій відбивається від стін звук потріскування дров.

Юрій Матевощук

Юрій Матевощук пише тоді, коли в його душі «киплять» емоції та хвилювання. Для нього не важливо, чи сумна то подія, чи радісна. Головне – виразити свої думки, передати почуття саме в ту мить.

Якщо би вірші Матевощука розвивалися в одній площині, то мені, мабуть, було би простіше, але перед нами різні ступені поетичного досвіду і своєрідна його хронологія. І якщо у наративних віршах «Фотограф» чи «Клоуни» поет послуговується соціальними знаками і кодами, то у віршах, в яких вивершуються інтимні пристрасті, життєва енергія підноситься до небесних сфер, – пише про нього Василь Махно, український поет з Нью Йорку.

Вкотре стримають порив віконні рами,
і мелодії зіграють якось повільніше.
Як же ти потрібна мені тут, кохана,
і ніхто із інших

Поет пише живою мовою, якою спілкується в реальному житті:

І свічку пітьма не задує з понижень,
Бо й так повертатись напевно вже влом,
Маршрут помінявши сто п’ятниць на тиждень,
Як завше – тринадцятих заднім числом.

Поезія – це асоціативність та образність. От ми бачимо панораму парку, але запам’ятовуємо, наприклад, якийсь камінець. Те, що запам’ятовується – впливає, – говорить поет.

Аліна Сторож

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *