Марія Бурмака про свою участь, значення й наслідки фестивалю «Червона рута»

17-24 вересня виповнюється 35 років із часу проведення легендарного музичного фестивалю в Чернівцях. Серед лауреатів дійства — Народна артистка України, а тоді 18-річна дівчина з Харкова Марія Бурмака. Про значення фестивалю для Марії, плеяди українських виконавців та для України читайте в ексклюзивному інтерв’ю для Artefact Music. 

 

Що для Вас означали участь і лауреатство в цьому фестивалі?

«Червона рута» відбулася в 1989 році. А до того великого фестивалю в Чернівцях були відбіркові тури. Мій батько показував мені вирізку з харківської газети, що буде відбірковий конкурс, але я навіть уявити не могла, що можу піти та заспівати свої пісні, бо вважала себе аматором. А тут такий загальний український фестиваль: де вони й де я? 

Але на той момент я вже виступала на концертах авторської пісні, їздила в Київ на зустріч зі студентами. А вже в червні поїхала на перший фестиваль авторської пісні «Оберіг», який відбувався в Луцьку. 

Саме там Марія Бурмака не лише здобула гран-прі, а ще й зустріла майбутніх організаторів «Червоної рути»: Кирила Стеценка, Анатолія Калениченка й Тараса Мельника. Вони й переконали тоді ще недосвідчену співачку взяти участь у ньому.

 

Для виступу Марія обрала пісні на вірші Олександра Олеся й інші композиції, зібрані в етнографічних експедиціях, і, як зазначає вона сама, це було сміливо.

Пісня на вірші Олександра Олеся – «Ой не квітни, весно, мій народ в кайданах, мій народ в задумі, очі його в сумі». Уявити, що взагалі таке звучить зі сцени у 1989 році –  було дуже складно. Власне, в той момент, коли я співала пісні на вірші Олександра Олеся, люди почали діставати заховані за пазухою синьо-жовті прапори.

 

«Це вперше, здається, я почула, коли люди кричали «Слава Україні»

За ідеями режисерів Сергія Проскурні та Василя Вовкуна, наприкінці фестивалю всі учасники мали зібратися в центрі стадіону і співати «Червону руту», однак усе пішло не за планом:

І от у цей момент на стадіоні вимкнули світло, почала звучати якась зовсім інша музика, а людей відтісняла до виходу міліція з собаками. А перед тим, до речі, львів’яни проривалися на стадіон і міліція їх обшукувала. Я тоді зі сцени сказала, що в даний, саме в цей момент відбувається побиття студентів. Я б забула про цей фрагмент, але потім прочитала в газеті, що Марія Бурмака зі сцени сказала, що треба захистити львівських студентів. 

Власне весь концерт був такий наелектризований. Кожне слово, що звучало зі сцени, викликало овації. Люди діставали синьо-жовті прапори, це вперше, здається, я тоді почула, коли люди кричали «Слава Україні». Звичайно, під кінець вже, напевно, було рішення закінчувати все, тому це було трохи навіть моторошно, і нас з собаками відтісняли до іншого виходу. 

 

Проблеми після виступу на «Червоній руті»

Після лауреатства в «Червоній руті», де я здобула друге місце, мене викликали у специфічний відділ університету і запитували, що за вірш я співаю. Я принесла книжку Олександра Олеся, показала цей вірш («Ой, не квітни, весно»), який був написаний в 1905 році, а книжка видана в 1961-му. Хоча поезії Олександра Олеся вилучалися в радянський час з бібліотек, все одно ця книжка, можна сказати, мене врятувала і я закінчила університет з червоним дипломом. 

Після того, як зазначає Марія, вона була під пильним оком КДБ, а через певний час мала нагоду поговорити з Євгеном Марчуком, який на той момент був очільником українського КДБ: 

Від нього почула дуже цікаву річ, що тоді політична ситуація складалася так, що відчувалися україноцентричні сили й бажання виходу з Радянського Союзу у всіх сферах, і навіть у комітеті державної безпеки. Усіх заткнути КДБ ще насправді могло, до того як Україна отримала незалежність залишалося два роки, але вони цього не зробили. Цей поїзд було не спинити, радянське керівництво розуміло, що все виходить з-під контролю, а такі фестивалі, як, зокрема, «Червона рута» на емоційному рівні готували цей ґрунт, що Україна має бути вільна. 

 

Яке значення фестиваль мав для тодішньої молодої плеяди українських виконавців? 

Річ у тім, що до фестивалю була традиційна українська музика, яка звучала, яку знали, але це не була сучасна музика. Вона писалася і сторювалася українською мовою, але в неформальних підпіллях і їй ніде було звучати. І перед фестивалем «Червона рута» дуже багато музикантів знайшлися. Це був вибух на той момент сучасної української музики: і рок-музика, і попмузика, й авторська пісня. Дуже багато артистів чекали цього моменту. 

Уперше Гімн України був виконаний на закритті «Червоної рути», і співали його саме Василь Жданкін, Едуард Драч і Віктор Морозов. 

Особливо знаковою стала пісня про Україну Тараса Петриненка, що теж вперше була виконана на велику авдиторію на цьому фестивалі.

 

Якими були масштаби фестивалю? 

Це був дуже великий фестиваль. По-перше, він тривав тиждень. Приїхали учасники з усієї України, їх розселяли по готелях, гуртожитках, наприклад, я жила в якомусь гуртожитку. Коли я вже ввечері йшла на концерти, то було не просто неможливо зайти, неможливо було навіть протовпитися до самого залу, який знаходиться в парку в Чернівцях. 

Окрім того, зазначає Марія на фестивалі відбувалися не лише концерти, а й і ярмарки майстрів, етнографічні заходи. 

Було охоплено все місто і фактично все місто брало в цьому участь. Фестиваль був дуже масштабний: як перший в Чернівцях, так і другий — в Запоріжжі. 

 

Чому саме в 1989-му році вдалося втілити в реальності величезне дійство? 

Мені здається, що це зусилля дуже багатьох людей. З одного боку — це намагання підняти українську музику. Це ентузіасти, які підняли цю ідею, які знайшли таку славну людину, Миколу Мороза, бізнесмена з Торонто, який вклав певні кошти в проведення фестивалю і в купівлю апаратури. Навіть на касетах, що потім були видані, написали, що це зроблено спільно із зусиллями україно-канадського підприємства «Кобза», яке він очолював. 

З іншого боку , як це не дивно, але цей фестиваль нібито проводився під патронатом Комсомолу. Звичайно потім, уже в момент проведення, у провідних газетах почали з’являтися досить розгромні статті про фестиваль. Він ще триває, а вже пишуть про націоналістичний шабаш. 

Роль діаспори на фестивалі: запрошували навіть Квітку Цісик

Був цілий концерт української діаспори. Артистів запрошували з різних країн. Зокрема був такий дует «Дарка і Славко». До речі, з Даркою Конопад я досі спілкуюся. Була співачка з Аргентини Клавдія Полотнянка. Я знаю, що запрошували Квітку Цісик, але вона не змогла приїхати. Був, здається, Юліан Китастий. Сцену оформили дуже зворушливо. Це були фотографії українців, які виїхали, які є українською діаспорою у світі. 

Фестиваль «Червона рута» зробив неосяжний внесок у розвиток української музики. Завершити хочемо словами Марії Бурмаки:

Україна в один момент отримала дуже багато різних виконавців, українськомовних на різний смак, тому це був саме музичний вибух. З’явилося багато артистів, а найголовніше: вони не просто з’явилися, а були почуті. Фестиваль мав ефект скриньки пандори, яка коли відкрилася — почалися незворотні процеси.

 

Авторка матеріалу — Мар’яна Панчак

Фото на обкладинці — Юрій Ліщук