«Я людина віддана справі: якщо в бій, то з усіма»: Тарас Курчик про участь у фестивалі «Червона рута»

У 1989 році він став наймолодшим лавреатом фестивалю «Червона рута», а його пісню «Не судіть» назвали гімном української мови. В ексклюзивному інтерв’ю для Artefact Music заслужений артист України Тарас Курчик поділився спогадами про участь у фестивалі, мовне питання й творчий шлях після «Червоної рути».

 

«Червона рута»: поява доленосного фестивалю у житті

У 1989-му, коли вперше відбувся фестиваль, Тарас Курчик навчався на другому курсі Дрогобицького музичного училища (Львівська область) за класом скрипки. 

Тоді відбувалося багато танцювальних вечірок, в яких я брав участь як співак,  тож музичний досвід був. Ми створили групу «Руїни дня»: хотілося назвати якось модно, обрали так. Раптом у всіх газетах з’явилося оголошення, що буде відбуватися фестиваль «Червона рута». Цю вивіску приніс мій друг, з яким ми навчалися в музичному училищі й грали по ресторанах. І він каже: «Слухай, візьмімо участь». Я вагався, але все ж вирішив спробувати. 

Однак недостатньо вирішити брати участь у фестивалі, наступним етапом стало створення і запис пісні. Без проблем не обійшлося…

Першу пісню ми записали у Стрию з Левком Дурком (український співак, заслужений артист України — ред.), і з нею я поїхав на відбір у Львові. Та під час репетиції так сталося, що випадково звукорежисер натиснув не ту кнопку і стер усю фонограму. Звісно, для нас це був шок. Я знову набрав Левка, але у нього вже цієї музики не було. Він у той день грав весілля, здається, це субота була. Ми не мали іншого виходу, тож помчали туди і в перервах на його інструменті записували фонограму. Сам не знаю, як це нам вдалося, але вже з нею дуже швидко повернулися до Львова, на локацію відбору, адже наступного дня мав бути концерт. Звісно, це вже була не та фонограма, як спершу, але я був заявлений, тож мав хоч з чимось вийти.

На саундчеку нашвидкуруч записана фонограма звучала дуже погано, перш за все через старий магнітофон, який Тарас позичив на концерт у знайомих. 

Я зрозумів, що це провал. Думав тільки про те, щоб якнайшвидше виступити, отримати пʼять хвилин ганьби й забути про цей фестиваль, як страшний сон. Перед концертом, коли люди вже зібралися в залі, я помолився, думаю собі:«Господи, допоможи, щоб цей провал швидше закінчився», і вийшов на сцену…

 

«На відборі сталося перше чудо»

І в мене був шок на сцені: мінус звучав чисто, якісно, словом — фантастично. Це додало мені настрою й натхнення — вийшов чудовий виступ. Публіка довго аплодувала.  Я вийшов зі сцени до свого товариша, не розуміючи що відбулося,  а виявилося, що хтось поміняв магнітофон на новий, такий самісінький «Маяк», того ж кольору, і я досі не знаю, як це сталося і хто це зробив. Таким чином я посів третє місце на відборі й став лауреатом. Як приз — поїздка на основний фестиваль «Червона рута»  у Чернівцях.

«Не судіть»: як гімн української мови прозвучав у СРСР?

На фестивалі Тарас Курчик виступав з авторською піснею «Не судіть», що ставить питання про українську мову, історію і її наслідки. Текст пісні:

День за днем іде,

І насущний хліб приносить.

Щось в душі не те,

Щось змінилось й серце точить.

Ми забули все,

Ми забули близьке слово.

Ми забули все,

Ми забули рідну мову.

За яку колись діди кров свою пролили,

Щоб онуки їх по-чужому говорили.

Ні, ні…

Приспів:

Не судіть мене,

Й так від болю серце стислось,

Не судіть мене,

Я забув про рідне й близьке,

Не судіть…

Скільки ніг

Босими пройшли по терну,

Скільки рік

Крові й сліз наш край обмили.

Бог нам дав

Українську нашу землю,

Щоб її,

Зараз ми похоронили?!

Ні, ні…

Приспів

День за днем іде

І насущний хліб щоднини,

А тепер скажіть,

Чи цей хліб ми заслужили?!

Ні…

Я був готовий до наслідків, скажу відверто. Я людина віддана справі: якщо в бій, то разом з усіма, іноді не думаючи про наслідки. Я думав, що з таким текстом все закінчиться для мене не дуже добре, адже ця пісня виконувалася не тільки в нашій країні, а й по всьому світові. Тоді й «Радіо Свобода» й інші радіостанції крутили її, називаючи гімном української мови. Я думав, як станеться, так і станеться, за справу батьків і дідів я готовий… На диво, все було трошки простіше. Але відбувалися різні слідкування за артистами, я думаю, десь там збирали різні моменти моєї біографії. 

 

Мовне питання: актуальне 35 років після створення пісні, а що далі?

Автор «гімну української мови» вважає, що пісня буде актуальною ще довгий час. 

Зараз цих думок все менше, але колись їх було досить багато: про те, що ми живемо в одній країні, мова — хіба це має значення, мовляв, яка різниця, якою мовою розмовляє добра людина, яка має патріотичний дух. Але, це має велике значення. Колись на початку війни (2014 р. — ред.) Олег Скрипка дуже гарну фразу сказав: «Подивіться, де відбувається війна: там, де не було української мови, там, де не звучала українська пісня». Нам здається, що таке мова і пісня: українською пісня, російською пісня, яке має значення? Тільки тоді, ми не розуміли, що це була частина глобальної російської політики.

Мовою й піснею без бомб, на той час, без гармат і ракет вони захоплювали наші території, уми та свідомості. А коли свідомість вже зомбована тим, що в неї вкладають, тоді тіло і думки це приймають.

Тарас Курчик пригадав також ситуацію з туру Бразилією, що його вразила. У маленькому містечку у школі, де навчалися і бразильці, і діти емігрантів з України — всі вони розмовляли українською.

У мене був шок. Це емігранти з України, хтозна-яке покоління, а ці діти розмовляють українською мовою. Було таке враження, що я переїхав зі Львова десь у найближче місто області. Люди пронесли мову через покоління, розуміючи, що це дуже багато важить для їхньої нації. Тобто розуміючи, що діти повинні мати цей звʼязок зі своєю країною.

Та це не єдиний момент, що приємно здивував Тараса у Бразилії. На одному з виступів хлопець-бразилець, який розділив сцену з артистом, вивчив декілька пісень українською.

Не пам’ятаю навіть, чи мав він якесь українське коріння, але хлопець так хотів доєднатися до українства, що вивчив декілька наших пісень. Коли я мав там концерт, попросили, чи міг би він виступити на тій самій сцені у перерві мого концерту, я з великою радістю і задоволенням погодився. Публіка його гаряче підтримувала, ми фотографувалися, спілкувалися через перекладача і він сказав: «Я такий вражений і захоплений, що тепер не тільки буду співати українською, а хочу вивчити українську мову». Це було так зворушливо… 

На думку Тараса, саме мова, культура і звичаї дають відчуття цілісності нації. 

Коли я їду за кордон, одразу вмикаю радіо тієї країни, в якій перебуваю. Це дає можливість сповна відчути її не лише візуально, а й на рівні емоцій: їхня музика,  мова, культура  дає повне відчуття країни в якій перебуваєш. Тепер уявіть: хтось з туристів будь-якої країни був у росії, приїхав до України, що змінилося? Тож, якраз мова — перше, що дає відчуття іншої країни, країни де є твоя вишивка, прапор, гімн  — це фундаментальні святині, основи, на яких будується відчуття і розуміння, що ти українець.

 

«Я кілька разів отримав палицею по плечах»: крізь міліцію до глядачів

Тоді хтось із влади, можливо, думав, що краще нехай цей фестиваль буде, ніж почнуться якісь заворушення. Ніхто не розумів, що це буде такий сплеск внутрішнього піднесення і практично першої культурної революції. Але не все було так дозволено, як воно виглядає зараз на екрані. На стадіон, де всі артисти мали виступати на гала-концерті, артистів і мене особисто не пропускали, нічого не пояснюючи. Як і інші, я ще кілька разів отримав палицею по плечах, але ж це нікого не зупинило, звісно.

Як пояснює Тарас, відбувалося «культурне затримання».

Я доводив, що маю виступати, бути з людьми, які прийшли на цей концерт. У відповідь чув абсолютно штучні відмовки. Звичайно, ми проривалися, але перед тим усіх обшукували й перевіряли.

 

«Прапорів на вході не було, їх одразу забирали»: контроль міліцією й винахідливість українців

Треба віддати належне, нашим дівчатам, жінкам, які своєю винахідливістю завжди досягають результату (сміється — ред). Там вони теж знайшли рішення, як заховати й пронести прапори, тим паче їх менше обшукували. Коли я вийшов для виступу, був просто вражений, бо весь стадіон був у прапорах. Це було неймовірно, адже це не сьогодні, коли ти маєш таку можливість. Але тоді, це було так зворушливо, у всіх в серці була гордість за нас українців, а на очах сльози.. За цей прапор і за гімн віддано багато життів: щоб прапор майорів, а гімн звучав.

Творчість після фестивалю

Після завершення фестивалю, Тарас давав чимало концертів в Україні та за кордоном. 

Вони фантастично проходили. Далі на деякий час я зник, а потім повернувся до своєї творчості, написав багато пісень та зняв чимало кліпів. Серед них — на пісню «Більше ніхто». Працював над ним Олексій Золотарьов, який був одним з операторів фільму «Титанік» у США. Знімали в Ялті.

Перед тим була пісня «Давай-давай», яку мені дотепер згадують і запитують, як тоді  вдалося зробити кліп такої потужної якості, адже, до речі, це практично перший комп’ютерний відеокліп в СНГ, він транслювався у багатьох країнах світу.

Згодом Тарас Курчик записав альбом народних пісень «Пісні твоєї України. Все по-новому» та інші платівки. Також взяв участь у конкурсі на написання офіційного гімну до приїзду Папи Івана Павла II, в якому переміг. Його транслювали наживо в 120 країнах світу, а Тарас отримав особисте благословення Папи. 

Та головним плодом праці музиканта за останнє десятиліття є проєкт «Українська пісня/Ukrainian Song Project». У ньому взяли участь видатні українські артисти, серед яких Джамала, Арсен Мірзоян, «Без Обмежень», «Антитіла», «KAZKA», Олег Скрипка та гурт «ВВ», «Pianoбой», «Скай», «Скрябін», Тіна Кароль, Jerry Heil  та чимало інших. 

Дев’ять років тому я назвав його «Українська пісня», щоб хоча б назвою казати всім, що українська пісня є і буде. 

Так сталося,  що зараз я працюю заступником директора Львівської опери, а генеральним директором є Василь Вовкун (Міністр культури та туризму України 2007-2010 рр. — ред.), який був одним із режисерів-постановників першого та декількох наступних фестивалів «Червона рута». Ось так, через 30 років ми зустрілися і тепер разом працюємо у Львівській опері.  І це ще одне продовження українськомовної стратегії.

Фестиваль «Червона рута» дав поштовх цілій плеяді українських артистів, які протягом десятиліть продовжують змінювати наш медіапростір на український, своїми діяннями та творчістю.

«Червона рута» визначила мій шлях у житті — шлях музики й мистецтва. Це був фундамент, на якому будувалося все моє подальше життя.

Авторка матеріалу — Роксолана Кривенко