Малюй, Катя, малюй! Як пані Білокур респект від Пікассо отримала

Катерина Білокур політикою та революційними ідеями особливо не переймалася, хоча всі шанси до того були. Їй виповнилося 17, коли Грушевський та Петлюра друкували свої універсали, а Махно бив червоних та німців у Гуляйполі.

І навіть коли гриміла перша російська революція 1905-1907 років, ще зовсім юній Катерині діла до політичних перипетій не було. Дівчина хотіла малювати. І її бажання до творчости дало свої плоди: творчість пані Катерини оцінив сам Пабло Пікассо. 

У віці 6—7 років Катерина навчилася читати. На сімейній раді було вирішено  не віддавати дівчину до школи, щоб зекономити на одязі та взутті.

Ну й добре, до школи не пустили. Нехай. Але ж малювати то не дозволили. От тут якраз і починається справжнє так би мовити  «Творче родео» Катерини Білокур. Вона стає на шлях боротьби за власне право займатися улюбленою справою.

Про свої перші кроки у мистецтві художниця згадувала:

  – Украла у матері кусочок білого полотна та взяла вуглину… І я намалюю з одного боку полотнини що-небудь, надивлюсь-намилуюсь, переверну на другий бік – і там те саме. А тоді виперу той кусочок полотна – і знов малюю… А одного разу… намалювала не краєвид, а якихось видуманих птиць… Мені було радісно на душі від того, що я таке зуміла видумати! І дивилась на той малюнок, і сміялась, як божевільна… От мене на цьому вчинку і поймали батько та мати. Малюнок мій зірвали і кинули в піч… «Що ти, скажена, робиш? Та, не дай Бог, чужі люди тебе побачать на такому вчинку? То тебе ж тоді ніякий біс і сватати не буде!..» Але куди я не йду, що я не роблю, а те, що я надумала малювати, – слідом за мною…Обідно мені на природу, що так жорстоко зі мною обійшлася, наділивши мене такою великою любов’ю до того святого малювання, а тоді відібрала всі можливості, щоб я творила тую чудовую працю во всю шир мого таланту!

Катерина продовжувала малювати потайки від рідних, використовуючи для цього полотно та вугіль. Малювала декорації для драмгуртка, створеного сусідом і родичем Білокурів — Микитою Тонконогом. Пізніше Катерина також грала на сцені цього театру.

Але не театр був потрібен молодій мисткині. Вона перш за все прагнула займатися малюванням. Саме тому Катерина пробує вступити до Миргородського керамічного технікуму, де можна було вчитися на художника. Однак, нічого не вийшло. Тут то з нею і зіграла злий жарт господарка доля, яка загадала, що колись батьки Катерини відмовилися віддавати її до школи. Атестату то Білокур не мала.

На знак протесту Катерина пройшла пішки від Миргороду до рідної Богданівки. Але це так, кілометрів 150.

Як же мабуть кусали лікті керівники технікуму, коли дізналися, що через тридцять років, роботи уже відомої художниці Катерини Білокур хвалить сам Пабло Пікассо:

 – Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!, – сказав відомий сюрреаліст у 1954 році на Міжнародній виставці в Парижі.

І дійсно, на її роботи, як на вогонь,  можна дивитися вічно.