Як говорити про Гоголя конструктивно

Гоголь народився 1 квітня. Сьогодні, 2024 року – йому стукає 215. Люди так довго не живуть, але є вийнятки. Микола Васильович – якраз і є таким…

 

Поговоримо про нього, як про вийняткового культуртрегера та спробуємо піти далі старої дискусії “Гололь: українець чи росіянин”?

 

 

Стара дискусія або як би пасувало говорити про це все

 

 

“Загоголіль”, себто – загугліть слово Гоголь у пошуковкику, натисніть на розділ “Новини” й отримаєте наступну картину:

 

Сфінкс, що снить батьківщиною: 215-ліття Миколи Гоголя – пише Український тиждень. 

 

Микола Гоголь та його «Тарас Бульба»: імперський чи антиімперський? – ставить питання Радіо Свобода. 

 

Національна ідентичність Гоголя: чий він насправді – міркує Еспресо.Захід. 

 

Видання “Телеграф” розповість цікавий факт, що Гоголь навіть став героєм аніме, а сучасний український філософ, лідер ПЕН-клубу Володимир Ярмоленко скаже, що “Мертві душі” – це одна з головних метафор, яка описує русскій мір. 

 

 

У кожному з цих матеріалів є своя цікавинка, однак від них усіх віє оцим незакритим гештальтом: “Гоголь – він українець чи росіянин?”. 

 

Однак є одне але: це ключове питання ми ставимо, спираючись на сучасні критерії, коли вже цілком зрозуміло, хто такі українці і чого вони хочуть (інтертекст до Михайла Грушевського), а також – цілком зрозуміло, хто такі росіяни й тим паче зрозуміло – чого вони то хочуть. 

 

Гоголь жив у інший час, де питання “українець чи росіянин” у сучасному контексті пост-постмодерного ХХІ століття – просто не існувало. Тоді наш світ ділився на малоросів, великоросів, а українська ідентичність, хоч і була артикульована Котляревським в “Енеїді”, але ще не сформувалася навіть в модерному ключі. 

 

Тоді світ ділився на соціальні стани: дворяни, козацька аристократія, купці, ремісники, священики. Миколі Васильовичу довелося жити в час транформацій, коли козацька аристократія ставала русскім дворянством, однак ще мріяла повернути стару шляхетську ідентиність. Звісно, вже існувало поняття малоросійське дворянство, однак не всі козаки прагнули ним ставати, але все ж таки – більшість ставала, бо це була проста умова виживання для аристократа в імперії: хочеш жити та розвиватися – грай за правилами, які диктує імперія. 

 

Саме в такому ключі буде найбільш вірно трактувати ідентичність Гоголя: він козацький аристократ, який опинився в океані русского дворянства. Й задля кар’єрного успіху, все ж таки обрав дворянську ідентичність. 

 

 

Чи міг він залишитися козацьким аристократом? Теоретично так, однак не все так просто: ми зараз знову намагаємося глянути на Гоголя або з тверезо або ж у рожевих окулярах. Проте, ситуація куди складніша та цікавіша. 

 

То в чому ж складність і цікавість?

 

 

 

Гоголь – подвійний агент 

 

 

Література завжди бере сюжети з реального життя. Навіть, коли це фантастика, містифікація чи магія – все одно: реальне життя метафоризується та обігрується різними приймомами у літературному творі через сюжет. Як писав філософ Крістофер Букер, культура породила приблизно сім основних сюжетів:

 

1. Перемога над чудовиськом;
2. З Івана в пана;
3. Пошук;
4. Подорож і повернення;
5. Комедія;
6. Трагедія; 
7. Переродження.

 

Будь-який з цих сюжетів розкривається з допомогою семи прийомів, завдяки яким твір стає великим твором:

 

1. Головний герой твору – помирає та воскресає. 
2. У головного героя – проблеми чи складні стосунки з батьками. 
3. Головний герой не може реалізувати любовну лінію у творі, бо в нього є велика мета чи місія. 
4. Поруч з головним героєм завжди є дурнуватий друг. 
5. Великий твір вже готовий для адаптації під рольову гру  – театральну постановку, екранізацію. 
6. Щось. 
7. У великому творі завжди є зрадник. 

 

Останнє правило про зрадника зазнало своєї еволюції наприкінці ХХ століття: замість зрадника – на літературній сцені з’явилася дуже цікава роль: подвійний агент. Ця роль з’явилася не на порожньому місці. Грунтом для неї стали, по-суті, такі персонажі та особистості, як Гоголь.

 

Подвійність Миколи Васильовича проявилася не втому, що він метався між козацьцкою ідентичністю та імперським титулом дворянина, а в тому, як він сконструював двав літературні світи: український та російський. 

 

 

В українському літературному світі, головний тип персонажа – це Вакула. Простий селянин, який заради коханої готовий осідлати чорта, аби полетіти у далеке й велике місто та привести їй черевики. 

 

Російський тип персонажа – сіра людина, котра намагається вислужитися перед начальством, грузне в корупції, зраді, обмані й зрештою, божеволіє. Результат божевілля – втрата особистості, летаргічна смерть, садизм, духовне й моральне падіння. 

 

Так, Гоголь то любив імперську велич Росії й був приналежний до цієї ідентичності, але як коден істинний малорос він щиро вірив, що саме людина з України має очолити імперію та повернути її на шлях істинний. В цій вірі Гоголь, мабуть і збожеволів. Але до цього він усиг сконструювати два літературні світи. 

 

І ці світи досі існують. Й саме в контексті цих двох світів можемо говорити про Гоголя конструктивно…

 

Роман Коржик, Львівська муніципальна бібліотека