“Я декадент? Се новина для мене…” Як пояснити літературу занепаду простими словами
Іван Франко, пишучи передмову до свого перекладу філософської трагедії “Фауст”, назвав Шарля Бодлера геніальним та безсмертним… німецьким поетом 18 століття.
Як бачите – навіть класики помиляються. Бо Бодлер же – француз!
Але Франко помилився двічі. Скидаючи із себе звинувачення в декадентстві, називаючи себе “сином народу”, Іван Якович і тут не влучив: бо ж деяка його поезія має всі-всі-всі ознаки декадентства, себто – раннього модернізму.
Декаданс називали літературою занепаду. Мовляв, ці тексти оспівували моральне гріхопадіння людини, возвеличували її чорні сторони, акцентували на потворному, ницому. Але є одне але: не всі, хто так говорив – могли побачити кризу класицистичного мистецтва та способу мислення, а за нею – і кризу всього суспільства.
А саме до цієї кризи апелювала література декадансу.
Ось дивіться: класицизм говорить нам, що греки та римляни вже придумали всі сенси, все мистецтво, всю мораль, виразили це все з допомогою літератури, театру, філософії. Й нам не залишається нічого кращого, як наслідувати античне мистецтво та літературу.
Класицистичне мистецтво було консервативним настільки, що викладачі художніх студій майже не дозволяли малювати конкретні населені пункти, їх пейзажі, природу французьких та німецьких сіл, бо ж природа на їх думку – має бути тлом, фоном для якогось епічного античного дійства: битви титанів, змагання Богів, атлантів.
І тільки коли з’являється простий винахід – тюбик для фарби, яку тепер можна виносити з майстерні, молоді художники їдуть малювати села, придумують пленер і винаходять романтизм.
Романтизм є протилежним класицизму. Він шукає матеріал для творчості не в античних сюжетах, а йде в село, до простих людей, які вирощують хліб, дбають про природу. Але проста людина із села у 19 столітті, в час індустріалізації та будівництва залізниць, теж не стоїть на місці: вона йде в місто, на завод, на фабрику.
Крім того, в традиційне селянське життя втручається політика. І не у форматі народного віча, як це традиційно велося ще з середньовіччя, а у подобі парламентаризму – з виборами, агітаційними кампаніями…і..корупцією.
Думаємо, поглянувши на наступну мемну картинку, ви легко зрозумієте, як вибори на Галичині конфліктували з моральними чеснотами тогочасного суспільства.
От саме так найбільш точно можна виразити сутність декадансу: людина відривається від своєї природи та йде в неприродне їй середовище, бо обставини того вимагають. І оцей перехід з природного в неприродне – супроводжується моральними терзаннями, гріхами, напругою.
Саме такою є поезія Шарля Бодлера й частина творчості Івана Франка.
Сам Іван Франко, до речі, писав, що селяни часто-густо вважали нові технології явним злом. Він одного разу побачив, як селяни падали перед потягом, що проїздив новозбудованою залізницею, падали, хрестилися, проклинали потяг, називаючи його “винаходом диявола”.
Франко ж узагалі будував свою революційну теорію на возвеличенні поступу, прогресу, науки, техніки, бачив у локомотиві й вагонах – щось прекрасне й чудове, хоча сам був селянином.
У Бодлера є вірш “Гімн краси”, де він говорить, що Добро й Зло однаковою мірою можуть бути джерелом прекрасного:
Чи Бог, чи Сатана, чи ніжний Херувим,
Щоб лиш тягар життя,
о владарко натхненна,
Зробила легшим ти,
а всесвіт — менш гидким!
Як пише П. Ляшевич – науковий співробітник Львівського відділення інституту літератури імені Шевченка, Франко у своїй творчості використовує настрій Шарля Бодлера.
Ось уривок з вірша Івана Яковича “До Музи”:
Знов кличеш ти мене, моя богине,
В непроходимі нетрі тих часів,
Де правда родиться і правда гине
І де луна Ігровице бісів.
У світ краси й гидоти, в море синє,
В аркади злуд, у тайники лісів,
У вир пристрастей, в огонь, що ввік не стине,
І в заколот небесних поясів.
Таким чином, ми робимо висновок, що література декадансу не була умисно аморальною та злою, вона ж просто відображала ті зміни, яких зазнало людство, але у свій, своєрідний спосіб.
Бо аморальне і лихе не виникає на порожньому місті, тільки тому, що люди погані: аморальне і лихе – завжди є наслідком ситуації, яка склалася в суспільстві.
Однак правдиво сказати й наступне: не все зло можна виправдати ситуацією в суспільстві. Буває часто, що творці зла творять лихе, бо розуміють, що їм за це нічого не буде. Отака от діалектика…
Шкода, що тогочасне французьке суспільство цього не розуміло, коли засуджувало та відкидало Шарля Бодлера. Його навіть з Днем народження не хотіли вітати.
А ми вітаємо. Сьогодні, 9 квітня 1821 року, народився Шарль Бодлер – французький поет, зачинатель модернізму.
Приходьте до Львівської муніципальної бібліотеки читати його вірші!
А також – підтримуйте журнал Артефакт донатами. Ми досліджуємо культуру та історію, аби робити для Вас контент, який допомагатиме Вам розвиватися.
Нам потрібна Ваша фінансова підтримка, аби далі робити контент, який популяризує Україну та бореться з російськими міфами, маніпуляціями та неправдою.
Моно: 5375 4141 3251 9074
Приват: 5168 7456 1163 3030
Ось лінки для миттєвих переказів, якщо не хочеться копіювати номера карток:
Раптом хочете підтримати через PayPal, то ось реквізити: romankorzhyk90@gmail.com
Post a comment