Перший коворкінг: як він виглядав та хто його створив

Місце, в якому працюють програмісти, дизайнери, розробники і будь-які інші самозайняті особи, котрі не орендують окремого офісу, а винаймають лиш конкретне робоче місце, називається коворкінгом. Навіщо такі простори взагалі, запитаєте Ви? Та щоби поєднувати вільний графік і дисципліну. Та насправді, в усьому винен один британський письменник.

 Саме з такою проблемою зіткнувся молодий програміст Бред Ньюберг. Ходити за графіком до офісу кожного дня – нудно, одноманітно, з часом це набридає, продуктивність роботи падає через сірість таких буднів. Працювати вдома – часто розслабляєшся, не встигаєш всього. Сидіти у шумних кафе – варіант, але там часто грає музика, діти галасують, а в навушниках постійно не попрацюєш.

Тоді Бред і вирішив взяти позитивний момент із кожного робочого простору – офісного, домашнього та кафешного і поєднати це все. Отак і з’явився коворкінг.

9 серпня 2005 року Бред винайняв у оренду невеличкі приміщення у будівлі феміністської спільноти Spiral Muse міста Сан-Франциско.

Іншими словами, коворкінг – це кооперація людей різних сфер зайнятості, але об’єднаних необхідністю працювати у офісі за комп’ютером. Сам натхненник цього руху писав:

Традиційно суспільство змушує нас вибирати між собою працювати вдома або працювати в офісі компанії. Якщо ми працюємо на традиційній роботі від 9 до 5 компаній, ми отримуємо спільноту та структуру, але втрачаємо свободу і здатність контролювати власне життя. Якщо ми працюємо для себе вдома, ми отримуємо незалежність, але страждаємо від самотності та шкідливих звичок, щоб не бути оточеним робочим співтовариством.

 Кооперація – це рішення цієї проблеми. У кооперації незалежні письменники, програмісти та творці збираються разом у спільноті декілька днів на тиждень. Coworking забезпечує атмфосферу традиційної корпоративної роботи, але дуже унікальним способом.

Спочатку Бред домовився із власницями приміщення про оренду двох робочих днів на тиждень. Платив 300 баксів у місяць. Однак кожного разу програмісту доводилося облаштовувати простір, а потім все розбирати і наступного разу складати наново.

Спочатку ніхто не ішов у коворкінг Бреда. Ідея була новою і про це не знали інші люди, що хотіли отак вільно працювати.

Тоді я зрозумів, що мені треба більше спілкуватися з потенційними коворкерами, і я почав роздавати флаєри та карти, їхати в кав’ярні та розмовляти з людьми про цю ідею, – писав програміст.

 З часом у коворкінг прочали приїздити інші програмісти. Бред зробив ставку на рекламу в гуглі.

Також про нову форму роботу розповідали його колеги-прогармісти на різних семінарах, тренінгах та конференціях.

Ньюберг зізнався, що читав інтерв’ю з британським чи то пак – шрі-ланкійським письменником Артуром Кларком. Він ще у 1970 роках писав, що в майбутньому в бібліотеках існуватимуть дистанційно працюючі центри, щоб ті, хто працював дистанційно, мали спільноту.

Недарма кажуть що письменники часто є пророками. Вірніше, деякі автори – цілком тобі футурологи. Саме таким можна вважати містера Кларка. Він вклав у голову Бреда ідею про дистанційну роботу та центри такої роботи, а програміст виразив її у створення першого в історії коворкінгу.

Ось така історія коворкінгів. Навіть журнал «Артефакт», не маючи зараз нагоди винаймати постійний офіс, працює у коворкінгу «Forge Hall», що у Львові, на вулиці Валова, 27/8. Заходьте якось до нас на гостини, можемо розповісти багато цікавих історій та пригостити кавою і печивом.