За голодомор, за Алеппо. За що і коли вбивали російських дипломатів
Убивство російського посла у Туреччині Андрія Карлова — не перший в історії терористичний акт проти кремлівських дипломатів. Починаючи з 1826 року як мінімум чотирьох представників московської амбасади вбивали в ім’я помсти за діяння Росії.
Теракт 19 грудня 2016 року в Анкарі – це помста за бомбардування російськими військами сирійського міста Алеппо. А що що ж іще убивали російських дипломатів та політиків?
Персидська різня
22-річний Олександр Грибоєдов розпочав дипломатичну кар’єру у 1817 році. Тоді він ще не знав, що стане першим московських дипломатів, який загине від рук політиків іншої держави. А якби знав, то сто відсотків, що залишився працювати перекладачем у Колегії закордонних справ. А так, понесла його доля у Персію разом із послом Семеном Мазаровичем, працювати у секретаріаті царської амбасади Тегерану.
Відносини Росії та Персії простими в той час не назвеш. Перси всіляко намагалися підтримувати дагестанських ханів, що претендували на закавказькі землі, якими у той час володів престол Романових. Москва поступатися не хотіла. Потрібен був компроміс.
На початку 1823 року Грибоєдов покинув службу і повернувся додому. Він жив в Москві, потім – в Петербурзі. До дипломатичної діяльності молодий мовознавець повернувся, коли завершилася російсько-перська війна 1826-1828 років. Саме Грибоєдов став одним із підписантів Туркманчанського миру. До речі, вигідного Росії.
Але цей приїзд Грибоєдова до Персії із самого початку не віщував нічого доброго. Масла у вогонь підлив вірменський євнух Мірза-Якуб, який працював у гаремі перського шаха, і знав усі таємниці двору. Він виявив бажання повернутися до Росії. Однак, перси ніяк не хотіли відпускати його. По Тегерану пішов розголос, що мовляв, євнух тікає в Росію, і буде знущатися там над вірою мусульманською, і що він зараз сидить у посла російського, готуючись до виїзду.
Розлючений натовп персів рушив до кремлівської амбасади, і під час різанини перси убили посла Грибоєдова.
Убивство на Варшавському вокзалі
Майже 90 років тому повноважного представника СРСР в Польщі Петра Войкова убив емігрант Борис Коверда. Сталося це 7 червня 1927 року.
Сам вбивця ще у дитинстві був свідком звірств більшовицької влади. Його двоюрідного брата вбили більшовики, а священика, близького друга сім’ї, розстріляли прямо на очах. Тоді Борису було одинадцять.
Після революції юний Борис оселився у місті Вільно, яке відійшло до Польщі. Там він навчався у російській гімназії, працював коректором у невеличкій білоруській газеті. Коли його вигнали із гімназії за несплату, Борис влився у тусівку російських мігрантів, які ненавиділи більшовиків. Свою ненависть він вирішив довести діями.
А польські журналісти тим часом здійснили фатальну помилку. Вони написали у газеті, що Петро Войков покидає Варшаву, і повертається до Москви. Борис Коверда подумав: ну ось мій шанс помститися більшовикам за всі гріхи, іншого такого шансу не буде. Тим паче, Войков вважався організатором убивства царської сім’ї Романових. І Коверда вбив Войкова на вокзалі.
Але радянський дипломат нікуди не їхав. Він просто зустрічав свого колегу на вокзалі. Ось так журналісти і стали причетними до ще одного політичного атентату.
За голодомор
21 жовтня 1933 року агент Організації українських націоналістів (ОУН) Микола Лемик застрелив секретаря Консульства СРСР у Львові Олексія Майлова. Радянський амбасадор працював повноважним представником Йосипа Сталіна для контролю над дипломатичними установами Кремля на території Польщі
Це вбивство було актом помсти за те, що комуністи організували голодомор проти українців.
Цей атентат став можливим завдяки ретельно підготовленій спецоперації, яку організував майбутній генерал УПА Роман Шухевич. Шпигунські пристрасті заполонили Львів. Агенти-націоналісти збиралися на корпоративних квартирах і детально обговорювали кожен крок, кожен момент операції, аби все відбулося так, як треба: важливо було вбити консула, і втекти від радянської охорони, аби потім розповісти всьому світу про голодомор.
За кілька тижнів до початку операції Микола Лемик зустрівся у Личаківському парку зі Степаном Бандерою, аби обговорити деталі справи. Лідер ОУН проінструктував Лемика: розповів, як поводити себе під час суду, як розповідати присяжним про суть і мотиви убивства. Такі справи не відбуваються за зачиненими дверима. Журналісти, як правило, висвітлюють гучні процеси. Саме цього добивалися бандерівці.
– Як застрілять і буду лежати, то кидатиметься в очі моє старе взуття. Не хочеться, щоб вороги сміялися, – таким було останнє бажання Лемика. Ідучи на вбивство він знав, що вочевидь його потім засудять до смертної кари.
У підсумку, Лемик убив не того. Мав застрелити Голубова, але вбив Майлова.
– Ви вбили іншу людину – Майлова, сто разів гіршого, ніж Голубов. Це був спеціальний представник Сталіна, який контролював дипломатичні і консульські «совєтські» представництва у Польщі. Ви зробили приємну несподіванку товаришеві Сталіну, – сказав під час суду Степан Шухевич, адвокат Лемика.
А тим часом у Полтаві перший провулок Дундича перейменували на честь Миколи Лемика. А провулок піонерський тепер носить ім’я Романа Шухевича, який готував це політичне вбивство.
Крім того, потім Микола Лемик зміг вирватися на волі, і працював агентом ОУН на Полтавщині. У жовтні 1941 року німецьке гестапо заарештувало Миколу Лемика. Його розстріляли в Миргороді.
Іракський полон для дипломатів
На початку червня 2006 року в результаті нападу на машину російського посольства в Багдаді загинув один співробітник дипмісії. Крім того, були захоплені в заручники ще чотири представники дипломатів кремля.
Викрадення російських дипломатів відбулася 3 червня 2006 року в Багдаді, Ірак, коли іракські повстанці влаштували засідку на автомобіль, що належив російському посольству. Дипломат Віталій Тітов був убитий під час нападу.
Інші чотири людини в автомобілі – Федір Зайцев (третій секретар посольства), Ринат Аглігулін (кухар), Олег Федосєєв і Анатолій Смирнов (водій) були викрадені.
19 червня 2006 Рада Муджахеддин Шури взяла на себе відповідальність за напад, і оголосила ультиматум Росії, аби та вивела війська з Чечні і звільнити всіх в’язнів-мусульман протягом 48 годин.
25 червня група виступила із заявою, що троє із заручників були обезголовлені, а четвертий застрелений.
Post a comment