Перша світова та Україна. Цифри, втрати, статистика

Перша світова війна. Сто два роки тому, 1 серпня 1914 р. армія Російської імперії, в якій майже кожен четвертий був українцем пішла у наступ на міста й села австро-угорської Галичини, яку в свою чергу взялися боронити тисячі західних українців. Розпочалася грандіозна битва супердержав, в якій ми були змушені знищувати одне одного в ім’я царів та королів, від величі яких лишилися хіба що старі фотографії та розповіді у книжках.

Історики підрахували, що по обидві сторони фронту воювало більше 4 – 4,5 млн. українців.

Нажаль ця війна і досі є невідомою сучасному поколінню. Журналісти «Трибуни» та «Артефакту» вирішили спробувати розібратися у питаннях, чому ж ми й досі так мало знаємо про Першу світову війну, скільки наших земляків загинуло у боях, а також поцікавилися, чому в наших містах майже немає пам’ятників, що увіковічують жертв тих подій.

Історію пише переможець. Але хто ж переміг?

Перша світова стала наслідком протиріч між провідними державами світу, які на початку ХХ століття не могли поділити сфери впливу, мали свої територіальні претензії до сусідів, та воліли би розпоряджатися тими, чи іншими колоніальними землями. Англія, Франція, Росія утворили свій союз під назвою «Антанта». Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина об’єдналися у так званий «Троїстий союз».

Перша світова призвела до розпаду Російської імперії. Україна звільнилася від царизму. Проте у Санкт-Петербурзі до влади прийшли комуністи, які упродовж 1917-1922 рр. змогли відновити більшу частину земель колишньої імперії під червоним прапором, встановивши в Україні, Росії, Білорусі, Грузії та інших країнах радянські соціалістичні республіки, які у підсумку об’єдналися у союз під назвою СРСР.

Як то кажуть, історію пише переможець. Але ж комуністи перемогли не у Першій світовій, вони здобули успіх в революційній боротьбі та громадянській війні вже після Першої світової. Це означало що саме ці дві теми стали провідними в історіописанні нової держави. Про Першу світову у глобальному масштабі забули, і зосередилися на висвітленні таких тем, як розгортання революційного робітничого руху під час війни. Науковці твердили, що найважливішим політичним наслідком Першої світової була перемога соціалістичної революції в Росії і розкол світу на дві системи.

Але соціалістичної Росії вже немає. Вона програла. Зараз є незалежна Україна, яка до речі ненадовго здобула свою самостійність після війни. Більше того: завдяки Першій світовій і постала УНР, ЗУНР, які потім злучилися в січні 1919 р. Тож для нас зараз тема Першої світової мабуть буде актуальнішою, ніж соціалістичний жовтень, Ленін, Сталін і т.д. Це не переписування історії. Це вивчення невивченого, написання того, що ще ненаписане.

Зокрема  історик Тарас Гунчак писав про це:

 – Проблеми першої світової війни з історичної точки зору, з величезним розмаїттям учасників та жертв цієї війни, є такими складними, що намагання звести їх до простої формули добра і зла, друзів і ворогів або правильних чи неправильних результатів було б надмірним спрощенням. Залишається багато білих плям, розуміння яких можна досягнути лише старанним та чесним дослідженням усіх наявних фактів.

Але підсумок тут приблизно такий: ми втратили мільйони людей, але вперше здобули тимчасову державність. Чи була Перша світова неминучою? Скоріше – ні. Чи була наша державність неминучою? Внаслідок Першої світової – скоріше так. Чому? Бо імперії через те, що втягнули себе у війну виснажилися економічно. Це раз. По-друге – солдати по ходу війни зрозуміли її безглуздість. Масові дезертирства, братання на фронті, спільні вечері на лінії фронту, футбольні матчі, різдвяні алкогольні вечірки – поширені явища після 1917 р. між вояками ворогуючих армій. І хто ж винен у війні? Солдати вважали, що влада. Населення теж винуватило владу. Саме тому відбулися революції у Росії, а потім вже й у Австрії.

По-суті ніхто з офіційних сторін не здобув перемоги. По-суті всі зачинателі тільки програли. По-суті перемогли революційні сили, які змогли втілити свої політичні та державницькі ідеї в життя.

Чужа війна

У Радянському Союзі Першу світову не вважали чимось таким героїчним, а тому ця подія була чужою школярам, студентам, та й більшості її учасників, які вижили. Володимир Ленін ще у 1914 р. пророкував перетворення світової на громадянську війну. Саме тому в пантеоні вже радянських героїв Росії Чапаєв, Будьонний були героями війни громадянської, у якій перемогла Червона армія. Хоча у Першій світовій вони теж воювали, і мали певні нагороди від царя.

Шкільну програму радянські ідеологи закрутили так, що учень не міг зрозуміти, де, як і коли Перша світова починається і головне – чим вона закінчується. Зате було чітко ясно написано, що білогвардійці – це реставратори царської імперії, петлюрівці – бандити та буржуазні націоналісти, махновці – кровожерливі жорстокі убивці, а червоні – борці за права трудового народу і селянства.

Австро-Угорщина розвалилася внаслідок війни. На її території виникли нові держави, зокрема – Польща, яка заволоділа Західною Україною. Перша світова, у якій поляки билися за честь Австро-Угорщини була непопулярною темою, оскільки куди більш важливим фактом стала боротьба за незалежність Польщі після війни. Тож для поляків Перша світова також стала чужою.

Це дуже вагома причини того, що Перша світова є малодослідженою тематикою, у російській, українській та польській науці.

Не дуже точна статистика

Скільки ж українців воювали у Першій світовій? Скільки загинуло? Дуже точних даних по цьому питанню ми зараз не маємо. На думку доцента історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, експерта з військової історії Андрія Руккаса можна оперувати приблизним цифрами, які одержані розрахунковим методом. Ми знаємо, що у Російській імперії українці складали 18% населення. До царської армії під час війни наших земляків мобілізували 25-30% від загальної численності. Виходить, якщо Росія зібрала 15-мільйонне військо, то українців у його складі мало бути десь 3,5 – 4 млн.

Російська армія втратила  близько 2 млн. 250 тис. людей. Серед них українців  – 400  – 600 тисяч, а 1 млн. українців складають левову частку поранених в лавах імперського війська.

Важливо врахувати той фактор, під час Першої світової втрат зазнало і цивільне населення. Більше  1 млн. людей загинули від хвороб і голоду по всій імперії, хоча є дані, що 1 млн. – кількість померлих тільки на території України.

Населення Авто-Угорщини було більшим за населення сучасної України. Тоді воно складало 52 мільйони. Українців там проживало 8 %. До війська влада мобілізувала 9 млн. людей. Тож наших земляків там цілком могло бути близько 700 тисяч.

Загинули в Австро-Угорщині – 1,5 млн. людей, тобто українців близько – 120 тисяч., поранено під час Першої Світової було – 2,5 млн., а отже українців – десь близько 200 тис.

Західна Україна майже на 4 роки стала театром бойових дій. Вони призводили до втрат і серед мирного населення. Свій негатив принесли голод та концтабори. Тож всього з боку Австро-Угорщини загинуло до 0,5 млн. українців – і військових, і цивільних.

Що робити з пам’яттю?

У цій війні тільки загинуло десь 1,5 млн. українців. Ми не маємо жодного меморіалу загиблим на території України. Хоча би чисто з людської точки зору, це якось несправедливо. Отже цю тему потрібно вивчати. Адже 1,5 млн. людей – це величезна цифра. А від них не лишилося жодного сліду.

Лишилися поодинокі пам’ятники, які будувалися під час війни. Вони збереглись на старих кладовищах,  у селах та містечках Західної України та Києві.

У місті Ковель, наприклад, на старому міському цвинтарі збереглось декілька пам’ятників бійцям, які померли у місцевих госпіталях.

Є пам’ятник Українським січовим стрільцям на горі Маківка, де наш легіон взяв участь у легендарному бою Російської та Австро-угорсько-німецької армії.

У Києві, поблизу Ботанічного саду ім. академіка Гришка є церква святого Миколи. Вона будувалася, як храм-пам’ятник російським військовим, які померли в госпіталях Києва. Навколо церкви на терасах робилися поховання. Але через прихід до влади комуністів цей проект лишився незавершеним.