Громадянська війна в США: де шукати ідеї для миру та прогресу

Громадянська війна Півночі та Півдня США яка почалася 12 квітня 1861 року і закінчилась 26 травня 1865 року, подібно до сьогоднішнього конфлікту між прихильниками Джо Байдена і Дональда Трампа, показала: суспільство може бути радикально розколотим світоглядами та економічними питаннями, тому потрібно шукати точки дотику. Мир та прогрес — це неминучість, але потрібні ідеї, на яких цей мир базуватиметься, а прогрес — розвиватиметься. Тоді американці знайшли ці ідеї. Чи вдасться сьогодні? Поміркуємо про те, що ж було тоді, 1861 й 1865 року…


 

Національна ідея. Кожен народ, перетворюючись у націю, має свою національну ідею: чого він хоче досягти в життя, навіщо він взагалі існує. Найвідоміші національні ідеї, які дійшли до наших днів та існують сьогодні — дві:

Повернення на землю обітовану. Це єврейська національна ідея. Колись євреїв вигнали з Ізраїлю і вони впродовж тисячоліть блукали світом, терпіли приниження, а ж поки в 1948 році вихідець із Полтави Іцхак Бен-Цвін не поставив свій підпис у декларації про незалежність держави Ізраїль.

Американська мрія. Ця національна ідея формулюється дуже просто — працюй багато і станеш успішним. Остаточно сформувалася ця ідею у ХІХ столітті, коли тисячі англійців, ірландців, німців, голландців, яким не вистачало землі в Європі для відкриття ферми чи мануфактури, сідали на корабель, брали жінок, дітей та пливли за океан — в Америку, де вже існувала молода держава.

Але навіть в ідеальній національній ідеї може бути закладений конфлікт. Його суть в тому, як саме працювати та розвиватися.

На момент 1778 року – США це 13 штатів. Спочатку це були 13 колоній Великої Британії тобто території – які підкорялися владі такої Британського короля та парламенту.

 

Як так сталося, що Британія, котра заснувала ці 13 колоній, втратила їх та допустила створення нової держави  – США?

Починаючи з середини XVII століття, Велика Британія робила так, що економіка 13-ти колоній була повністю залежна від влади Британії. Схема діяла просто: всі промислові товари від гудзиків до рибальських човнів – привозили з Англії, а корисні копалини, сировину та продукти сільського господарства – Англія забирала собі, в обмін на промислові товари.

 

Спочатку, коли американці ще не були нацією, а були просто англійськими колоністами, вони дотримувалися таких порядків. На це було дві причини:

 

  1. Англія захищала свої колонії від Франції та Іспанії.
  2. Вони були англійськими підданими, тобто не мали своєї держави, але без приналежності до чогось більшого, не уявляли себе, тому й визнавали владу Англії.

 

Але англійська влада поступово посилювала економічний тиск на колонії. 1765 року англійці ввели новий вид податку –  “Гербовий збір”. Американець, котрий хотів оформити будь-які документи – про торгівлю, кпівлю, продаж і так далі, був змушений платити податок. Тобто, англійці просто на рівному місці вирішили рубати гроші.

 

Правове нововведення викликало масові безлади і заворушення в Тринадцяти колоніях. На вулицях північноамериканських міст виникли стихійні антианглійські демонстрації та мітинги — а в Бостоні збуджений натовп розгромив особняк віце-губернатора.

Британский парламент скасував цей податок. Однак лишився інший податок – податок на чай.

Коли Європейці познайомилися з чаєм, він став ледве не улюбленим напоєм англійців та голандців. Торгівля чаєм приносила шалені прибутки, а шалені прибутки – це постійні находження до державної скарбниці. Тобто, владі вигідно, щоби люди пили чай.

Аби не морочитися з чаєм, з тим, хто його привозитиме парламент Англії 1698 року надав Ост-Індській компанії монопольне право привозити чай на туманний альбіон.

Коли Англія заснувала 13 колоній у Америці, то 1721 року парламент Англії видав закон про те, що американські колонії можуть купувати чай тільки у Великої Британії.

Англія привозила чай до Америки, накладала на нього податки й на цьому заробляла. Том американцям було вигідніше купувати чай у голландців, які податків не накладали.

Тобто процвітала контрабанда, на якій наживалися вже місцеві американці.

У відповідь на ці події, Британський уряд у 1773 видав «Чайний закон», дозволивши Ост-Індській компанії продавати чай до північноамериканських колоній напряму, без «будь-яких митних зборів» у Великій Британії, і зі значно меншим американським митом. Це дозволило компанії продавати чай за ціною вдвічі нижчою, ніж раніше, а також дешевше ніж в Англії чи будь-які пропозиції місцевих торговців та контрабандистів.

Численні колоністи, особливо багаті контрабандисти, були обурені такими діями великої компанії, яка мала велике лобі та вплив на Англійський парламент. Невдоволення спричинило погроми у Філадельфії та Нью-Йорку. Та саме події у Бостоні стали вирішальними. Бостонці розцінили вибіркову відміну податків як наступну спробу Великої Британії зупинити рух за незалежність у колоніях.

Тобто, англійська влада або давала можливість торгувати тільки своїм компаніям в Америці або ж знижувала податки для своїх компаній. Тому  місцеві американські бізнесмени просто не могли нормально купувати та продавати продукцію голландських чи французьких компаній.

Така політика англійців, зрештою й підштовхнула американських підприємців до усвідомлення того, що потрібно творити свою державу. Американці платили податки Британії, але не мали своїх представників у англійському парламенті. Звідси й відомий вислів:

“Ніяких податків без представництва”.

 


1775 року розпочалася війна за незалежність США. Американці створили орган влади — Континентальний конгрес, який був по-суті, тимчасовим урядом. 3 вересня 1783 року Англія визнала США незалежною державою. Але державі потрібен свій закон, свої верховні органи влади, устрій. Спочатку США були Конфедерацією. Що це означало? Кожен штат мав свій уряд, свій парламент, котрий затверджував закони та збирав податки на місцях.

1777 року США прийняли “Статті конфедерації” – першу конституцію. По-суті, США була клаптиковою державою, сукупністю штатів, а загальний парламент конфедерації просто регулював відносини між конгресами різних штатів, упорядковував спірні ситуації.

Але через 10 років, 1787 року, всі штати погодилися створити спільну Конституцію.

За новою конституцією утвердилися три гілки влади: законодавча, виконавча й судова.

Через два роки, 1789 року — до конституції додали перші 10 поправок, які гарантували права і свободи: свободу слова, друку, віросповідання.
Американська конституція була найпрогресивнішою у світі.

Навіть Тарас Шевченко знав історію США. У поемі “Юродивий” 1857 року Кобзар згадує про Джорджа Вашингтона – першого президента й батька-засновника американської держави:

О роде суєтний, проклятий.
Коли ти видохнеш? Коли
Ми діждемося Вашинґтона
З новим і праведним законом?
А діждемось-таки колись!


У довге ХІХ століття молода американська держава входила як найпрогресивніша у світі: мала кращу конституцію, свободи, права, можливості для підприємців — будь-хто міг з нуля побудувати успішний фермерський чи інший бізнес.

Але не все було так ідеально. У США існувало рабство. Особливо у південних штатах.

На Півночі розвивалася промисловість — там відкривалися шахти, мануфактури, пізніше — заводи й фабрики. А на Півдні — вирощували бавовну, тютюн, рис, цукрову тростину. На Півночі теж існувало сільське господарство, однак там воно мало формат фермерства. На фермах працювали вільні люди за більшу чи меншу зарплату. А от на Півдні більшість сільськогосподарських підприємств існували у форматі плантацій — там застосовували працю рабів.

Ферма — сільськогосподарське підприємство з вільною найманою працею.

Плантація — сільськогосподарське підприємство з використанням праці рабів.

Рабство в США — Вікіпедія

 

Однак, не всім подобалося рабство. На це були дві причини:

Рабство — це не гуманно. Це як мінімум, не по-людськи.

Раб — не зацікавлений у результатах своєї праці, тому його робота — неефективна, тому рабство — гальмує економіку та прогрес.

У США виникло таке явище, як Аболіціонізм — суспільний рух у США наприкінці XVIII — у XIX ст. за ліквідацію рабства.

1816 року аболіціоністи купили землі на території західної Африки та заснували там державу під назвою Ліберія.

4 грудня 1833 року засноване Американське товариство з боротьби з рабством (American Anti-Slavery Society). Його засновниками були Вільям Лойд Гаррісон та Артур Тапан. Вони пропонували боротися проти рабства мирним шляхом — морально засуджувати рабовласників. Спеціально для цього вони заснували газету “The Liberator”, в якій і писали свої осуди проти рабовласників.

Але Фредерік Дуглас вважав інакше.

Він вважав, що рабів треба рятувати, а плантаторів — бити. З цією метою була заснована «Підпільна залізниця» (The Underground Railroad) — позначення таємної системи, що застосовувалася в США для організації втечі та перевезення негрів-рабів з рабовласницьких штатів Півдня на Північ і до Канади.

За різними оцінками, в найактивніший період діяльності системи було врятовано від 6000 до 30000 людей.

Існували й антиаболіціоністи. Вони малювали отакі карикатури, на яких зображали раба, який хоче прислужити господарю.

Крім темношкірих рабів, проблеми в США мали індіанці. Для них організували резервації.

Резервації — території, відведені для проживання індіанців, за межами яких їм заборонялося перебувати.

Вільні ж американці, яких на Півночі стає все більше й більше, починають колонізацію Дикого Заходу.

Дикий Захід — території США, які освоювалися між Громадянською війною в США і 1890 роком. Спочатку включала зону освоєння — Фронтир, розташовану на території сучасних штатів Північна Дакота, Південна Дакота, Монтана, Вайомінг, Канзас, Небраска та Техас, яка поступово розширювалася і пересувалася на захід аж до Тихоокеанського узбережжя.

Промислова революція в США йде своїм, особливим шляхом розвитку. Його головні характеристики:

Зростання населення. Зростання чисельності населення за рахунок мігрантів з Європи та Африки. 1803 рік — у США живе 5,3 млн людей. 1867 рік – 1,4 млн людей.

Багата природа. Вигідне географічне розташування країни, наявність моря, корисних копалин, великих річок, глибоких лісів. Все це — ресурси для торгівлі, сільського господарства та промисловості.

Постійний приток техніки та верстатів з Європи.

У результаті промислової революції сформувалися нові верстви американського суспільства — промислова буржуазія та наймані робітники. Праця в промисловості в той час була тимчасовою з метою накопичення коштів. Американці були дуже рухливими. Вони легко змінювали місце проживання та заняття, якщо бачили можливість отримати більший прибуток.

Але Північ та Південь, в цілому, мали нерівномірний рівень розвитку та конфліктували.

Північ та Південь — різні ідеологічно.


Південь був аграрним «придатком» США, тут вирощувалися такі культури як тютюн, цукрова тростина, бавовна та рис. Північ потребувала сировини з Півдня, особливо бавовну, а Південь — машини Півночі. Тому довгий час два різні економічних регіони співіснували в одній країні. Однак поступово між ними наростали суперечності. Серед найгостріших конфліктних питань можна виділити наступні:

  1. Податок на ввезені товари (Північ прагнула зробити їх якомога вищими, аби захистити свою промисловість, Південь хотів торгувати з усім світом вільно).
  2. Проблеми навколо рабства (чи вважати рабів-утікачів вільними у вільних штатах, карати чи надавати їм притулок, чи можуть південні штати забороняти на своїй території вільних чорношкірих і т. д.).
  3. Ситуація не була статичною: США захоплювали нові території, і виникали суперечки щодо конституції кожного з майбутніх штатів, у першу чергу — чи буде новий штат вільним, чи рабовласницьким. Прихід до влади Авраама Лінкольна, який оголосив, що всі нові штати будуть вільними, означав для південних штатів перспективу залишитися в меншості і в майбутньому програвати в Конгресі з усіх конфліктних питань.

Північні штати — підтримували ідею посилення центральної влади.

Південні штати. Там був Джон Келхун, який придумав ідею, що США — мають стати об’єднанням незалежних держав.

Наявність рабства теж мала місце у цьому конфлікті, але далеко не перше. Бо навіть в Авраама Лінкольна були раби, а саме рабство скасували 1863 року, через два роки після початку війни Півночі та Півдня.

Крім того, на боці Півночі воювали три рабовласницьких штати — Делавер, Кентуккі та Міссурі.

Економічні особливості розвитку північних та південних штатів теж варто переглянути. Бо вважалося, що Південь — це колиска рабовласництва, такий собі відсталий регіон. Однак, південні штати в цілому — були багатші за Південні.

1860 року 75 % доходів у державний бюджет США давали південні штати.

Південь виробляв три головні види продукції:

Тютюн.
Цукор.
Бавовна.

Здавалося б, що вирощування бавовни стосується лишень легкої промисловості. Але — ніт! З бавовни добувають нітроцелюлозу — яка потрібна для виробництва пороху.

У роки громадянської війни в США нітроцелюлозу використовували для виробництва вибухівки.

Північні штати напередодні війни за незалежність знаходилися в кризовій ситуації: постійні грабежі банків, затонулі кораблі з продукцією, конкуренцію з Росією на європейському ринку зерна — все це призвело до економічної кризи.

Тому північні штати взялися виправляти кризу політичними методами.
Американський парламент має дві палати. У нижню — палату представників обирають пропорційну кількість конгресменів від штату, відповідну кількості населення. Коли цю систему придумували, то на північні та південні штати мали приблизно рівну кількість населення.

Але кількість населення в США зростала. І зростала вона більшою мірою — на півночі, бо туди постійно прибували мігранти з Європи — англійці, ірландці, німці, голландці.

Тому з часом північні штати мають більше депутатів у парламенті та починають користуватися цим: вводять великі митні тарифи на торгівлю з Півднем.

Північ дешево закуповувала у Півдня бавовну та дорого продавала його у Європу. А промислові товари були тільки у Півночі, тому вони продавали їх на Південь за високими цінами.

4 лютого 1861 року, за місяць до смерті Тараса Шевченка, Південні штати оголошують себе конфедерацією та утворюють — КША.

Але це було аж надто зухвало. Бо:

90 % промисловості — на Півночі.
90% залізниць — на Півночі.

Коли почалася війна, то Південь був у меншості маючи 1 мільйон солдатів, а Північ – 3 мільйони.

Конфлікт Півночі та Півдня — це не лише боротьба за скасування рабовласництва. Це — ідеологічний конфлікт з приводу форми існування державності: федерація чи конфедерація. Це — економічний конфлікт, спричинений нерівномірним розвитком сільськогосподарського півдня й промислової півночі та намаганням півночі диктувати свої податки й ціни південним штатам.


Після Громадянської війни почався період, який увійшов в історію під назвою “Реконструкція Півдня”. Саме в ідеях реконструкції можна віднайти ключі до миру та прогресу. Поглянемо на ці ідеї.

1. Освіта. У більшості маленьких міст та сіл Півдня держава створювала початкові та середні школи. У школах отримали право навчатися темношкірі, чого раніше не було. Держава створила педагогічні коледжі аби там колишні раби могли отримати фах шкільного вчителя.

2. Будівництво залізниць. Країна єдина — коли її жителі можуть без перешкод подорожувати по всіх штатах, областях, регіонах. Розпочалося велике будівництво залізничних шляхів з Півночі на Південь. Звісно, не все складалося ідеально: траплялися численні випадки корупції та розкрадання коштів. Та все ж — початки налагодження транспортної комунікації були. Проте, загальна довжина залізниць на Півдні, будівництво яких почалося в епоху реконструкції, зросла з 11 тис. миль (17,700 km) в 1870 р. до 29 тис. миль (46,700 km) в 1890 р. Власниками та керуючими залізницями були переважно жителі півночі.

3. Великі доходи — великі податки. У США основним джерелом доходів державного бюджету є податок на нерухомість. До Громадянської війни податки на Півдні були низькими, зокрема, й тому, що землевласники мали право самостійно оцінювати свої землі. Переважно джерелом оподаткування тут були податки з продажів, у тому числі продажів рабів. Крім того, оподаткуванню підлягали громадяни, які мали право голосу, у зв’язку з чим бідняки намагалися уникати участі в голосуваннях. післявоєнна система оподаткування змусила власників земель, що не дають доходів, достатніх для виплати податків на нерухомість, розпродавати свої володіння. В іншому випадку їх конфіскували за несплату податків. Позбавлення великих землевласників їх власності в епоху реконструкції призводило до виступів проти підвищеного оподаткування.

Зародилася ідея прогресивної шкали оподаткування — чим більше заробляєш, тим більше — платиш.

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *