Гімн України. Цифри, факти, контраверсії

23-річний Павло Чубинський – знатна фігура серед київської богеми. У свої 23 він вже доктор правничих (юридичних) наук, журналіст, автор публікацій у модному та прогресивному журналі «Основа». На дворі вже пізня осінь, прохолодно й мрячно. Але у квартирі на вулиці Великій Васильківській 122 (сьогодні – 106), гаряче. Там відбувається палка вечірка – з вином, сигаретами, дівчатами. Веселі сербські студенти, що завітали на гостини до молодого Павла Чубинського починають заспівувати патріотичну пісню, в якій мовляться такі рядки «срце бије и крв лије за своју слободу». Зачувши ці слова, молодий Павло хапає олівець та папір і біжить до своєї кімнати. За пів-години він вийде звідти…і в його руках буде майбутній гімн України…

Версія, що Павло Чубинський написав вірш «Ще не вмерла Україна» на вечірці із Сербами  – не єдина. Історики говорять, що на Чубинському також сподобалася пісня Єще Польска нє зґінела. Між іншим, польські студенти теж були на тій тусівці.

Як би там не було, це вірш дуже швидко – без інтернету, гаджетів, смартфонів набув такої популярності, що чутки про нього докотилися до російської поліції. Павло Чубинський був покараний – його відправили на проживання в Архангельську губернію.

Та можливо це було несправедливо по відношенню до Павла, бо за іншою версією – текст віршу писався не ним одним. Микола Вербицький, Тадей Рильський та Пауль Свенціцький.

Перша офіційна публікація вірша Павла Чубинського з’явилася у львівському журналі «Мета» у 1863 році , в номері 4. І виглядала вона так:

Ще не вмерла Україна,

И слава, и воля!

Ще намъ, браття-молодці,

Усміхнеться доля!

Згинуть наші вороги,

Якъ роса на сонці;

Запануємъ, браття й ми: У своїй сторонці.

Душу, тіло ми положимъ: За свою свободу: И покажемъ, що ми браття: Козацького роду.

Гей-гей, браття миле,

Нумо братися за діло!

Гей-гей пора встати,

Пора волю добувати!

Наливайко, Залізнякъ: И Тарас Трясило: Кличуть насъ изъ-за могилъ: На святеє діло.

Изгадаймо славну смерть: Лицарства-козацтва,

Щобъ не втратить марне намъ: Своєго юнацтва.

Душу, тіло ми пложимъ: За свою свободу: И покажемъ, що ми браття: Козацького роду.

Гей-гей, браття миле,

Нумо братися за діло!

Гей-гей пора встати,

Пора волю добувати!

Ой Богдане, Богдане: Славний нашъ гетьмане!

На-що віддавъ Украіну: Москалям поганимъ?!

Щобъ вернути іі честь,

Ляжемъ головами,

Назовемся Украіни: Вірними синами!

Душу, тіло ми пложимъ: За свою свободу: И покажемъ, що ми браття: Козацького роду.

Гей-гей, браття миле,

Нумо братися за діло!

Гей-гей пора встати,

Пора волю добувати!

Наші браття Славяне: Вже за зброю взялись;

Не діжде ніхто, щобъ ми: По-заду зістались.

Поєднаймось разомъ всі,

Братчики-Славяне:

Нехай гинуть вороги,

Най воля настане!

Душу, тіло ми пложимъ: За свою свободу: И покажемъ, що ми браття: Козацького роду.

Гей-гей, браття миле,

Нумо братися за діло!

Гей-гей пора встати,

Пора волю добувати!

Отримавши поширення на Західній Україні, вірш не пройшов повз громадських активістів та культурних діячів й менеджерів. Довгий час вважалося, що текст «Ще не вмерла Україна» написав Тарас Шевченко. Бо якраз у журналі «Мета», після віршу «Ще не вмерла..» йшли вірші Шевченка, і всі думали, що «Ще не вмерла» – теж вірш Кобзаря. Пізніше виявилося, що автор – Чубинський.

Цим вірше захоплювалися діячі культури. Один із них, отець Михайло (Вербицький), знаний композитор свого часу, захоплений віршом написав музику до нього. На гітарі. І саме ця музику була затверджена Президією Верховної Ради України 15 січня 1992 року, як музична редакцію Державного гімну України.

Та вперше ці твори почали використовуватись як державний гімн у 1917 році.

У  1939 році вірш «Ще не вмерла Україна» затверджений гімном Карпатської України.

У часи Радянського Союзу, гімн «Ще не вмерла Україна», як слова до гімну УРСР заборонили.  Кремлівське керівництво вважало, що Україна – держава, яка входить до складу СРСР, що вона там «між рівними – рівна, між вільними – вільна» та обов’язково повинна згадуватися комуністична партія, яка веде Україну до «світлого майбутнього».

Автором радянського гімну для УРСР став Павло Тичина з віршом «Живи, Україно, прекрасна і сильна», який існував у 1949-1991 роках.

6 березня 2003 року Законом України «Про Державний Гімн України» затверджено текст Державного Гімну України в основу якого покладено пісню «Ще не вмерла Україна» на музику Михайла Вербицького із словами першого куплету та приспіву твору Павла Чубинського.

Роман Коржик

Інфографіка: Рузанна Давітян, tribuna.pl.ua