Джон Рональд Толкін – релігійний філософ. Бог, провидіння та гобіти

Матір Джона Рональда Руела Толкіна була щирою католичкою, як це і не дивно, зважаючи на те, що мешкала вона в, переважно англіканській, Великобританії. Свою прихильність до латинської віри вона прищепила і маленькому Джону Рональду.

Не дивлячись на знущання від однолітків – протестантів у школі, Толкін проніс через все життя вірність материнській вірі. Не дивно, що його творчість не обійшлася без релігійної філософії.

То яке місце займає Бог і провидіння в творчості професора, а особливо в його Magnum opus, трилогії «Володар перснів»?

Хто був головним героєм трилогії романів «Володар перснів»? Фродо? Гендальф? Може Арагорн? Ні, ніхто з вищеперерахованих. Ну як, звісно, що саме за їхніми пригодами слідкує читач. Вони – той екшн, драма та лірика за які ми й любимо ці книги. Вони – інструмент. А хто ж майстер, хто митець?

Справжній головний герой романів жодного разу не з’являється на сцені, його важко помітити. Він існував тоді, коли не те що людей чи гобітів, а й, навіть, ельфів, більше того, Валар не було. Він – це Еру Ілуватар.

Ви читали «Сильмариліон»? Якщо так, то ви знаєте хто це. Деміург, Бог, Всевишній, Єдиний, Творець – виберіть слово, яке подобається найбільше, суть не зміниться.

Був собі Еру, Єдиний, котрого в Арді  величають Ілуватаром. І спер­шу сотворив він Айнурів — Святих, що були плодом його дум; і були вони з ним ще до того, як було створено хоч щось інше. І він говорив з ними, пропонуючи музичні наспіви. І вони співали перед ним і він радів…

Тоді голоси Айнурів, неначе арфи та лютні, сопілки та сурми, віоли й органи, немов незчисленні хори словоспівців, почали витворювати з наспіву Ілуватара величну музику; і звук нескінченною гармонією мелодій йшов за грань чуттєвого, підіймався увись і падав в глибини, і чертоги Ілуватара наповнились ним до краю, і музика і відлуння музики хлинули у Ніщо і воно припинило бути Нічим…

Так створювалася Арда. Так говориться в Айнуліндале. Тут же написано і про Мелькора, що мріяв втілити в життя свої думи і намагався співати голосніше всіх і сперечатися з наспівом Ілуватара. Але в нього нічого не вийшло.

І промовив Ілуватар:

Могутні Айнури, і наймогутніший з них – Мелькор. Але він, як і всі Айнури, має знати, що я – Ілувавтар. Те про що ви співали, я покажу вам, щоб знали ви, що зробили. А ти, Мелькоре, побачиш, що немає наспіву, який не бере свої витоки в мені. Ніхто не може змінити музику мені на зло. А той хто спробує це зробити, стане лише моїм інструментом в справі створення речей більш чудових, ніж він сам міг уявити…

І він явив їм видіння, наділивши зором, і вони побачили перед собою новий світ…

По своїй суті, перша глава «Сильмариліона» – Старозавітній текст.  Єру, за допомогою Айнурів, створює світ, а Мелькор (читай Люцифер), його творіння, намагається з ним змагатися.

Ілуватар створив світ зі всіма ельфами та людьми в ньому. Він створив всі матерії.

Але чи забув Єру про Арду після того, як створив її? Чи кинув він догляд за нею на плечі Валар? Звісно, що ні. Божествене провидіння ще ніхто не відміняв.

То чи було задіяне це провидіння, чи то промисл, в історії гобітів та Персня? Відповідь однозначна – так. І саме цей промисл – рушійна сила всіх подій в романах.

Для того щоб це краще зрозуміти, заглянемо в самий кінець. Хто знищив Єдиний Перстень? Що сталося в недрах Ородруїна? Фродо надягає Перстень на палець і проголошує його своїм. В нього не вистачило сили знищити його, Кільце перемогло. Гобіт надягає його на палець і в цю мить на нього нападає Голум. Він наївно сподівається повернути собі «золотце», відкушує палець Фродо, але оступається і падає в жерло вулкану.

І з цими криками, витріщившись на свою здобич, він зробив зайвий крок в безглуздому танці, втратив рівновагу, мить хитався над прірвою, а потім з пронизливим криком рухнув вниз…

Так загинув Голум, так було знищено Єдиний Перстень.

Сам Фродо підмічає, що без Смеагола не зміг би знищити Кільце

Якби не він,Семе, я б не зміг знищити Перстень

Але в вирішальний момент потвори могло просто не виявитися. За мить до цього, на схилах Рокової гори розгорнулася справжня драма. Два вороги, Сем Гемджи і Смердючка – Смеагол, зійшлися в битві. Все єство гобіта просило вбити «підлу тварюку». І внього були всі можливості для цього. Славнозвісне «Жало» вже нависало над потворою. Але Сем не зміг. В останній момент якесь внутрішнє відчуття сказало йому пощадити нещасну жертву темної волі Саурона.

Його розум говорив йому, що він мусить це зробити. Але глибоко в душі було щось, що стримувало його

Гендальф відразу відчув, що Голуму відведена певна роль

Він ще зіграє свою роль перед тим, як все закінчиться

Ось воно провидіння. Невидима рука Ілуватара втрутилась в земні події, не давши раніше часу померти тому, хто ще мав послугувати Еру.

Потрібно відмітити і те, що Сем проявив в цій ситуації справжнє християнське милосердя.

До речі, про Мітрандіра. Як Гендальф Сірий став Білим? На вершині гори Келибдил, що в Імглистих горах, він схлеснувся з балрогом. Він переміг, але ціною свого життя. І тут в хід історії знову втручається Ілуватар. Саме по волі Єру, Гендальф переродився і зайняв місце падшого Сарумана.

Світ Толкіна дохристиянський. Більше того він – доязичницький. В ньому неможливо побачити якогось яскраво вираженого релігійного культу. Ні люди, ні ельфи, ні дворфи не будують храмів (хоча на Нуменорі і намагалися, але закінчилося це сумно). Але воля Ілуватара, його провидіння, проглядається постійно. Його воля втілюється або на пряму, або через когось.

Відсутність певного культу обумовлена відсутністю Одкровення. Говорячи простою мовою, ніякого Святого Письма ще не існує, отже, ні про яке «спілкування» з Богом і мови йти не може.

Диякон та релігійний філософ Андрій Кураєв в своїй лекції «Чому ельфи не будують храмів?» слушно зазначає:

Вони знаходяться в очікування Одкровення

Вони і не язичники (погани у свідомості християнина Толкіна), але і монотеїстами бути не можуть.

Кураєв також порівнює Джона Рональда з філософом Оригеном. Вони обоє міркували над доісторичними часами і над тим, що можливо, до створення біблійного світу, Бог створював і інші.

Варіант такого світу і розробив письменник.

До речі, якщо порівняти ельфійський календар з григоріанським то виявиться, що перстень знищили 25 травня, а це свято Вознесіння Господнього.

Отаке воно всепроникаюче християнство професора.

Вадим Патик