Роман Воробйов. «Гіркий берег літа»

На сторінках спецпроекту «Видавництво Артефакт» публікуємо вірші з книги Романа Воробйова «Гіркий берег літа».

У Тернополі 28 жовтня відбудеться музично-поетичний перформанс та презентація поетичної збірки Романа Воробйова «Гіркий Берег Літа». Детальніше читайте тут. 

Книгу можна замовити у автора. 


 

ЛЮБОВ ПІСЛЯ

 

план такий:

я забираю у тебе тепло, але потім віддам. трішки більше.

бо боятись не треба, ми ж бо знайдені давно

в домі для сутінкових речей. ми — непо-даровані, нероз-паковані

лежимо, як неприбране листя,

такі завжди трішечки

втомлені

.

лежимо як місячна дорога,

бо так хочем пірнути, як опускаються руки,

але ми все не тоне-..

.

ми все не тонемо

.

любов має бути вологою, червоною.

любов — у склянках води та короткій ковдрі в холодних квартирах.

любов — після всіх наркотиків та знеболювальних.

любов залишається після

 

роками поламаних меблів і скрипучих вхідних,

розфарбованих поглядом стель і тіней попід ліжком.

ми стільки всього винні — та ні,

тут пожежа — гори!

горіть посипані попелом голови, недочитані книжки,

коли кожен день поряд, просто кожен день поряд — він як вихідний.

 

послухай мене, слухай, бо в нас план такий:

я заберу в тебе все, заберу до кінця, аби ти

залишиласяні з чим. але після,

в домі для сутінкових речей і в кімнатах

з неприбраним листям,

там тоді

там віддам трішки більше.

 

середина весни, 2018

 


 

СИНІ НОЖІ

 

“любов — це дути на рани”, каже нотатка на краєчку книги.

моя давня нотатка. моя сонна книга.

а сьогодні — до біса, чи не так, хіба ні, ти

неси сюди сині ножі, хто рахує вже шрами, ми

залишемо ще одну закладку на тілі, як шви,

бо голова вже розбита об кригу

і повна

по вінця

не-стями.

 

то ж я

напишу тобі на руці найглибші зізнання,

покладу в твої очі краси,

а після — вийду світлою тінню до ранку

шукати таксі.

 

і ти

можеш складати мене всяко, як пазл,

поки я не змету все, як кіт, зі стола,

і крутити голову, як кубик рубика, адже

“напевне що… ні”. і “напевне що… так”.

 

бо мені подобається думати про тебе погано,

подобається до ранку іти.

подобається не читати про тебе свіжі та давні вірші,

бо тобі не потрібні ніякі зізнання,

бо любити — це класти у руки сині ножі

і штрикати ними у рани.

.

штрик

штрик

.

бо так ми доводимось, що досі живі.

 

початок літа, 2018

 


 

ОЗЕРНІ ОСТРОВИ   

 

ці хвилі, що б’ються в коліна, ти їх відчуваєш?

коли в озері — спокійний, бо стоїш в середині, бо з ним ти мілієш,

коли руки так сильно свіжіють від нічного повітря,

але зморшкам все рівно, літаки чи зірки пролітають.

 

ти ніби розбитий, я знаю,

але депозити ростуть далі.

 

в цьому місті пересохли солоні річки.

ти сам знаєш, бо ми — ми для нього острови;

бо ці вулиці досі зі смаком гіркої надії, що вже немо-

жлива, і на запах як старі ігра-шки.

а каміння в кишенях вже срібло, бо так і потрібно, але знову чому, ну чому

цей свинець в голові?

 

ти маєш достатньо зарплати і хлібу,

аби далі йти.

 

під ніч в темній кімнаті лише сентименти і дим.

всі озерні острови стають континентами, мабуть, а ким станем зрештою ми?

рву паперове серце для мокрих гілок, але досі лишаю шматки для листів,

бо тут альфа-омега у дзерка-лі, тут

Ти,

тут щастя в вотсапі, у меседжері, яке ти забути хотів.

 

не роби цього, кажуть брати,

не роби.

 

я знаю — в озері колись було більше води.

колись серця були повні від солі і слів,

колись шуміли зірки, літаки, і колись

зустрілися самотні острови…

хоча як би могли.

 

це не початок і це не кінець.

але колись ними були.

.

.

(неможливе зітхання)

(я все обміняю!)

.

“привіт. як там ти?”

 

 

початок 2018

 


 

 

БІЛА КРОВ

 

я готовий іти,

готовий іти.

я можу як ви

і зможу як ти.

 

на цій висоті, на

такій висоті

я не відчу-

ваю нічого в собі.

 

тут кашляють їжаки за вікном назавжди,

і тут назавжди маяки — синяки;

то ж починає моє серце випускати лише білу кров

на-зов-ні.

 

і по цим білим слідам сьогодні я повернусь додому,

ними я піднімусь повільно на другий поверх,

я білою кро’ю заклею усі тарілки і замалюю гидкі “обої”,

і, можливо, після цього тебе з котом познайомлю.

 

я білими стежками на високі гори піднімуся,

аби купити квартиру там, аби всередині було все нове.

і батько мій, гордий, нарешті прокинеться,

і мати моя, горда, спокійно засне.

 

я білою кров’ю поснідаю і нею вмиюся,

і дбайливо розлию у пластикові пляшки,

аби передати друзям в Тернополі, братові в Києві,

і всім, в кого також їжаки за вікном.

 

я в повній білої крові ванні засну,

бо зміг як і ви. бо був на висо-

ті.

і в посеред ночі в мені тихо прокинуться

бурштинові маяки.

.

.

дорога додому —

гіркі береги.

 

осінь 2018

 


 

Роман Воробйов – поет, дизайнер, співорганізатор мистецького фестивалю «Ї». Живе та працює у Тернополі. Автор збірки поезій «Гіркий берег літа» (2018 рік).

 

 

 

 

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *