Поет Ростислав Кузик випустив аудіоальбом у стилі dark jazz. Флеш-інтерв’ю

Коротка розмова про діджиталізацію поезії, темний джаз, смуток і втрату

Львівський поет Ростислав Кузик випустив ЕР-альбом аудіопоезії під назвою “Наприкінці світла”. Ми поговорили з ним про новий реліз, відеопоезію, а також запитали, чи планує він відкриті презентації аудіопоезії. 


 

Ти один з найактивніших українських авторів, який діджиталізує вірші — робить з них аудіо- та відеопоезію. Як гадаєш, майбутнє саме за аудіовізуалізацією поезії чи друковане слово все ж поверне втрачені позиції? 

 

Я не думаю, що друковане слово втратило позиції. У сфері медіа — так, це помітно. Газети помалу вмирають. Однак я думаю, що це не так сильно торкнулось нашої сфери, літератури. Не слід відмовлятись від друку як від «пережитку минулого», бо це не минуле. Друковане видання — це оприсутнення автора чи авторки у процесі.

Ростилав Кузик. Фото: Аліна Сторож

Однак також варто вдаватись до різних форматів, якщо на це є нагода (а у сьогоднішньому світі таких нагод безліч). Приміром, сьогодні для нас великою цінністю є записи Грицька Чубая, Назара Гончара чи Ігоря Римарука. Чому? Бо ми можемо чути живий голос автора. Це те, чого нам не може дати книжка. Те ж стосується й відеопоезії, яка на додачу має візуальну складову, тому ми можемо не лише чути, а й бачити автора.

Також важливим є синтез мистецтв. Це те, що дає нагоду створити щось нове у світі-де-вже-все-є. Тому я думаю, що майбутнє саме за комплексним підходом до власної творчості й поєднанням форматів.

 

 

Але все ж таки: аудіо- чи відеопоезія, хоч і популярна, проте й досі не в тренді. Вона є, це правда, але її мало. Чому?

 

На це питання я також часом шукаю відповідь. І поки не можу сказати, що знайшов її. Припускаю, проблема і у технічній складності створення аудіо- чи відеопоезії, і у нашому ставленні до цього. Відеопоезія — це ж не просто запис читання автора. Коли я кажу про відеопоезію, то намагаюсь пояснювати її як кліп на вірш за аналогією до музичних кліпів. Так найлегше розповісти, чим має бути відеопоезія. Фільмування такого відео — справа кропітка. Треба зрежисувати усе, продумати, мати техніку, вміти знімати, монтувати тощо. Це одна проблема. Інша — ставлення. Мені видається, що часом у нас дещо шаблонно дивляться на поезію, бачачи її лише як літери на папері, які, до того ж мають бути написані пером, при свічці й торкатись струн душі чи бути завжди неповторністю. Є у нас середовища, які так вважають. Бо поезія — це нібито про душу, а діджиталізація — це штучність, яка вбиває цю душу. Можливо, люди думають і так. Хоча технічно публікація в соцмережах — це теж діджиталізація, тому як не крути, а від неї ніде подітись.

 

 

Можливо, йдеться і про брак мотивації. У нас майже немає конкурсів відеопоезії. Є лише «Cyclop», які працюють на регулярній основі. Раніше був «Монокль» — конкурс відеопоезії в рамках фестивалю «Ї», але цьогоріч, здається, його вже не було. Також був конкурс відеопоезії на вірші Грицька Чубая в рамках Форуму Видавців, але це одноразова подія. Були ще якісь конкурси, однак зараз на горизонті немає нічого. Думаю, якби у нас була премія за відеопоезію чи популярний конкурс відеопоезії — це б збільшило кількість такого контенту. Приміром, я роблю відеопоезію і на власні вірші, і на вірші інших поетів. Мені було б дуже цікаво подавати ці роботи на такі конкурси чи премії.

 

 

А от що стосується аудіопоезії — це питання складніше. Про такі конкурси не доводиться і мріяти. Я не знаю, чому її мало. Адже зараз є найбільше можливостей робити аудіопоезію. Щобільше, робити її якісною. Коли я лише починав записувати власні вірші (а було це майже 10 років тому), такого контенту було більше.Було багато аудіопоезій авторів із Харкова та Полтави. Я тоді лише відкривав для себе літпроцес. Якось мені трапились записи віршів Романа Штігера і я врешті вирішив, що теж так хочу. Купив простенькі навушники із мікрофоном, завантажив просту безплатну програму, яка дозволяла записати голос й накласти на нього музику і почав вчитись. Перші записи були вкрай кепськими, але з кожним альбомом вони ставали кращими. Вони й зараз не ідеальні, бо я не профі зведення абощо, однак якщо порівняти їх із ранніми записами — це небо і земля. До речі, «Наприкінці світла» — це вже мій сьомий чи восьмий альбом. Щоправда, ранні альбоми я прибрав з інтернету, бо вони надто погано зроблені.

 

Минулого року ти випустив альбом «Пісні безсоння». Свої вірші поклав на ембіент. Цьогорічний альбом «Наприкінці світла» — на даркджаз. Звучання дещо схоже, але даркджаз — зовсім інша історія. Чому саме цей жанр?

 

Насамперед тому, що ембієнт мені уже трохи набрид. Я намагаюсь експериментувати. Ембієнт — це найбільш вживаний мною жанр музики, однак я записував вірші і на построк, і на акустику, і на модерну класику, і навіть на метал.  Та зазвичай я перебував у цих координатах. А джаз — це справді зовсім інша історія. Я давно приглядався до нього, але не міг знайти чогось такого, що б мені ідеально підійшло.

 

Давно люблю дарк і фюнерал джаз, але лише зараз дійшов до того, що він ідеально поєднується із моєю поезією. Не знаю, як так вийшло, що я додумався до цього лише тепер. Але краще пізно, ніж ніколи.

 

Ще одна причина — концепція альбому. Найкраще передати задуману мною атмосферу зміг саме дарк джаз. Це альбом про тугу і втрату. Я не знайшов музики, яка може краще передати ці почуття.

 

А ще ти пишеш музику для метал-гуртів. Чи можна очікувати якоїсь серйозної колаборації, приміром, котрийсь із колективів запише ЕР повністю на твої слова?

 

Ці тексти я не зараховую до власної поезії, оскільки зазвичай пишу їх на замовлення. Але кілька моїх віршів таки стали метал-композиціями. Ось, наприклад, мій вірш, який записали хмельничани Stryvigor. Я написав кілька текстів до альбому «Шлях завдовжки у нескінченність». Окрім них, до нього ввійшов мій вірш під назвою «Земля. Вірш перший: коріння» із циклу «Земля». Що цікаво, це мій єдиний римований цикл, до якого входить 4 вірші.

 

І так, я б дуже хотів, аби з’явився LP або EP на мої вірші. Це дуже цікавий досвід. Гадаю, мої тексти підходять для металу. Однак я за експерименти й не проти чути свої тексти в інших жанрах музики. Наприклад, у поєднанні із постпанком.

 

Розкажи, в чому головна ідея альбому «Наприкінці світла»? 

 

Як я вже казав, це альбом про тугу і втрату. Це моє ословлення цих станів і один зі способів їх пережити. Це альбом-відпускання та альбом-відпущення. Альбом-проведення-лінії. До нього увійшли тексти, які не є пов’язані між собою, однак саме у рамках цього альбому, поєднавшись із музикою, вони стали концептуально цілісними. Смуток, біль, відхід. Такі асоціації я б добрав до кожної композиції. Проте це дуже поверхова оцінка. А я намагався робити їх якомога глибшими. Тому сподіваюсь, що слухачам і слухачкам вдасться віднайти у цьому альбомі не лише усі ниточки, які я провів, а й щось своє — виключно власний досвід та власні переживання.

Фото обкладинки — Йосип Гусак

 

Плануєш відкриту презентацію? 

 

Відкритих презентацій альбомів я ще ніколи не робив. Поки що. Однак мене не вперше питають про це, тому я починаю думати про можливість такої презентації. І відчуваю, як у мені зростає бажання зробити це. Тому, ймовірно, все попереду.

Розмовляв Роман Коржик

Фото на обкладинці публікації – Микола Матвіюк


 

 

Друзі! “Артефакт” – це незалежний журнал про культуру. Нас ніхто не фінансує. Тому підтримайте авторів. Тут посилання на платіж через монобанк. Дякуємо!

А це карта приватбанку:

4149 4991 1010 5317

А ще у нас є свій магазин крутих футболок на історичну та культурну тематику. Ви можете придбати футболку, светр чи горнятко й цим підтримати наш журнал!

 

 

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

More Readings