Джонні Волох. 7 віршів про самоту, віскі та печаль
Полтавський автор Джонні Волох, адепт брудного реалізму в прозі, доповнює своє письмо поезією, яка рефлексує маркесівські теми. Ні, це не магічний реалізм, це скоріш той самий брудний стиль, очищений від складних синтаксичних конструкцій прозового наративу. Подекуди прямолінійні, проте – не позбавлені складних метафор, чорні вірші, розкривають одвічні теми самотності, покинутості, зради та зміни станів свідомості під дією алкоголю.
Письменник дебютує поетичним циклом, який не має назви. Тому журнал “Артефакт” проголошує цю добірку не інакше як “7 віршів про самоту, віскі та печаль”.
Тексти написані російською. Публікуємо їх у перекладі львівського поета Романа Коржика.
двері
стукати у зачинені двері
чи є в тому сенс?
коли знаєш що не відкриє ніхто
за дверима отими лиш пітьма
яка ковдрою порожнечі все укриває
на питання “хто там?” відповіді не отримати
бо давно вже немає нікого
хто був колись
бовваніє у могилі вже
душу його морок забрав
а тіло у венах землі розтеклося
і пам’ять про нього привидом бродить за тими дверима
а голова твоя думками обважена темними
відкрити ці двері так хоче ти
ключем
своїм же ключем
та біль дротом колючим зводить паркани у серці
думки ці про нього
про чоловіка що тут помирав
і ніхто не плакав за ним
хотіли всі щоби швидше покинув цей світ
коли земля торкалася дерева
мовчали вони
й сліз не було
і сліз не було
а двері оці чортові двері оці
ковтнули біль
водою його увібрали
і досі вони продовжують
мрякою картати серця
молодість
молодість
о молодість
чимось вона схожа на старість
різниця лиш в кількості скляних пляшок
котрі зранку несеш
а голову роздирають дикі койоти болю
і йдеш ти до контейнерів зі сміттям
і йдеш ти до контейнерів у капцях та халаті
пам’ять відмотує плівку
і бачиш скільки склянок прихилив
кого ти нахуй послав
і чого взагалі наговорив друзям своїм
пляшка віскі
віскі чудова пляшка на столі співала
підхопив я той спів та й понеслося
тепло відчув у грудях
голова та душа моя брудна
почали працювати в інший бік
і там
у стороні тій дивній
немає ні добра ні зла
і подумав я про структури буття
навіщо ми на світі цьому
який же шлях є наш
і склянка – наполовину порожня чи повна є вона
тобі вирішувати що бачиш ти
і зранку вирвались думки
котрі я зачинив у карцер
ніхто їх чути не хотів
а так хотіли вирватись вони
та мозок був тверезим охоронцем
і в карцері їх струнко пильнував
душа
душа розбита є на друзки
утомлена від світу
хочу піти з їбаної планети
лиш зупиніть ви
зупиніть ви кулю цю дурну
втомився я втомився бавитись вином
і думка всіх людей мені осточортіла
й бляді всі ці вже набридли
заснути хочу назавжди
не буду я цього робити
бо знаю що чекаєш ти мене
й зарано ще на хрест мені піти
могилу бачу
та далекою видніється вона
я впав
та пробую же стати
бо сон вічний я не готовий бачити
кухонні думки
ми сидимо на кухнях своїх самотніх
пожираючи сир та червоне вино заливаючи до тіла
а хтось там по той бік вікна помирає від голоду
ми пожираємо цю чортову їжу
думаючи про день завтрашній
будуємо майбутнє
плани хижі
яким може не бути життя
а хтось просто не прокинеться
не побачить схід сонця черленого
він помре без риски в горлі
а ми зачерствіємо як шматок хліба
котрий не з’їли
гроші
ці чортові гроші
заради часом готовий іти на все
гроші легкі – для душі скверна
заради чого тільки?
усе що є вогонь часу забере
хто був на самісінькому дні
той зрозуміє – сир безплатний
у мишоловці лиш
і знову ти намагаєшся з колін устати
й знову падаєш
а всі ж то хочуть їх
без праці без мозолів щоби легко
продай себе
продай тіло душу
скажи – щасливим будеш?
ти жадібний і темний
себе та інших продаси
ну що ж – живи
живи ти без душі
й буде так що гроші всього світу
рятунку не дадуть тобі
живи як хочеш ти
та знай ти знай
що янголи пильнують за тобою
із неба тихо дивляться вони
самотній пес
немов я той самотній пес
прийду та ляжу біля ніг
недовго буду
зігрію їх
як почуття бентежать душу
і знов піду
та чи на довго?
не знаю
можливо вже не повернусь
та повернусь
одну тебе лишити я не можу
одну тебе в холодну чорну ніч
одну що у людській брехні втопає
таких як ти нам брегети потрібно
таким як я самотнім псам
Друзі! “Артефакт” – це незалежний журнал про культуру. Нас ніхто не фінансує. Тому підтримайте авторів. Тут посилання на платіж через монобанк. Дякуємо!
А це карта приватбанку:
4149 4991 1010 5317
А ще у нас є свій магазин крутих футболок на історичну та культурну тематику. Ви можете придбати футболку, светр чи горнятко й цим підтримати наш журнал!
Переглянути цей допис в Instagram
Post a comment