“Панк скоро воскресне”. Відверте інтерв’ю з Мітрієм, лідером гурту “Серцевий Напад”

Панк помер, але він скоро воскресне. Вірніше, поп-панк. Лідер гурту “Серцевий Напад” Мітрій живе у Чернівцях, записує новий альбом, час від часу виступає. Сьогодні він розповідає журналу “Артефакт”, як панк-музиканти можуть заробляти музикою і що треба для цього робити. Все це теорія, але на практиці вона теж спрацьовує.


 

Ви працюєте над альбомом. Мітрію, розкажи, що це має бути за альбом?

 

Цей альбом має стати визначним. Після семирічної перерви ми випустимо повноцінну платівку. Останнім часом публікували тільки сингли, ЕР, але це було несерйозно.

 

У нас постійно змінювався склад, а це відкидало наш гурт назад у плані прогресу, бо доводилося нових учасників вчити. Зараз у нас хороший склад, хлопці хочуть працювати, хлопці слухають схожу музику і ми плануємо зробити альбом, не гірший за перший альбом “Серцевого нападу” “Дорослі діти”, який приніс нам ту славу, в тому вигляді, яку ми мали на нашому піку.

 

Альбом “Дорослі діти” був дуже потужним, найпотужнішим за всю історію нашого існування, за 14 років. І ми плануємо, що новий альбом його переплюне.

 

Ми відсіювали дуже багато пісень. Такого не було, що ми зробили 10 композицій і одразу їх записали. Ні. У нас був вибір між 40 піснями, з яких ми взяли 8-9 і плануємо включити їх до альбому. Він має бути різноплановим, але у кращих традиціях поп-панку, без експериментів, брейк-даунів. Там буде багато речей, ближчих до fast-melodic, але загалом – це буде позитивний, добрий, класичний, сонячний каліфорнійський поп-панк.

 

Робоча назва альбому – “Телефонуй”. Нам хотілося вигадати назву таку от, з грою слів, але потім вирішили зробити її доступнішою, простішою. І один з найсильніших треків у альбомі так і називається – “Телефонуй”. До цієї назви прив’яжемо і оформлення.

 

Пісня “Телефонуй” мабуть про те, що треба дзвонити своїй друзям, мамі, близьким?

 

Не зовсім. Там більше класична тематика пісень “Серцевого Нападу” про кохання, яке крутиться навколо телефонних розмов, складних стосунків хлопця і дівчини, про те, що телефонні дзвінки та розмови інколи приносять радість, іноді дратують, доводять до сказу.

 

Взагалі так, текстова міфологія “Серцевого нападу” – це нерозділене кохання або ж пісні про те, що вона не прийшла. У одній із пісень ти взагалі лишаєш дівчині фалоімітатор, їдучи в столицю Монголії. Але така міфологія може лягати у більш сучасне звучання. Чому знову повернулися до поп-панку, а не лабаєте щось штибу “A Day to Remember” з електронікою, семплами?

 

Музичні здібності не дозволяють грати більш складну музику. Як то кажуть, не вмієш срати – не мучай дупу.

 

У мене така позиція: краще брати молодших музикантів, менш досвідчених, але щоби вони були хорошими людьми і розділяли наші цінності, симпатії до певного стилю музики та життя. Це краще, ніж запрошувати професійних музикантів, але як люди вони будуть лайно і це виливатиметься у якісь скандали, непорозуміння.

У більшості наш гурт зараз не готовий грати якийсь технічніший стиль, проте – не за горами наш розвиток, будемо далі пробувати щось складніше, але не зараз. Ще буде від нас щось експерементальне, таке якесь ближче до “Enter Shikari”. Є велике бажання поексперементувати з електронікою, психоделікою і поєднати це з панкухою.

 

Новий альбом ми вирішили зробити як згадку про поп-панк, бо він зник з радарів уподобань як української публіки, так і музикантів. Останні більше схиляються до металу та альтернативи. Тому ми хочемо нагадати, що був і є такий стиль як поп-панк, що раніше він мав велику популярність в Україні і 2007 рік – це його пік.

 

Мітрію, ось ти поп-панк слухаєш майже все життя. Скажи, як поп-панк може знову відродитися в Україні. Що для цього потрібно?

 

Моя наступна теза буде доволі спірною та неоднозначною. Вважаю, що організатори фестивалів мають долучатися до того, щоби різні стилі музики в Україні мали належний рівень уваги від аудиторії. Коли починалися і розвивалися такі фестивалі, як “Захід-фест”, “Файне місто”, нас постійно запрошували. Потім якось почали відмовляти, говорити, що цей стиль не актуальний і такі от справи.

 

Зрозуміло, що кожен гурт повинен прогресувати. Останні 7 років ми випускали мало нового. Думаю, коли група жива і постійно щось випускає, активна у соцмережах і взагалі – у житті, то все це вистрелить і команда потрапить на фестиваль, приверне до себе увагу.

 

Мій друг Ростик, організатор “Файного міста” говорив якось: не важливо, яку музику граєш, головне, щоби ти постійно щось випускав, був живим.

Світлина від Nastia Slischuk.

А взагалі – чим більше гуртів грають певний стиль, тим більше цей стиль популярніший. Коли ми починали, було багато гуртів, які грали поп-панк, панк-рок. Ми тоді робили тематичні поп-панк концерти та цілі фестивалі. Зараз цього, на жаль, немає. Є поодинокі гурти, які десь щось пробують, туса розділилася. Є двіж по принципу DIY – зроби це сам. Ця тусівка робить концерти по-хардкору, скейт-панку, вони особливо не афішуються, бо ці концерти робляться для себе і найближчого оточення. Це, по-суті, закриті вечірки.

 

Ми завжди позиціонували себе, як гурт, що прагне на велику сцену, до фестивалів, де є багатотисячна аудиторія, а не на закриті вечірки, де тусується 20 людей.

 

Це все вірно, але присутність на великій сцені ще не дає тобі великих переваг – впізнаваності, продажів музики та мерчу. Це тільки етап на шляху до більшого розвитку, певний такий рух. То куди ж рухається “Серцевий напад”?

 

Зараз на фестивалі приїздять люди, яким 5-6 років тому було по 13-14 років й вони не мандрували, не слухали такої музики. Ми інколи їздимо та виступаємо у інші міста, і на тих концертах до нас підходять люди та кажуть: “о, ми вас вперше почули, ми такої музики раніше не слухали, але нам сподобалося”.

 

А були ще й такі випадки, підходить чувак після концерту й говорить: “я взагалі слухаю хіп-хоп, рок дуже рідно, але почув вас і мені сподобалася ваша енергетика, тож слухатиму й таку музику”. А якщо на концерті де 200 чоловік, підійде кілька таких людей, а на фестивалі, де нас слухає 5 тисяч – буде 20 таких людей.

Світлина від Nastia Slischuk.

Ми рухаємося саме до таких людей, яким подобається наша енергетика, наш поп-панк. Бо саме так відбувається популяризація стилю і я хочу рухатися в цьому напрямку.

 

Раніше я робив у Чернівцях одноденний панк-рок фестиваль “Шнурок”. Тоді на нього приходило кілька сотень людей, зараз – 40-50. Розумію, тут ми розслабилися, нічого не випускаємо нового і нічого не організовуємо. Але і музика не стоїть на місці – з’являються нові групи, стилі. У людей великий вибір – що слухати й куди ходити.

 

З одного боку так – поп-панк є нішевою музикою. Але хардкор, панк, пост-хардкор – всі вони виросли з одного коріння, з Америки, з протестних молодіжних рухів, тусівок. Запит на протест є завжди. У цьому контексті – гурт має давати про себе чути. Тож можливо проблема українського панку в тому, що він не випускає нічого нового і в тому числі – протестного?

 

Ну от як ми зараз. Випустили пісню та кліп “Go Fuck Yourself”. Це так, протестна пісня. А от на концертах грали більше старі пісні, написані у 2007 році.

Потрібно випускати новий альбом мінімум раз на два роки. З цим альбомом мають виходити декілька кліпів. Тоді воно вистрелить.

 

Чи не єдиний гурт, який вийшов із панк-року і почав розвиватися у більш сучасному, альтернативному напрямку, використовуючи електроніку і щось своє, унікальне – це “O.Torvald”. Починаючи з альбому “В тобі” хлопці не зупиняються – щороку альбоми, кліпи, тури. Зараз взяли паузу, але на осінь цього року анонсують щось грандіозне. За рахунок чого їм вдалося завоювати аудиторію, як гадаєш?

 

Вони вчасно переїхали з Полтави до Києва, з гурту “Крути педалі” зробилися “Оторвальдом”, почали грати щось форматне, щоби потрапити на радіо і телеекрани. Їх лідер Женя Галич працював на головному музичному каналі країни – “М1”. Але зараз “O.Torvald” – це вже далеко не поп-панк.

 

Так, ми говорили про це з лідером групи “Суперкекс” Богданом Волошиним і прийшли до думки, що “O.Torvald” в плані розвитку подібний до “Fall Out Boy” – починали з поп-панку, а прийшли до свого оригінального стилю.

 

“O.Torvald” приємно слухати. Певні нотки поп-панку лишилися в їх музиці й досі, як і в “Fall Out Boy”. З українського мені цікавіше слухати саме “O.Torvald”, ніж якусь там “Другу ріку” чи ще щось.

 

Бо “O.Torvald” – якісний, цікавий та оригінальний.

 

Картинки по запросу o.torvald на сцені

Але ж панк-рок мав популярність в Україні, якраз в роки, коли “O.Torvald” завойовував аудиторію. Чому в 2008, 2009, 2011 роках українські гурти, які грали панк, могли розраховувати на розвиток та популярність. Що тоді було такого, чого немає зараз?

 

Тоді було багато гуртів у різних містах. В кожному місті малася принаймні одна добра команда, яка грала в цьому стилі, була активною, робила концерти, двіжухи. Якщо на таку тематичну вечірку гурт збирає 100 чоловік, то на великий концерт, де 5-6 хороших відомих панк-команд, то можна й 3000 і 500 людей було зібрати.

 

Позаминулого року ми грали на фестивалі “Файне місто”і на нашому виступі було дуже багато людей. Я думаю, якби гурт був нецікавий, стиль був нецікавий, то ніхто би й не прийшов. Люди би просто розійшлися.

 

Так, я теж прийшов на той ваш виступ. Людей було багацько, пам’ятаю. То думаєш можна воскресити поп-панк?

 

Так, панк скоро воскресне. Треба бути активними – випускати альбоми, хороші кліпи, якісно все це подавати і все буде – панк, поп-панк воскресне.

 

У США поп-панк народився, помер, а потім воскрес, навіть переродився у оригінальні піджанри, бо там є ринок, індустрія – раніше піснями поп-панк гуртів озвучували серіали, відомі фільми, комедії. “Американський пиріг”, приміром. Чи можливо в Україні створити такий музичний ринок, де би і панк-рок, поп-панк мали своє місце? Бо я думав, що все – панк помер. Але коли група “Порнофильмы” зібрала у Львові 700 людей, то я змінив свою думку.

 

Це дуже активна група. Вони постійно гастролюють, випускають альбоми, кліпи. Це якраз і показує – гурт живий, активний, значить він потрібний людям.

 

“Порнофильмы” заробляють музикою? Як взагалі можна заробляти панк-роком на життя?

 

Думаю, що так, вони живуть з музики. У певний час вони побачили, що збирають людей і повністю, з головою пішли в музику. Ми зараз так не можемо: кожен має свою сім’ю, роботу, обов’язки. Проміняти це все на надію, що музика колись щось принесе  – небезпечна штука.

 

Ми мабуть вже пропустили свій момент, коли можна було чогось досягти, але не виключено, що цей момент ще з’явиться.

Повертаючись до питання про музичний ринок та індустрію, скажи – що потрібно українським панк-гуртам? Нові пісні? Будуть нові пісні – панків знову почнуть брати на фестивалі?

 

Почнуть. Бо я зрозумів, що самому напрошуватися на фестивалі – це так не працює. Потрібні нові кліпи, записи і тебе самого запрошуватимуть виступати.

 

Бо коли ти сам напрошуєшся, тобі кажуть їхати за свій рахунок. Ти їдеш, витрачаєшся на дорогу, харчування і у підсумку – не маєш грошей на студійну роботу, записи альбомів та зйомку кліпів.

 

А коли ти цікавий, видав нову пісню чи альбом, організатор сам пише тобі, говорячи, що йому цікаво бачити тебе на фестивалі. Й тоді ти обговорюєш з ним гонорар, який потім заробиш і витрачатимеш на розвиток гурту. Цей гонорар може тобі покрити якісь 10-15, чи навіть 20 відсотків від вартості альбому.

 

В Україні активно розвивається кіноіндустрія. Вже є не тільки історичні, драматичні картини, а й комедії, щось пригодницьке. Чи готові ви писати саундтреки для серіалів, джингли, композиції?

 

Безперечно, готові. Це був би хороший та цікавий досвід. Якби нам запропонували, ми б залюбки прийняли таку пропозицію.

А що для цього треба? Як знайти людину, яка вам це запропонує? Потрібен продюсер? Лейбл? Що?

 

Якби українські режисери почали знімати більш молодіжне кіно, щось на кшталт “Американського пирога”, то вони би у пошуку саундтретків рівнялися би на американське звучання і шукали би панк-виконавців.

 

Ну от у вас же в Чернівцях знімали “Тіні незабутих предків” . Одним із саундтреків стала пісня гурту “O.Torvald” “Знову сам”. Отже,  початок покладено. Хіба ні?

 

Ну, то пісня у поп-рок стилі, більше легка музика. А я говорю про щось веселе, запальне. Хоча, з іншого боку – так, приклад “O.Torvald” чи не перший, коли українська група, яка грає музику з елементами панку, написала саундтрек до українського молодіжного фільму.

 

Але знову ж – щоби твою пісню взяли в кіно, треба постійно бути на слуху.

 

Добре, але ж індустрія – це не тільки фестивалі з купою людей і потрапляння в кіно, на радіо, телебачення. Це ще й гастролі, клуби, концертні майданчики. Чи є у нас майданчики, місця для концертів?

 

Та є, але вони чомусь нормально не працюють – одні закриваються, інші відкриваються. Не встигаю нормально слідкувати за цим. Проте, ця сфера прогресує. Десь якийсь музикант відійшов від справ і вирішив зробити клуб, бо має можливості.

 

Одним словом – місця є.

 

Гаразд, а як щодо студій звукозапису? Вони то є, але питання в іншому – наскільки вони фінансово доступні?

 

Можливість записуватися є завжди. Проте, не все так просто. Раніше ми писали пісні за однією ціною, а зараз одна пісня на студії, де ми писалися вартує 100 доларів. Виходить, що альбом нам обійдеться десь в 1000 доларів. Це трохи непід’ємна сума для нас зараз. Проте є знайомі, котрі порадили нам іншу студію, де працює молодий звукорежисер.  Ми почули його роботи – і це досить якісно, краще ніж на іншій студії.

 

Є різниця – 100 доларів і 40 доларів за більш якісніший трек. Хто шукає, той завжди знаходить.

 

А такої якості, про яку зараз говориш, достатньо для того, щоби пісня потрапила у ротацію на радіо, стала саундтреком до фільму?

 

Думаю, що так. Цілком достатньо. Там хороша якість буде.

 

Під час минулого інтерв’ю з твоїм колегою по панк-цеху, лідером групи “Суперкекс” Богданом, якого вже згадували у цьому тексті, ми вигадали такі от метафори: “Рай для панк-рокера – це заробляти, жити з музики. Пекло – це працювати на тяжкій роботі, маючи панк-музику за хобі. Але ще є чистилище. Ти трохи заробляєш панком, але того не вистачає на життя” й тому робиш щось дотичне – граєш кавери, пишеш музику поп-артистам. У твоєму випадку це якраз чистилище. Ти граєш панк-рок, а на життя заробляєш тим, що продаєш футболки, кепки та іншу атрибутику рок-гуртів. Скажи, ти почав торгувати рок-атрибутикою аби відчувати, що все ж таки – музика і навколомузична діяльність є твоїм життям?

 

До цього я був у пеклі. Ходив у костюмчику, працював на рецепшині готелю. Для мене це була мука – зранку одягати туфлі, брюки і йти в пекло.

 

Це тривало два роки. Мої батьки працюють у торгівлі. Якось я підміняв свою маму і побачив, що там можна заробити кращі гроші. У мене була мрія – або відкрити магазин або відкрити рок-паб. Заклда вимагає куди більших грошових витрат і моральних сил.

 

Тому я вирішив спробувати свої сили, пірнув у торгівлю. Спочатку, аби стати на ноги, мав звичайний асортимент чоловічого одягу, але згодом поступово співпрацював з фірмами, які роблять рок-атрибутику, футболки з коміксами.

 

З того часу минуло 6 років. Я маю досить відомий у Чернівцях магазин одягу. Люди знають, що в мене великий вибір футболок з рок-гуртами, з героями серіалів. Я продаю таке, чого молодь не купить у звичайному магазині чи на ринку – вузькопрофільний товар, але який потрібен молоді.

 

Мені цікаво у цьому крутитися. Я шукаю нові гурти, бренди, моделі. Людям це потрібно, для них це важливо. А це у бізнесі, так само як і в музиці головне – бути важливим і потрібним для людей.

Спілкувався Роман Коржик, редактор журналу “Артефакт”

Сподобався матеріал? Підтримай журнал “Артефакт”.

Видання існує завдяки підтримці наших читачів. 

Приват: 4149 4991 1010 5317 (Роман Грицун)

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

%d блогерам подобається це: