Над прірвою самотності. Екзистенційний проект «Попіл» в галереї TSEKH

До 30 березня в київській галереї «ЦЕХ» продовжується виставка Рустама Мірзоєва «Попіл», відкриття якої відбулося 8 лютого. Нова колекція творів, центральною темою яких є самотність в умовах сучасного суспільства, без перебільшення прозвучала справжньою екзистенціальною рапсодією. Художня образність Мірзоєва обумовлена складною системою спостереження, визначеною самим автором у форматі альтернативного щоденникового запису. Про цінність метафоричної інтерпретації основних екзистенціальних мотивів далі в ArsLooker.


Мистецтво сьогодні неможливо розглядати поза контекстом. Поряд з позитивними тенденціями поліпшення матеріального комфорту, дедалі помітнішим стає руйнування колективних ідеалів, а тому основними передумовами розвитку екзистенціального компоненту суспільної свідомості є надмірна суб’єктивація. Процеси  дегуманізації, маргіналізації, деконструкції та міфологізації породжують феномен нової візуальності, яка і потрапляє до фокусу уваги Мірзоєва. Дематеріалізація як кризовий показник представлена тут в категорії витончення земної матерії, що звільнена від гніту попереднього культурного досвіду.

В центрі культурологічного й естетичного експерименту Мірзоєва – наслідки науково-технічного прогресу, що комерціалізувався, слугуючи причиною виникнення настроїв взаємного відчуження. Основною особливістю екзистенціального радикалу в свідомості є ставлення людини до іншої в умовах самоствердження поза і всупереч суспільній єдності.

Рустам Мірзоєв, Ключі

Рустам Мірзоєв, Ключі

Закінчивши навчання в Кримському художньому училищі  ім. Самокиша, Рустам Мірзоєв переймає безліч світових культурних традицій: від естетики німецького експресіонізму, французького сюрреалізму до нуару й кафкіанського екзистенціалізму. Основні теми його дослідження – криза реальності, традиційних стосунків  особистості, безнадійно втраченої в безжальній битві з правдою. Через призму психоделічного досвіду своїх персонажів Мірзоєв препарує і власну чуттєву гамму, тільки тепер зі спокійним виразом патологоанатома, відсторонюючись і немов би підносячись над фізичним аспектом людського буття.

Ідейно-естетична складова Мірзоєва слугує вираженням фатального суб’єктивізму, за кордонами якого категорії прекрасного більше не існує. Разом з тим, він вперто намагається долати неминучість смерті мистецтва й автора, користуючись найбільш виразними художніми прийомами, які, хай навіть і гротескно, проте все ж таки слугують відображенням реальних рис буденності. Уособлюючи трагічну приреченість, його герої грають безнадійно розгублених, таких, що потрапили в лещата інформаційної, віртуальної, ринкової систем. Саме тому в центрі сюжету зазвичай опиняється самотній трагік, нездатний подолати нестерпну ізоляцію, створену власноруч, чуттєвий, по-античному знервовано-щирий страждалець, добровільно полишений напризволяще у світі нових можливостей.

Рустам Мірзоєв, Букет

Рустам Мірзоєв, Букет

Епоха тотальної візуалізації затвердилася феноменом неоднозначності, що стало предметом рефлексії в творчості Мірзоєва.  Вихід художнього образу з-під влади слова вбік симулятивної іконографії демонструє візуально орієнтовану парадигму, у якій саме знаковість стає її визначальною рисою. Творча концепція художника ґрунтується на ідеї парадоксальності: світ сприймається ним як міраж  самотнього невротично-травмованого протагоніста, що намагається вирватися з полону часу, навіки залишаюсь творцем своєї ілюзії. Персонаж є невловимим для глядача, адже він не представлений з єдиної об’єктивної позиції, а існує лише в нашому сприйнятті, травмованому власним чуттєвим досвідом.

Всі твори Мірзоєва містять в собі багатозначність, вимагаючи авторського коментаря, але не дочекавшись його. Назва проекту «Попіл» символізує швидкоплинність життя, тлінність, самозречення, що при розвиненій самосвідомості здатне призвести до щирого покаяння й фанатичної, подібно до релігійної, смиренності.

Рустам Мірзоєв, Зелений диван

Рустам Мірзоєв, Зелений диван

Мірзоєв – художник незрозумілий та неоднозначний з точки зору одношарового прочитання, але все ж таки абсолютно фігуративний. Він – філософ-утопіст, що піднімає на поверхню проблеми соціальної патології та передбачає існування близької до досконалості спільноти, позбавленої базових конфліктів. Його цікавлять одвічні питання: що є людське буття і в чому його сенс? Чим для людини є суспільство і чому наявність соціальної ролі не рятує її від самотності? Він говорить про тривкість життя й неминучість смерті, немов вигукуючи: навіщо ти страждав, невже все це було чиїмось страшним жартом? Болісні пошуки відповідей здаються незавершеними, і Мірзоєв добре розуміє їх неповноту, тому звертається до теми знову і знову, намагаючись закрити гештальт,  впритул наблизившись до істини.

У світі хижого капіталістичного ідеалу, Мірзоєву не вистачає правди. Він прагне віднайти її, зідрати зовнішні покриви з личини цивілізаційного благочестя, досягши реальної плоті найглибшого внутрішнього сенсу. Художній почерк проекту «Попіл» склався під впливом раннього кінематографу Бергмана, пронизаного поетичним реалізмом Марселя Карне і нонконформістськими настроями норвезького драматурга Генріха Ібсена. Митець воліє бачити страждання своїх персонажів, у той час як вони – не витримують напруження. Хлопчики та чоловіки з полотен умисно відвертають нашу увагу від облич, не деталізованих, змазаних, що нагадують зіпсовані плівкові знімки.

В рамках проекту «Попіл» Мірзоєв розгортає складну панораму людських почуттів. Автор послідовно дає зрозуміти глядачу таємницю  буття, його винятковості, що підтверджується протягом усього життєвого досвіду в процесі самопізнання. Герої на полотнах митця зображені в моменти душевного струсу, спровокованого не стільки зовнішніми обставинами, скільки запаленнями-ранами, нанесеними самотністю. Рушійною силою серії «Попіл» є символічне заперечення персонального часу, що складається з численних емоційних проекцій.

Графічними засобами виразності Мірзоєв намагається  увірватися до живопису. Полотна здалеку нагадують графіку чи навіть безкомпромісне графіті розкутістю, виразом вільного руху, що демонструє напружене становлення художньої думки. Митцю подобається пристрасно вдивлявся в почуття, які значно інформативніші й щиріші за обличчя. У графіці колір не має формотворчого значення, як в картині. Його роль в композиції – своєрідне доповнення, проте живопис Мірзоєва істотно змінює відносини зображення й кольору. Палітра сірого допомагає зберегти умовність в передачі образу: плями накладаються рівномірно з виділенням окремих півтонів.

Рустам Мірзоєв, Ранок

Рустам Мірзоєв, Ранок

«Попіл» є глибоко персональним проектом, проте не стільки для автора, скільки для його глядачів. Сам факт існування в Україні митця поза традицією колективного постмодерністського дискурсу, – яскрава ознака одужання мистецтва від  маргінальної претензійності та інституціонального пострадянського офіціозу. Мірзоєв однаково зрозуміло говорить з будь-якою соціальною та віковою групою про біль, що пронизує кожного, віддзеркалюючись у публічному неспокої, про вічну кризу часу і життя, підкорене буржуазній умовності. З ним починаєш розуміти Гессе: «Хіба ідеали існують для того, щоб їх досягли? Хіба ми, люди, живемо для того щоб скасувати смерть? Ні, ми живемо, щоб боятися її, а потім знову любити, і саме завдяки їй життя так чудово палає…»

Автор: Роксана Рублевська, ArsLooker

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

%d блогерам подобається це: