Олександр Довженко – “Гомер світового кіно”

25.11.1956 — в 62 роки помер Олександр Довженко, український кінорежисер, класик світового кінематографу (Земля, Арсенал, Звенигора). Італійські кінематографісти називали його “Гомером світового кіно”. Його стрічка – в п’ятірці кращих за версією ЮНЕСКО.


Влучно про відомого українця сказав Чарлі Чаплін, мовляв, слов’янство дав світові лише одного режисера. Він говорив про геніального українця – Олександра Довженка.

Виріс майбутній кінометр в бідній селянській родині на хуторі в Чернігівській області. “Плач і похорони” супроводжували все дитинство Довженка – з 13 братів і сестер 12 померли. Але це не завадило йому отримати освіту і навіть повчитися деякий час в Німеччині.

Як багато інших хлопчаків, з юних років Саша був мрійником. Його цікавило все навколо – національний побут, старовинні легенди, історія, рідна мова; він безмежно любив і захоплювався українською природою; багато часу просиджував за книгами, які в інституті читав потайки від педагогів. Пізніше режисер розповідав, що студентам забороняли не тільки читати, а й спілкуватися українською.

Талановита людина талановита в усьому. Ці слова якнайкраще характеризують Олександра Довженка. Свою професійну кар’єру він починав з простого вчителя в Житомирі. У Харкові працював карикатуристом в газетах, трохи пізніше став досить відомим художником, цікавився театром. Уже в Одесі заявив про себе як про геніального письменника і режисера. Довженка навіть почав новий жанр – кіноповість.

Вершиною кар’єри режисера стала стрічка “Земля”. Вона зірвала аншлаг на екранах в Голландії, Бельгії, Греції, Аргентині, Мексиці, Канаді, США. Світові кінематографісти внесли фільм в сотню кращих кінотворів. А після міжнародного референдуму у Брюсселі українську стрічку додали до переліку 12-ти кращих фільмів всесвітньої історії кіно. Однак, на батьківщині “Землю” не оцінили. Після її виходу радянська влада почала цькувати Довженко. Його звинуватили в “захисті куркулів та ностальгії за минулим”, а фільм – заборонили.

Істинного українця Олександра Довженка радянська влада не розстріляла і не згноїла в таборах. З ним вчинили гірше – йому заборонили повертатися на батьківщину. Живучи більшу частину свідомого життя в Москві, кінематографіст неймовірно тужив за Україною.

Поховали Довженка на Ново-Дівичому цвинтарі у Москві. Ховали за державний кошт, оскільки грошей на його рахунку в ощадбанку було тільки 32 рублі. Траурна церемонія відбулася у Будинку літераторів. Співав друг небіжчика Іван Козловський, грав на скрипці Леонід Коган. З України приїхала делегація, проте не було колишніх друзів, наприклад Миколи Бажана. Привезли сніп жита, землю та яблука. Грудочку рідної землі вкинули до могили зі словами «Земля, по якій твої ноги ходили, нині теплом тебе приймає».

Сам Довженко весь час тужив за Україною і у останні роки свого життя записав у щоденнику: «Я вмру в Москві, так і не побачивши України! Перед смертю попрошу Сталіна, аби, перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю, у Києві, десь над Дніпром, на горі».

Джерело: Історія України

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

More Readings