На танку до Кремля: легендарна українська комедія Пропала грамота повертається
Львівська творча студія “Kolegi Studio”, яка вже декілька років тішить нас фантастичними скетчами про Україну Майбутнього, вирішила створити власну повнометражну комедію. Фільм буде римейком на художню стрічку Бориса Івченка Пропала грамота, а зрежисує його Ахтем Сеітаблаєв.
Ніщо не зупинить ідею, час якої настав
В оригінальній кінокартині двоє козаків Андрій і Василь після бою з бусурманами вирушили в повну пригод подорож до Петербурга, щоб віддати цариці гетьманську грамоту, за якою полював сам сатана.
Оновлений фільм Пропала грамота 2 матиме схожий сюжет, але тепер замість козаків і цариці, в подорож поїдуть солдати Збройних Сил України, які танком везтимуть термінову телеграму в Кремль. Чи вдасться їм виконати це завдання, залежить від нас, адже студія на сайті Великої ідеї організували збір коштів на фільм.
Автори мають надію зібрати 1000 000 гривень, що дорівнює видаткам за один знімальний день. Всього комедію зніматимуть 22 дні, решту суми планують залучити від Держкіно та меценатів.
Зі слів колективу “Kolegi Studio”:
«Кожен ваш донат – наближає Степана й Василя до Кремля!»
Тож поки українці турбуються про майбутнє національного кіно, пропонуємо пригадати його вічну класику: як знімали культову українську комедію Пропала грамота 1972? Що відбувалося за кадром фільму? Як він змінювався перш ніж вийти на екрани? І чому це одна з найживучіших українських кінокартин?
Від романтичної оповіді до яскравої музичної комедії
Першим режисером фільму став Віктор Гресь. В за його сценарієм «Пропала грамота» мала бути, аж ніяк не комедійною екранізацією, якою її створив автор літературного сценарію Іван Драч, а ліричною романтичною оповіддю з повільним сюжетом і замріяним головним героєм, роль якого, до речі, виконував не Миколайчук.
Але така ідея стрічки не сподобалась керівництву і передбачала великі витрати, на які студія не була готова. Тому Греся з фільму зняли й замість нього поставили Бориса Івченка. І тут справа пішла геть по-іншому. «Пропала грамота» знову стала народною комедією й через попередні затримки з режисерами, вся підготовка до знімання тривала в режимі «алярм»!
На танку до Кремля: легендарна українська комедія Пропала грамота повертається
Розуміючи, що його кинули в гарячий казан, коли часу мало, роботи багато, ще й партійне керівництво скоса поглядає, Борис Івченко поставив декілька умов, за яких він візьметься за стрічку. Перше – це обов’язково дати головну роль Василя українському актору Івану Миколайчуку, який вже давно для комуністів мав репутацію неблагонадійного націоналіста. Не буде Миколайчука – не буде кіна! І це було, напевно, найкраще, що могло трапитися з «Пропалою грамотою», адже, як казав Іван Драч, насправді фільм робив не Івченко і не Гресь, а Іван Миколайчук.
Окрім того, що він дуже гармонійно вжився в образ запального й веселого козака, що й не хотів скидати шароварів з чоботами, так ще й доклав рук до музичного оформлення стрічки і її режисури. Миколайчук сам підібрав лейтмотив кінокартини – «Козацький марш», хоча вся знімальна група боялася, що керівництво такого не пропустить, як і всі інші моменти, де виявлявся народний дух і самобутність. Але Іван передбачив, що ті комуністи навіть не знають, що то за пісня, й не помилився. Тож блага у своєму незнанні партія допустила невеликий косячок, коли пильно вишукувала недоліки стрічки.
Як в Голлівуді не вийде
За задумом Івана Драча фільм мав починатися з великої батальної сцени з найманим кавалерійським полком. Але під час знімання все змінили.
Миколайчук спитав в Івченка:
«А можеш зняти так, як американці знімають в Голлівуді? Щоб масштабно і коні, і все інше…»
Івшин так зняти не міг, бо на те треба було техніку й багато грошей. Тому цю сцену вирішили змінити на іншу, де Андрій і Василь стоять перед прапором і співають «Рибу з раком», а за кадром чути крики й баталії. Тож як в Голлівуді не вийшло, але вийшло значно краще.
Класно все було й на рівні акторської гри. Якщо вас інколи дивують декілька хвилинні імпровізації західних акторів, то уявіть собі, що левова частка «Пропалої грамоти» – це вигадані на ходу репліки й придумані в перервах фантастичні сцени. Річ у тім, що Іван Драч дав режисеру свій сценарій і дозволив робити з ним все, що заманеться, тож акторів майже ні в чому не обмежували й за час знімання сценарій неодноразово змінювався. Вся ця спонтанність й вседозволеність не мала негативного впливу на якість стрічки, а навпаки засипала її гарним гумором й зробила врази цікавішою.
Нікому не секрет, що всі радянські фільми тих часів знімали на вітчизняну плівку ”Свема”, яка була дещо гіршою за імпортну. Але й своєї плівки на стрічку дали так мало, що більшість сцен приходилось знімати з першого дубля і лише найважливіші моменти могли знімати в два чи більше.
Майже всю стрічку знімали на Полтавщині в селі Красногорівка. Там були такі краєвиди й архітектура, що й декорацій не треба було.
Пізніше Параджанов казав:
«Ну нарешті я побачив Україну, а не Карпати! Така краса…»
До речі, як і під час знімання «Тіней забутих предків» в «Пропалій грамоті» в масовку кінокартини також набирали місцевих мешканців. Щоправда, відбирали не всіх і репетицій не проводили, лише давали загальні інструкції: куди йти й що робити. За кожен день знімання акторам масовки платили непогані гроші.
Як українці давали ляпаса «великому російському народові»
«Пропала грамота» – без перебільшень одна з найживучіших українських стрічок в історії. Її створювали в непростий час, коли Україну активно намагалися зробити “недоросією” і замість лояльного Петра Шелеста на чолі УРСР поставили Володимира Щербицького, який мав алергію на будь-які прояви українства.
Тож у фільмі, де є козаки, народні пісні й українські простори було категорично заборонено проявляти українську національну самобутність. Щоб зробити стрічку якомога нейтральнішою, керівництво кіностудії внесло в неї декілька несуттєвих коректив, після чого повезло здавати «Грамоту» в Москву. І тут розпочинається найцікавіше, адже під час перегляду стрічки Держкіно СРСР було цілком задоволене, поки не побачило як козак дає доброго ляпаса російській цариці. Ця сцена викликала величезне обурення, бо як же це, щоб українці били по лиці «великий російський народ»!
Це «бєзобразіє» одразу ж наказали вирізати, а замість нього поставити ляпас слузі й додати декілька кадрів, щоб всі втямили, що ця історія, то звичайна казочка.
Але навіть після цих суворих правок, «Пропалу грамоту» поклали в далеку шухляду аж на 12 років. Чи винна в цьому побита цариця чи київський секретар з ідеології ЦК КПУ, який розгледів в одному з героїв себе, ми й досі достеменно не знаємо. Після заборони фільму, всі його копії знищили, але одна плівка таки збереглася в шухляді київського чиновника, який любив показувати своїм іноземним гостям наших козачків.
Пройшовши справжню гру на виживання, на влітку 1984 року кінокартина таки вийшла на великі екрани для українських глядачів.
Майже як Джим Керрі
Ви подумаєте: «Що спільного в голлівудського актора й української стрічки?» Все просто: як геніальний Джим Керрі за всю свою кар’єру не був нагороджений жодним Оскаром, так і «Пропалій грамоті» не присудили жодної професійної кінонагороди, але вони обидвоє мають дещо цінніше – неспростовну любов тисяч глядачів.
Наша комедія вийшла такою вдалою, що майже через 50 років фільм досі пам’ятають і цитують. Вона навіть має свою фан сторінку в Instagram.
До речі, у 2021 році «Пропала грамота» посіла 12 місце в списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.
То як гадаєте, коли інтернет-спільнота нарешті здогадається розібрати цей фільм на меми?
Анастасія Ткачук
Друзі! “Артефакт” – це незалежний журнал про культуру. Нас ніхто не фінансує. Тому підтримайте авторів. Тут посилання на платіж через монобанк. Дякуємо!
А це карта приватбанку:
4149 4991 1010 5317
А ще у нас є свій магазин крутих футболок на історичну та культурну тематику. Ви можете придбати футболку, светр чи горнятко й цим підтримати наш журнал!
Переглянути цей допис в Instagram
Post a comment