Як конструктивно сприймати дивізію Галичина: дискусія ще не закінчена
Якщо сприймати ці тези автоматично й не намагатися розібратися у питанні, то може скластися враження, що дивізія СС «Галичина» – це українці, які допомагали нацистам втілювати політику цілеспрямованого знищення євреїв, ромів та інших народів.
Але це зовсім не так. Розбираємося у питанні.
Дивізія Ваффен СС відрізнялися від основних частин СС тим, що у них мали нагоду працювати іноземці, а в основних частинах тільки німці.
Друга світова війна розділила українців. Частина наших братів і сестер воювала за СРСР та підтримувала нав’язану Росією ідеологію більшовизму. Інша частина українців була проти більшовиків, оскільки політичні лідери більшовиків – Сталін, Каганович, Косіор, організували Голодомор 1932-1933 року, знищила мільйони українців під час репресій впродовж 1930 років, та провела насильницьку політику радянізації Західної України 1939-1940 року.
Більшовизм був модерною формою російською імперіалізму.
Тому, логічно, що частина українців вирішила воювати проти російського імперіалізму у Другій світовій війні.
Німці це розуміли й вирішили використати бажання українців на свою користь. Тому 1943 року губернатор Галичини Отто Вехтер звернувся до Українського центрального комітету (УЦК), котрим керував історик та географ Володимир Кубійович, з пропозицією створити дивізію СС «Галичина», як військове угрупування, яке воюватиме проти російського імперіалізму.
УЦК була єдиним легальним органом суспільного життя, який дозволили нацистські окупанти. УЦК адмініструвала житлово-комунальне господарство, культуру, освіту в цей час.
Коли питання було узгоджено, для організації дивізії створили Військову управу «Галичина», яку очолив галичанин Альфред Бізанц. Він був підполковником Української Галицької Армії та полковником військ УНР під час визвольних змагань 1917 – 1921 років. Тому цей фактор в очах тогочасних українців створював враження, що через 20 років починаються нові визвольні змагання.
Дивіться: бійці УГА та УНР в часи революції мали по 20-30 років, а то й були молодшими. Під час Другої світової їм було по 40-50 років. Ідея відродження України та знищення російського імперіалізму не могла просто так згаснути в їх серцях, тому вони цілком логічно пішли в дивізію СС «Галичина».
Однак будемо чесними та відзначимо, що вояки «Галичини» вбивали не тільки червоноармійців, а й воювали проти словацьких партизанів. Про це детально відзначимо у цьому матеріалі, коли будемо розбирати погляди істориків на діяльність дивізії СС «Галичина».
Плюс назва СС, асоціювалася в українців з поняттям Січові Стрільці, а це був найкращий бойовий підрозділ у складі армії Австро-Угорської імперії часів Першої світової війни.
Але не все так однозначно. Звісно ж, німецьке СС та Українські Січові Стрільці – це просто звуковий збіг, не більше. Але це ми зараз так говоримо. В ті роки більшість українців дійсно вірили, що це відновлення Січових Стрільців.
Нагадаємо: історія це наука про людину в часі, котра показує, як люди мислили й думали в минулому, ким вони себе уявляли, а не так, як ми їх собі бачимо.
Історик Микола Посівнич пише:
Була дуже добра пропаганда і СС розшифровувалась, як січові стрільці. Тому в дивізію пішли так багато освічених людей саме з патріотичних міркувань. Вони ідентифікували себе з тими, хто бореться за незалежну Україну. У 1943 році всі ще мовчали про злочини нацистів. Лише коли перші війська західних союзників увійшли в концтабори, тоді світ дізнався про злочини Гітлера. А до того всі мовчали й не переймались нацистськими злочинами. Для мене важливим є те, що провід ОУН Степана Бандери засуджував створення дивізії як шкідливий політичний проєкт, який не буде служити українським інтересам, що українці знову опиняться між молотом і кувалдою. Так і сталось.
Але що б там не було, один з найважливіших аргументів про дивізію СС «Галичина» наступний: вона не була визнана Нюрнберзьким трибуналом як злочинна, нацистська організація. Чому? Бо бійці «Галичини» не брали участь у злочинах проти цивільного населення
Тоді навіщо українці йшли в СС. Щоби воювати проти російського імперіалізму. Вони розраховували на те, що отримають від німців військовий вишкіл і зброю, необхідні для боротьби за самостійну Україну.
Що говорять про СС «Галичину» професійні історики, які займаються дослідженням Другої Світової.
Володимир В’ятрович заявив, що річниця створення дивізії «Галичина» не свято для українців, оскільки й в німецькій, і в радянській арміях у Другій світовій українці сприймалися однаково – як гарматне м’ясо.
Історик Роман Пономаренко на сторінках видання “Історична правда” оприлюднив есей з назвою Створення дивізії «Галичина», як політичний проєкт та цивілізаційний вибір, висловлює такі тези:
І для німців, і для українців, створення дивізії «Галичина» стало одним з етапів на шляху боротьби за українську державу. Підкреслимо, що і для тих, і для тих. Завдяки дивізії, українці перетворились з об’єкта на суб’єкт, оскільки тепер в Європі про них говорили саме як про українців, а не про росіян чи поляків.
І наступна його теза:
Повертаючись до дивізії «Галичина» зазначимо, що її існування в 1944-1945 роках фактично гарантувало створення майбутньої української держави в Новій Європі.
Але з цього всього постає логічне питання: як українці, знаючи, що нацисти знищують українців, погодитися воювати у складі німецької армії.
З цього приводу історик Ігор Бігун пише:
Характерний факт: до середини 1943 року в Галичині не було партизанського руху, ані радянського, ані націоналістичного. Десятків спалених сіл, кривавих каральних експедицій на кшталт Корюківки чи бомбардувань авіацією, як на решті українських теренів, тут не було.
Ізоляція від решти українських земель та порівняно м’якший окупаційний режим сприяли тому, що до німецької влади багато верств населення Галичини ставилися терпимо.
З цього всього напрошується також логічне питання: чому українці йшли в дивізію. Доволі конструктивну думку наводить Інна Золотар на сайті Центру міської історії Львова:
Щодо мотивів самих дивізійників, то, разом з ідеологічною мотивацією, а саме необхідністю вишколеної армії заради майбутньої незалежної держави, а також небажання повернення більшовиків після досвіду радянської окупації 1939–1941, важливим фактором було делегування історичної пам’яті про дивізію Українських Січових Стрільців у складі Австро-Угорської армії і їх досвід у боротьбі за українську державність, а також на користь участі у військовому формуванні промовляли соціальні та побутові аргументи: така служба рятувала від примусового відправлення на роботу до Німеччини, годувала і давала певний легальний соціальний статус.
І як підсумок, вона пише:
Загальна дискусія про Україну у Другій світовій війні й колаборацію, роль дивізії СС “Галичина” у цій площині ще попереду. Наразі питання участі вояків у складі армії Вермахту поза вузьким колом істориків викликає лише багато емоцій, відстоювання своєї “правди”, поляризацію думок і війну пам’ятей. І першим кроком на шляху до розмов навколо колаборації буде визнання двох присяг дивізії, визначення місця вояків в історії як України, так і Європи, а також публічні дискусії на цю тему.
Журналістка Марія Щур на сторінках видання “Радіо Свобода” зазначила:
Після перекомплектування дивізію відправили до Словаччини, де вона брала участь у боротьбі зі словацькими партизанами, які підняли Словацьке повстання. У січні 1945 року дивізію перекинули до Югославії для боротьби проти комуністичних партизанів Йосипа Броза Тіта. З осені 1944 року по травень 1945 року її підрозділи брали участь в бойових діях у Словаччині, Словенії, Австрії.
У квітні 1945 року дивізія деякий час воювала на фронті поблизу замку Ґляйхенберґ в Австрії. Наприкінці квітня її вивели зі складу військ СС і створили з неї 1-у українську дивізію Української національної армії (УНА).
Історик, викладач Українського католицького університету Олександр Зайцев свого часу говорив:
Суб’єктивно, вояки дивізії воювали за те, що вважали правильним, проти червоного окупанта. Але, по суті, вони не Україну захищали, а Третій Рейх. Фактично продовжили його існування і, безперечно, це не був злочин, це була помилка і трагедія.
Тому питання дивізії «Галичина» ще не закрите остаточно. З одного боку Нюрнберзький трибунал не визнав її нацистською організацією, з іншого боку – це все ж була певна форма колабораціонізму. І хоч бійці дивізії не причетні до подій Голокосту, та все ж є певні підстави вважати, що дивізійники проводили зачистки проти словацьких партизанів, а це може бути підставою, яка нівелює факт, що «Галичина» воювала виключно проти більшовизму.
Post a comment