Соціалізм по – радянськи. Розстріл робочих Новочеркаська

Говорячи про «Хрущовські» часи ми звикли згадувати славнозвісну «Кузькину мать» та Карибську кризу, кепкувати зі спроб виростити побільше кукурудзи та позитивно оцінювати епоху, так званої, Відлиги.

Але 1 червня 1962 року в Новочеркаську сталася подія яку радянська преса тактовно замовчала. Тоді там спалахнули протести на які внутрішні війська СРСР відповіли стрільбою по натовпу.

Сучасне фото заводу НЕВЗ

На початку 1960 – х років економічна ситуація в СРСР була, м’яко сказано, непростою.  Керівництву країни навіть довелось закупляти зерно за кордоном.

Щоб хоч трохи вийти з кризи і так небагате радянське населення було вирішено обдерти ще сильніше (ніколи заможно не жили нічого і починати, реалії російського соціалізму). Ціни на продукти харчування різко піднялися в кінці березня. М’ясо та сало подорожчало на 30%, а масло на 25%.

Так сталося, що саме в цей час дирекція Новочеркаського електровозобудівного заводу збільшила норму виробітку на третину, ще погіршивши і так важкий матеріальний стан робітників.

Першими своє незадоволення висловили робітники сталеплавильного цеху, які і так страждали від важкої фізичної праці. О 10 годині вони вийшли на пікет. Через годину до них приєдналися інші цехи і під гаслом «Що нам робити далі?» та «М’яса, масла. Підвищення зарплати!»  зібралась вже 1000 людей.

Мирна демонстрація швидко перетворилася в справжній силовий протест. А вистачило для цього лише недолугого жарту директора заводу Курочкіна.  Мовляв, не вистачає на пиріжки з м’ясом то їште з лівером (дехто свідчив, що він висловився більш грубо і використав слово «жріть»).

Натовп освистав Курочкіна і йому просто довелося втекти. Почався масштабний протест, в якому взяло участь декілька тисяч людей. Натовп перекрив залізничні колії та зупинив поїзд Ростов – на – Дону – Саратов. Цьому потягу було суджено стати своєрідною «сценою» для виступу.

Звісно подія не могла бути проігнорованою у Москві. Хрущову було відразу повідомлено про «антирадянський заколот» в Новочеркаську.

Розбиратися детально в ситуації та шукати способи мирного урегулювання Микита Сергійович не збирався і просто віддав наказ керівникам МВС, КДБ та міністру оборони Родіону Малиновському подавити бунт.

Близько 16:00 до заводу з’їхалося все обласне керівництво КПРС. Секретар ростовського обкому Олександр Басов спробував піти на перемовини з мітингувальниками, але замість того щоб вислухати їх вимоги та дати робітникам відповіді на наболівші питання, він зачитав офіційне звернення ЦК КПРС. Звісно його освистали, в хід пішло каміння. Мітинг радикалізувався, частина робітників пішла на штурм заводоуправління.

Близько 18:00 до заводу були підтягнуті сили міліції. В той же час маршал Малиновський віддав наказ начальнику штабу Північно – Кавказького військового округу підняти війська по бойовій готовності і «навести лад» на заводі.

Вночі солдати справді спробували цей «лад» навести. На територію заводу були введені танки, мітингувальників витіснили. Крім того в Новочеркаську всі важливі адміністративні будівлі були взяті під охорону, а з Держбанку були вивезені гроші та цінності.

Вранці 2 червня натовп робітників знову зібрався і під червоними прапорами та з портретами Леніна направився до міста.

Діставшись до будівлі міськвиконкому (буквально перед цим з неї втекли члени Президії ЦК КПРС, що напередодні приїхали до міста для контролю над ситуацією) натовп почав кидати у вікна каміння та пішов на штурм будівлі. Тепер вже балкон міськвиконкому став трибуною для лідерів робітників.

До будівлі прибуло 50 бійців внутрішніх війсь під командуванням генерал – майора Олешко. Саме їм було суджено стати каральним мечем в руках радянського режиму. Солдати використали проти натовпу вогнепальну зброю. Перші жертви загинули ще від попереджувального пострілу догори – були вбиті дітлахи, що позабиралися на навколишні дерева, щоб подивитися на дійство. Наступні постріли були зроблені прямо в натовп і забрали життя близько 20 протестувальників (за офіційними даними).

Гинули, як учасники протесту так і ті хто просто був поряд. Так стаття в газеті «Труд» за 2 червня 2007 року розповідає історію Олександра Д’яконова, що загину на виході з магазину та 15 – річної Валентини Кобелевої, що йшла з тренування та, зацікавившись подією, зайшла подивитися на мітинг. Їй куля потрапила в ліву ногу, рік вона пролежала у лікарні та стала інвалідом на все життя, страждаючи від постійного болю в нозі.

Краще я б тоді загинула…                                                                                        

Говорить Валентина в своєму інерв’ю. Аж до розпаду Радянського Союзу вона не могла нікому розповісти де насправді отримала травму.

Після розстрілу на червоній від крові площі, за свідченнями очевидців, валялося дитяче взуття. Можливо, що загиблі діти були вихованцями місцевого сирітського притулку.

Втім жертв могло бути набагато більше. Радянське керівництво було готове використати проти народу армію з танками. Відповідний наказ був виданий генералу Матвію Шапошникову. Втім військовий відмовився його виконувати й відповів, що не бачить перед собою такого противника, проти якого було б варто використати танки. Крім того він наказав бійцям розрядити зброю. Якщо б не це самовільне рішення тоді могли б загинути тисячі. Сам Шапошников потрапив в опалу, був звільнений в запас, виключений з КПРС та, згодом, звинувачений в антирадянській агітації.

Матвій Шапошников

Відразу після злочину до місця розправи під’їхали вантажні машини. На них трупи були вивезені за місто та закопані.

А потім був суд. Сім учасників протесту було засуджено до розстрілу. Ще близько сотні протестувальників отримали різні терміни ув’язнення.

Вадим Патик

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *