Що робити з поколінням Моргенштерна?

Всі ми знаємо, що таке покоління, але як його аналізувати, як розуміти його суть? І тут на допомогу приходить такий інструмент, яким користуються соціологи та нормальні історики - дослідження цінностей.

Історія – це знання дат, битв та імен полководців. Так нас усіх навчали у школі. Й хоча, добрі вчителі говорили, що історія – це причинно-наслідкові зв’язки, що нам потрібно знати минуле, щоби не повторювати його помилок, та все у підсумку зводилося до зубріння дат. Чи то підготовка до контрольної, семестрової, річної, ЗНО – всюди дати, події, імена.

 

Добре. Дати вивчили, імена запам’ятали, події засвоїли. Що далі? А далі – забули. А от хто не забули – це студенти, що пішли на історичний. Бо якщо не користуватися цими датами та іменами діячів на щодень, то навіщо їх взагалі вчити? Як ними можна користуватися в житті?

 

А чим з того, що дає нам історія, ми можемо користуватися щоденно, з чим ми можемо жити? Це – ідеї, концепції, процеси, явища та їх суть. Звучить абстрактно, але зараз пояснимо, вмощуйтеся зручніше.


 

Історик, професор Українського католицького університету Ярослав Грицак на платформі Prometheus прочитав курс “Вибрані питання європейської історії”. Курс складався з 9 лекцій:

 

Традиційне суспільство

Модерність

Міста й урбанізація

Нації й націоналізм

Міт

Шлюб і сім’я

Ідентичність

Цінності

Покоління

 

Розуміння, чим було традиційне суспільство, як воно трансформувалося у модерне, може дати нам розуміння того, що таке нація. Ці трансформації неможливі без зростання міст та урбанізації. Модернізація та урбанізація змінили шлюб та сім’ю. Але кожна спільнота – хоч традиційна, хоч модерна, мала свою ідентичність, свої міфи. А самі трансформації та зміни супроводжувалися зміною поколінь, а покоління – мали свої цінності.

 

І тому сьогодні ми з Вами говоримо про покоління українців, яке колумніст видання “Українська правда” Михайло Дубинянський назвав “поколінням Моргенштерна”. І якщо Дубинянський показав, що молодь, яка слухає Моргенштерна – це ті самі пострадянські бабусі, паспорт яких треба було заховати перед виборами, то ми спробуємо дати кілька варіантів, що робити з цим поколінням. Адже бабусі, які голосували за Партію Регіонів так само тягнули нас до Росії, як це сьогодні роблять хлопці та дівчата, з колонок яких лунає російський реп.

 

 

Отже. Ключове питання тут – покоління.

Всі ми знаємо, що таке покоління, але як його аналізувати, як розуміти його суть? І тут на допомогу приходить такий інструмент, яким користуються соціологи та нормальні історики – дослідження цінностей.

 

Цінності, якщо звести їх до суті, бувають двох типів: цінності виживання та цінності самовираження.

 

Традиційне, а точніше – аграрне суспільство, жило цінностями виживання: треба було працювати в полі, вирощувати врожай, пасти худобу, мати в родині багато дітей, бо діти – це робочі руки.

 

Цінності виживання існують і сьогодні. Це життя від зарплати до зарплати, коли ти не можеш відкладати кошти на купівлю житла чи не створюєш чорновий запас на випадок хвороби. Цінності виживання – це схема “дім, робота, дім”.

 

Цінностями самовираження в аграрному суспільстві ставало здобуття освіти. Бо освіта – це вже інтелектуальна праця, мислення, відтворення або творення ідей.

 

Сьогодні цінності самовираження – це подорожі, можливість займатися музикою, літературою, кар’єрний розвиток, вільний вибір професії та стилю життя. Революції, політичні протести, громадський активізм – це теж про цінності самовираження.

 

Кожна нова країна починалася з покоління, яке в певний момент стояло на цінностях самовираження, а потім – консервувалося в цінності виживання. Ось приклади. За створення СРСР боролися поети, солдати, журналісти, робітники, для яких священники, царські чиновники та дворяни були злісними ворогами. Революція – це творчість, треба було вигадувати креативні гасла, друкувати газети, зводити барикади, планувати повстання. Як тільки революція закінчилася, СРСР було створено й прийшов час будувати нову державу, колишні революціонери стали працівниками заводів, фабрик і щоденно робили одну й ту саму роботу за одні й ті самі гроші, на які можна було виживати.

 

 

 

Цікаво, що кожне покоління, проходячи свій розвиток і трансформацію, могло переходити від цінностей самовираження до цінностей виживання.

 

І тут є цікавий момент, який відзначив вже згаданий Михайло Дубинянський: поки це радянське покоління, яке знищило буржуїв, експлуататорів, попів, білогвардійців, будувало СРСР, на арену вийшло нове покоління, вже народжене в самому СРСР. Частина цього нового покоління перейняла інші цінності – й взялася не пропагувати ідеї Леніна, Сталіна, Маркса, а почала стильно одягатися та слухати джаз. Їх назвали стилягами.

 

У чому сутність цього покоління стиляг? Воно аполітичне. Ця молодь не хотіла будувати ні соціалізм, ні комунізм. Вона прагнула тусуватися, розважатися, займатися мистецтвом, музикою. Таке ж саме покоління існувало у 30-хх роках в нацистській Німеччині. Молоді хлопці та дівчата слухали джаз, ходили на танцювальні вечірки й називалися “Swing-Jugend” – як антипод гітлер’югенду.

 

У 1930-1940 роки у Франції існувала аналогічна стилягам та свінг’югендам субкультура – Зазу. Вони теж слухали джаз, модно одягалися і протиставляли себе владі, а з 1940 року – конкретно гітлерівському окупаційному режиму Віші.

 

У США в 60-хх роках існували хіпі, які протестували війні та пропагували цінності відкритої любові

 

Стиляги у СРСР, Свінг’югенд у Німеччині, Зазу у Франції, хіпі в США – все це свідчення того, що цінності не можна ігнорувати, а покоління слід вивчати й розуміти. Особливо, коли проводимо ці паралелі на Англію. Там теж існували тедді-бої, стиляги, моди, які з часом еволюціонували у скінхедів. Але вже цю субкультуру вдалося політизувати. Праві партії змогли переконати молодих скінхедів, що пакистанці, індуси та інші мігранти забирають їх робочі місця і з цим треба щось робити. Однак, все одно – якими б не були скінхеди, політичними чи аполітичними, мова йде про цінності самовираження.

 

 

Так само, маємо говорити про цінності самовираження, коли молодь вмикає Моргенштерна, голосує за проросійські партії, захоплюється російськими блогерами та артистами.

 

Так само й ми, коли 2007 року говорили українською в русифікованих містах, слухали ФЛІТ, Тартак і ТНМК, одягали вишиванку, так само й ми сповідували цінностями самовираження. І це, певною мірою, була наша субкультура.

 

То що робити з поколінням Моргенштерна?

 

Важливо розуміти, що це покоління не має чіткої ідеї та яскраво не відрізняється від тих молодих українців, які слухають український реп, рок та говорять українською. Стиляги яскраво відрізнялися від комсомольців та комуністів, моргенштернівці – так само одягаються, користуються тими самими смартфонами, що й проукраїнська молодь.

 

Однак, їх стрічка новин та рекомендовані відео виглядають інакше. От саме туди й потрібно спрямовувати всі сили. Якщо український контент буде виглядати крутіше, епічніше та сильніше за Моргенштерна, то повірте – молодь не буде слухати російського артиста.

 

Українська мова, музика та масова культура має у конкурентній боротьбі перемагати російський продукт. За формою ми вже давно перемогли – Потап і Настя, Мозгі, Нерви, Іван Дорн – це музика, яку зробили українці. Шкода, що ці українці – не українці за змістом, по суті. Шкода, що ці українці говорять та співають російською.

 

Молодь, яка слухає Моргенштерна, з часом і сама захоче читати реп. Самі розумієте, якою мовою вона це буде робити.

 

Тому, український реп має ставати конкурентним, успішним, масовим. Перші кроки в цьому керунку вже зроблені: гурт Калуш підписаний на американський лейбл, активно випускає сингли, гастролює, зростає.

 

Нам треба більше своїх Калушів – як кількісних, так і якісних. І якщо на українські гурти буде запит у Європі та США, що дуже можливо, то це підніме статус української мови й аполітична молодь таки перестане слухати Моргенштерна. А для цього потрібні продюсери, студії, лейбли. А для цього – потрібно, щоби бізнес таки почав вкладати в українську культуру, бо цінності – породжують ідентичність, а ідентичність – проявляється у практичних діях та вчинках.

Роман Коржик

 

Друзі! “Артефакт” – це незалежний журнал про культуру. Нас ніхто не фінансує. Тому підтримайте авторів. Тут посилання на платіж через монобанк. Дякуємо!

А це карта приватбанку:

4149 4991 1010 5317

А ще у нас є свій магазин крутих футболок на історичну та культурну тематику. Ви можете придбати футболку, светр чи горнятко й цим підтримати наш журнал!

 

 

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

More Readings