Секс у Радянському Союзі: чому його “не було” і яким він був насправді

Звідки взялася фраза «У Радянському союзі сексу не було» та як тоталітарний режим» стандартизував та пропагував статеве життя пролетаріату.

 

Звідки все це?

«У Радянському союзі сексу не було» – гасло одного сучасного рекламного ролику. Проте, мало хто знає, що справжня історія походження цієї фрази також пов’язана з рекламою та журналістикою.

У 1986 році журналісти Володимир Познер і Філ Донахью були ведучими телемосту між США та СРСР. Американка, одна із учасниць прямих включень, задала радянським колегам питання:

 – У нас в телерекламі усе крутиться навколо сексу. Чи є у вас така телереклама?

Відповідати взялася Людмила Іванова, активістка громадської організації «Комітет радянських жінок».

Вона сміялася і говорила:

 – Ну, сексу в нас..сексу в нас немає, і ми категорично проти цього!

Аудиторія розсміялася, а коли хвиля бурхивого ржачу вщухла, одна з радянських учасниць трансляції сказала

  – Секс у нас є, у нас нема реклами.

 Та часто фрази виривають з контексту. Особливо, жартівливі. Так сталося і цього разу. Коментар про рекламу ніхто не запам’ятав, зате вислів про секс рознесли по всьому Радянському союзі.

Цей мем швидко став використовуватися у кінематографі.

Герой Олександра Ширвіндта у трагікомедії Ельдара Рязанова «Забута мелодія для флейти» (1987), виправдовуючись перед начальством за творчість неформальних художників, вимовляє:

«Сексу немає…».

Ті ж самі слова кілька разів звучать у радянсько-польському фільмі «Дежавю» (1988).

Цією фразою навіяна назва російської телевізійної мелодрами 2004 року «Союз без сексу», що розповідає про радянську епоху.

Жарт  –  жартом, однак ця фраза стала своєрідним культурним кодом СРСР. Всі розуміли, що сексу не можне не бути і цей виріз – абсурд. Як і більшість правил, законів та канонів, які радянська влада й медіа нав’язували суспільству.

Простіше кажучи, вислів «У Радянському Союзі сексу немає» – символ всієї брехні, яку комуністи вигадали аби аргументувати та приховати хиби своєї економіки, культури, суспільної моралі та керівництва.

З іншого боку, цей вислів цілком відповідає дійсності радянської культури та медіа: тема сексу не стала об’єктом рекламних кампаній, агітаційних плакатів, мистецьких проектів, літератури.

Радянська сексуальність – цілковитий андеграунд, тотальне підпілля. Тож зазирнимо за ширму офіційної культури.

 

Секс і місто

Насправді ж Радянський Союз почався із сексуальної революції та урбанізації.

У 20-ті роки творилася нова держава, нова мораль, нове суспільство. СРСР будувався як повна протилежність царській Росії, в усіх сенсах.

Якщо за царя існувала релігійна мораль, яка регламентувала суспільні відносини, то більшовики все це відмінили.

Якщо за царя більшість населення жила у селі, а там сексуальні стосунки регламентувалися християнською традиціє й тема статевих зносин аж ніяк не могла стати популярною, то з приходом червоних пози повернулися на 180 градусі: секс почали пропагувати.

Селянська молодь мігрувала в місто, опинялася без контролю тата, мами, батьків, дідусів, закохувалася, фліртувала та кохалася.

Владу це влаштовувало. Партійні та комсомольські керівники навіть заохочували молодих товаришів й товаришок до статевого життя та задоволення: роботі це не заважало, настрій підвищувало, то чом би й ні.

Газети пістріли такими агітаційними оголошеннями:

Почалася справжня «сексуальна революція». Однак всьому є всій початок, всьому є свій кінець. Секс у СРСР видався надзвичайно швидким. Як тільки почалася епідемія венеричних захворювань, комуністична влада дала задню: статеве життя знову піддалося моральним імперативам, правилам, стандартам.

У 1924 році видавництво університету імені Свердлова опублікувало агітаційну брошуру “Революція і молодь”. Там були “12 статевих заповідей революційного пролетаріату”.

Ось їх короткий виклад та фотографії презервативів, які радянська влада почала масово випускати аби не допустити нових спалахів венеричних захворювань.

“Не повинно бути занадто раннього розвитку статевого життя”.

У книзі йдеться, що перше завдання пролетаріату – “не давати ходу ранній дитячій сексуальності”. Так, батькам і школі потрібно максимально зайняти дітей справами пролетаріату і питаннями комуністичного руху. Щоб часу на непристойності не залишалося.

“Необхідно статеве утримання до шлюбу, а шлюб лише в стані повної соціальної і біологічної зрілості (20-25 років)”.

На думку авторів книги, секс до шлюбу “не організований і пов’язаний з випадковим статевим об’єктом”. Також автори книги впевнені, що він не регулюється міцною симпатією між партнерами.

“Статевий потяг до класово ворожого, безчесного об’єкту є таким же збоченням, як і статевий потяг людини до крокодила, до орангутангу”.

Автори описали, що зв’язок з людиною “іншого класу” відверне від творчої роботи, завадить думати і міркувати розсудливо, та й взагалі симпатії між ними бути не може.

“Статевий акт повинен бути лише кінцевою ланкою у ланцюзі глибоких і складних переживань, що зв’язують в даний момент люблячих”.

До статевого акту має “не просто тягнути”: передоднем до ним має бути загострене почуття всебічної близькості, глибокої ідейної, моральної спайки, складного глибокого взаємного просочування, фізіологічним завершенням якого лише і може з’явитися статевий акт. Соціальне, класове – попереду тваринного, а не навпаки. В цьому випадку, впевнені укладачі, радянські люди б отримали набагато більше задоволення.

 

Автори запевняють, що “є всі наукові підстави стверджувати, що дійсно глибока любов характеризується нечастими статевими актами”. При цьому, як вони кажуть, в зворотну сторону це не працює: так, рідкісний секс про велике кохання не говорить.

“Не треба часто міняти статевий об’єкт. Поменше статевої різноманітності”.

Так, за словами авторів, пошуки нового партнера відвернуть вас від інших справ і “творчих прагнень”. Після того, як партнер знайдений, написано в брошурі, неодмінно треба до нього “пристосуватися”.

“Любов повинна бути моногамною (одна дружина, один чоловік)”.

 

“При будь-якому статевому акті завжди треба пам’ятати про можливість зародження дитини і взагалі пам’ятати про потомство”.

Звідки беруться діти, напевно, здогадується кожна сучасна дитина. А в “заповіді” для радянської молоді говориться, що жодні засоби контрацепції не захищають повністю від можливої ​​вагітності, а от аборти для жінок вкрай шкідливі.

І тому статевий акт повинен застати подружжя в стані повного біологічного і морального благополуччя, так як нездужання одного з батьків в момент зародження важко відбивається на організмі дитини. Це ж міркування, звичайно, раз і назавжди виключає користування проституцією.

Автори книги нагадували, що статеве життя в СРСР – в першу чергу функція соціальна. Тому приваблювати, перемагати в любовному житті повинні соціальні, класові гідності, а не специфічні фізіологічно-статеві приманки. Зовнішня краса, жіночність і кокетство – пережиток докультурного стану молоді.

В якості основного завдання статевого життя називається поява потомства.

“Очевидно, в якості найбільш сильних статевих збудників повинні виявляти себе не риси класово-безплідної “краси”, “жіночності”, грубої “мускулистої” і “вусатої” мужності”, – написано у брошурі.

Автори запевняють, що жіночність в першу чергу породжена “тисячоліттями рабського становища” представниць прекрасної статі. А м’язисті руки і потужні кулаки стануть в нагоді хіба що вантажникам або лицарям.

Згідно з текстом, ревнощі, з одного боку, – результат недовіри до коханої людини, боязнь, що той приховає правду. А ще вона породжує недовіру до самого себе.

Гірше ж те, що у ревнощів основним змістом є елемент грубого власництва: “Нікому не хочу її (його) віддавати”, що вже зовсім неприпустимо з пролетарсько-класової точки зору.

 

“Не повинно бути статевих збочень”.

 

Автори брошури впевнені, що будь-який вид збочень позначиться на потомстві.

Чи не більше 1-2% сучасних статевих збочень дійсно внутрішньобіологічного походження, вроджені, конституціональні, інші ж є набутими умовними рефлексами, породжені поганою комбінацією зовнішніх умов, і вимагають самої наполегливої ​​з ними боротьби з боку класу.

 

“Клас в інтересах революційної доцільності має право втрутитися в статеве життя своїх співчленів”.

 

Так, на думку авторів, сторонні люди могли абсолютно спокійно диктувати, як вести інтимне життя.

 

Далі відбувся правий поворот, до влади прийшов Сталін, а за ним вже, пысля Другоъ світової війни з’явилася консервативна радянська мораль, яка табуювала сексуальну тему.

 

Роман Коржик