Райхсміністр Альфред Розенберг та його план облаштування України

Відносини українців з Третім Рейхом невід’ємно пов’язані з ім’ям Альфреда Розенберга. Він був призначений райхсміністром окупованих східних територій. Йому було доручено скласти програму облаштування звільнених від СРСР земель та бути посередником у відносинах між німецькою владою та українською політичною елітою.

То яким Альфред бачив майбутнє України?

А бачив він Україну сильною незалежною державою, союзницею Німеччини.

В своїй доповідній записці він писав наступне:

Український народ протягом багатьох століть перебував у постійній боротьбі проти поляків і росіян. Перше місто, засноване вікінгами, споконвічно було справжньою столицею всієї Руської імперії й було лише набагато пізніше потіснене Москвою. “Великороси” виявилися чисельно сильнішими і багато в чому стійкішими, окрім цього, починаючи з XVIII сторіччя вони стали усе ширше залучати до керівництва німців, так що всі договори, що передбачали рівноправність росіян і українців, могли безкарно порушуватися Москвою. З історичної точки зору, уже за давніх часів існував постійний зв’язок із Центральною Європою через Кавказ, територію сьогоднішньої України, і народам цих просторів завжди вдавалося знаходити спільну мову. Так і після краху 1918 року українське керівництво зробило Верховному командуванню вермахту пропозицію не повертати його війська додому, а прийняти українське громадянство й задіяти німецьких солдатів на Україні проти Москви й більшовизму. Для настільки масштабних планів на той час не вистачило політичної рішучості, і Україна, яка до цього вже була зайнята німецькими військами, стала жертвою єврейско-більшовицького терору. Український народ нараховує приблизно 44 мільйони людей, і, не претендуючи на єдино вірне визначення його чисельності, можна без усякого сумніву сказати, що поряд з “великоросами” українці являють собою найбільш сильніший протиборчий елемент. Стосовно України повинні бути сформульовані інші політичні цілі, ніж в Остзійских провінціях. Якщо стосовно до останніх доводиться говорити про певну форму німецького протекторату, то тут необхідно з усією завзятістю домагатися створення незалежної української держави, яка буде перебувати в тісному, нерозривному союзі з Німецьким рейхом. Щоб досягти цього, Вермахт і політичне керівництво повинні із самого початку підкреслити, що німці й українці ніколи не вели воєн одні проти інших, що стосовно українців завжди були й виражалися симпатії, але російський царизм не дозволяв здійснювати політичної співпраці.

Але Розенберг дуже ясно розумів тодішній стан справ в Україні. Вона була помордована російським комунізмом.

При введенні військ в Україну необхідно бути готовими до найгіршого. Обстановку там не можна порівняти з жодною із західноєвропейських країн. Колишня інтелігенція, треба вважати, по більшій частині розстріляна або замордована голодом, а інші верстви населення 20 років нічого не бачили й не чули про Західну Європу.

Вперше Альфред відвідав Україну ще в 1917 році. Тоді цей квітучий та заможний край припав йому до душі.

Літом 1942 року він приїхав на українську землю вже в якості райхсміністру і був вражений тим, до чого країну довели більшовики. Він зрозумів, що червона окупація нанесла тяжке каліцтво самій українській ментальності.

Альфред Розенберг у Києві

Усуспільнення матеріальних благ і колективізація селянства напевно надзвичайно сильно придушили інстинкт самостійності, що був в українців. Раніше українець відрізнявся від московітів своєю уявою про власність. Якщо московити споконвічно були колективісьтськи орієнтовані на общинне землеволодіння, то українці завжди відстоювали особисту селянську власність. Це визначальне розуміння власності природно формує народний характер інакше й, в кінцевому підсумку, і зовсім є проявом життєсприйняття, відмінного від того, яке було характерним для Москви. У такий спосіб робота зі створення такої незалежної української держави припускає подальше культивування української мови, на введення якого в остаточному підсумку був змушеним піти Радянський Союз. У сфері українського шкільного й вищої освіти буде необхідно зробити все можливе, щоб крок за кроком міняти мислення простого народу й фокусувати його на власній державності й союзі з німецькою нацією. Щоб відшукати шлях до душі українського народу, одними із найперших заходів повинна стати підстава створення великого українського університету в Києві, розвиток української писемності й українського мистецтва в цілому. Для Німеччини ж Україна в першу чергу важлива в якості великої житниці Європи. Тут ми також зіштовхнемося з великою розрухою, і оскільки трактор, як державна власність, замінив гужову худобу й коней, усе буде залежати від того, чи буде в нас у розпорядженні необхідна кількість нафти, щоб підтримати виробництво. Це питання, у свою чергу, тісно пов’язане з окупацією областей Дону й Кавказу.

Отже, основним питанням, що вирішується, залишається енергійне й цілеспрямоване збільшення виробництва хліба на величезних українських просторах; для розв’язку настільки масштабного завдання, яке при певних обставинах може зіграти вирішальну роль у долі Великого німецького рейху, у якості помічника політичного керівництва повинен бути задіяний першокласний фахівець. Що стосується валюти, то необхідно відмовитися як від німецької марки, так і від російського рубля. Виходячи з вище описаних політико-психологічних міркувань, необхідно буде, можливо після закінчення певного перехідного періоду, ввести прив’язаний до марки український карбованець.

На жаль, ініціативи та мрії Альфреда Розенберга стосовно України так і залишилися нездійсненними. Так сталося через багато факторів. Тут і відсутність консенсусу між німецькою та українською елітою (всеж найсильнішою політичною організацією була саме бандерівська ОУН, а вона йшла на відкритий конфлікт з Райхом, що не бажав відразу надавати незалежність Україні, там все ж марили великою імперією) і пасивність та байдужість німецьких лідерів до справи облаштування зайнятих територій, та й короткий час утримання цих зайнятих територій, ну і ,звісно, недолуга політика пришелепкуватого Еріха Коха, який мав управляти захопленими російськими землями, але зрештою був призначений в Україну хоч і нічого не розумів у місцевих особливостях (до речі, вже згодом, у 1958 році, він заявляв про симпатії до Радянського Союзу та кічився тим, що вміло протидіяв планам свого шефа Альфреда Розенберга, суд над ним відбувся лише 1959 року в Польщі, його посадили в комфортну камеру з телевізором де він і провів рештки своїх днів, ці факти змушують задуматися навіть над тим, чи не був Кох радянським агентом, завданням якого був підрив підтримки Німеччини серед українців).

Вадим Патик