Плеханов. Перший марксист старої імперії

Георгій Плеханов. Революціонер, журналіст, теоретик марксизму. Він хоч і боровся за втілення комуністичних ідей в життя, однак все ж визнав, що Росія не готова до революції та соціалізму, а класи мають не боротися між собою, а примиритися.

У дитинстві малий Жора Плеханов любив багато читати і гарно вчився. Навіть школу закінчив із золотою медаллю. Після навчання у юнкерському училищі Георгій вступає до Петербурзького гірничого інституту. Там він вчиться ще краще, і отримує престижну стипендію, яка тоді була доступна тільки найкращим студентам. Але господарка доля не дала йому стати інженером видобувної справи. На другому курсі юного Плеханова виганяють з навчального закладу за те, що…не заплатив за навчання.

Однак це не так вже й турбувало хлопця. Він думав не про навчання. Його думки були спрямовані у філософське русло:

В чому істинний обов’язок людини, у вірності Царю або в вірності своїй країні? – міркував Плеханов.

Якщо він пішов би на військову службу, як це зробили багато членів його сім’ї, то йому могли б наказати діяти всупереч блага російського народу. Тож Георгій Плеханов вирішив обрати народ і піти в нього…

Навчаюся у інституті, герой цієї оповіді знайомиться зі студентами-революціонерами. Вони підсаджують його на революційну літературу, яка перевертає його свідомість…

У 1876 році він  вступає в народницьку організацію «Земля і воля». Після того він очолює ще одну революційну народницьку організацію  – «Чорний переділ».

Та ключовим епізодом його революційної діяльності стало 6 грудня 1876 року. Біля Казанського собору в Петербурзі вирував мітинг. Близько 500 активістів слухали промову одного юнака, який розповідав про політв’язнів, які відбували та відбувають заслання в Сибіру, бо вони за народ і бажають йому добра. Промова закінчилася. У центр майдану вийшов двадцятирічний молодик. Він розгорнув червоний прапор на якому було написано «Земля і Воля». З натовпу залунали гасла: «Хай живе Соціалістична Революція! Хай живе Земля і Воля!».

До натовпу мирних мітингарів збіглися жандарми, аби розігнати демонстрацію. Плеханов дивом не потрапив до рук поліції, та його ім’я засвітилося у чорних списках неугодних до царського режиму.

Саме після того Плеханов стає ключовим гравцем революційного підпільного руху в Російські імперії.

Після цієї грудневої демонстрації Плеханов емігрував до Швейцарії. У 1883 році він заснував там першу російську марксистську організацію – неурядову організацію «Звільнення праці».

 

У час першої революції 1905–1907  Плеханов не міг приїхати до Росії. Вважав страйк несвоєчасним та таким, що призвів до непідготовленого, не підтриманого армією Грудневого повстання у Москві.

Лютнева революція дозвлолила повернутися до Росії після 37 років вигнання, Плеханов підтримував Тимчасовий уряд. Був проти «Квітневих тез» В. І. Леніна, назвавши їх «маренням».

До Жовтневої революції віднісся негативно, оскільки вважав, що за рівнем соціально-економічного розвитку Росія не готова до соціалістичної революції: «російська історія ще не змолола того борошна, з якого з часом буде випечений пшеничний пиріг соціалізму».

Застерігав, що захоплення влади «одним класом або — ще того гірше — однією партією» може мати сумні наслідки.

Мав фундаментальні роботи з філософії, соціології, естетики, етики, історії російської суспільної думки.

Помер 30 травня 1918 року в Теріоки, похований на «Мостках літераторів» Волкового кладовища у Санкт-Петербурзі.