Перський бунт запорожців на Кубані. Історія переселення та одного повстання козаків

Про руйнування Запорозької Січі, переселення козаків на Кубань та їх грандіозне повстання, що отримало назву “Перський бунт”, пише дослідник Юрій Гарматний. Журнал “Артефакт” розповідає вам цю цікаву історію. 

Знищення Запорозької Січі

Козацькі вольності були кісткою в горлі московських деспотів, для яких суспільство складалося лише з “государя” та його холопів. По закінченню війни з козацтвом під проводом Омеляна Пугачова царизм розпочав наступ на права козаків за допомогою «кнута и пряника». Царат узяв курс на перетворення усіх козачих загонів Російської імперії на армійські військові підрозділи. Козацька старшина (офіцерство) набували прав на володіння землею та кріпаками. Проведені реформи зупинили національно-визвольний рух козацтва, ба більше – донські, уральські та інші козаки обернулися на охоронців самодержавства.

Утім усі ці нововведення жодним чином не стосувалися лицарства Війська Запорозького. Цікавий факт, що віддзеркалює ставлення імперської влади до українського козацтва. Навіть головну рушійну силу армії Пугачова – яїцьке козацтво, царизм просто реформував та перейменував, а ось запорозьке козацтво вирішив знищити.

В квітні 1775 року царський фаворит Григорій Потьомкін розробив проект ліквідації Запорозької Січі. Згідно з ним, 4 червня того ж року, царське військо під проводом генерала Текелія, що поверталося з війни з Османською імперією, та війська карателів на чолі з генералом Чорбою, що звільнилися після розправи над залишками армії Пугачова, оточили Січ. Зважаючи на переважаючі сили царських посіпак, кошовий отаман Петро Калнишевський здав Січ без бою. За це його та інших козацьких старшин заарештували та відправили на заслання на Соловки. Простих козаків царат прирікав на кріпацьку неволю, землі Війська Запорозького роздавалися в приватну власність поміщиків.

П’ятитисячний загін запорожців спромігся відступити за Дунай, у землі Османської імперії, де ними була заснована Задунайська Січ. Решта запорожців вирішила лишитися в Україні, та перечекати, до ліпших часів, по зимівниках розпорошених між Дністром та Південним Бугом. Але з точки зору імперської влади, землі на яких знаходилися козацькі обійстя, були нічийними. Тому цариця почала роздавати цю земельку під маєтки своєму вірному дворянству. Козаки ставали зайвими на своїй одвічній землі!

Царат усвідомлював, що закріпачення вільних озброєних людей, а тим більше спроба їх фізичного знищення, спричиниться до нової війни на зразок протистояння з Пугачовим. Тому хитромудрий коханець імператриці Катерини ІІ (і водночас фактичний управитель імперії) Григорій Потьомкін відновив українське козацьке військо. Щоправда з істотними уточненнями: з мінімально необхідним самоврядуванням.

Так у 1783 році було створено Військо Вірних козаків (згодом – Чорноморське козацьке військо), та на його основі Чорноморська козацька флотилія, яка була єдиною боєздатною морською силою Московщини на Чорному морі. Завдяки українським козакам Російська імперія захопила цілу низку міст Причорномор’я: Хаджибей, Очаків, Ізмаїл та ін.

У винагороду за службу Вірних козаків було вирішено оселити на Таманському півострові – там де раніше жили ногайці. Це робилося з метою поширення московської експансії  на Кубані, та подолання опору сусідів ногайців – адигів (черкесів). Після тривалої війни та поразки в ній черкеси були піддані масовій депортації та геноциду.  В цей самий час генерал-каратель Суворов влаштував на Кубані справжній геноцид ногайців.

Запорожці на Кубані

Переселення запорожців на Кубань було милостивою згодою Катерини ІІ на прохання укладене військовим писарем Чорноморського козацтва Антоном Головатим. 30 червня 1792 р. Катерина пожалувала вірних козаків довічним володінням Таманським півостровом з усією землею на правому березі річки Кубань. 16 серпня козацька флотилія з 4 тисяч козаків на 50 чайках вирушила, а  25 серпня – прибула на Тамань. Інша частина козаків, такої ж чисельності, вирушила 2 вересня суходолом, і прибула до берегів Кубані 23 жовтня. Протягом 1792 року на Кубані оселилося 25 тисяч українців.

На початках козакам дозволяли самостійно обирати провід, але вже 1797 року їх позбавили цього права.  Козаки утворили 40 куренів, з назвами, що походили ще з Січі (крім новоутворених – Катерининського та Бережанського), та поділялися на три паланки. У 1793 році козаки під проводом кошового отамана Захарія Чепіги заснували місто Катеринодар, де було розташовано генеральний штаб Чорноморського козацтва.

Перський бунт

У 1796 році кошовий отаман Захарій Чепіга отримав царський наказ виступити з Чорноморським козацьким військом на завоювання, для Російської імперії, Азербайджану. Наприкінці лютого козаки на чолі з Антоном Головатим виступили в похід. Участі в бойових діях чорноморці не брали, натомість їх використовували на виснажливій праці, при поганому харчуванні і незвичних кліматичних умовах. На додачу спалахнула епідемія чуми. Рятуючись від мору, козаки почали залишати царську службу.

14 січня 1797 року в Катеринодарі помер кошовий отаман Чепіга. Козаки обрали кошовим Головатого. Але про це йому так і не судилося дізнатися – 29 січня він помер у поході на Персію. Тимчасове командування перебрав полковник Чернишов.

Натомість чорноморці, обурені поведінкою нелегітимного в їх очах отамана (бо той був призначений царем, а не обраний козаками), звернулися до Військового правління зі скаргами на утиски і зловживання владою старшиною під час походу. Кубанські козаки вимагали покарати старшину, виплатити заборгованість у жалуванні та грошове відшкодування за шкідливі умови походу в розмірі до 5 тис. руб.  У серпні 1797 року чорноморці вернули домів. З однієї тисячі козаків, що вирушили в похід на Азербайджан, повернутися додому спромоглося менше половини. Царський уряд призначив військовим отаманом Федора Котляревьского. Він запропонував козакам, що отаборилися в Катеринодарі, розійтися по своїх оселях та відпочити, а потім забути все та зайнятися своїми справами.

Новоспечений отаман Котляревський викликав на захист «закону і порядку» регулярні частини царських військ, а сам заховався за мурами Усть-Лабінської фортеці. Котляревський також віддав наказ заарештувати головних підбурювачів бунту: Федора Дикуна, Осипа Шмалька, Микиту Собакаря.

У відповідь на ці дії царського посіпаки козаки змінили вимоги. Тепер головною вимогою стала повне усунення існуючого військового проводу очолюваного Котляревським. 5 серпня між старшиною та «бунтівниками» почалися сутички. Повстанцям вдалося нейтралізувати діяльність військового уряду, звільнити своїх провідників яких і призначили порядкувати в Катеринодарі. Цілий тиждень (з 5 по 12 серпня) повсталі кубанці тримали під своєю орудою столицю Чорноморського козацтва.

Люди Котляревського швидко оцінили порядок та дисципліну в лавах «бунтівників», їх готовність до збройного опору. Тому вирішили діяти опосередковано. Старшина порадила козакам обрати делегатів, які передадуть вимоги кубанців государю-імператору Павлу І.

Козаки пристали на цю пропозицію, сподіваючись на справедливий суд «батюшкі-царя». 14 делегатів кубанців 12 серпня виїхала до Петербургу. Там вони були заарештовані та запроторені в Петропавловську фортецю. Незабаром оголосили вирок суду: на 163 козаків  чекала шибениця, а решту задля покарання мали відшмагати шпіцрутенами з прогонами «сквозь строй» з тисячі солдат  від 8 до 10 раз.

Щоправда цар Павло І пом’якшив кару бунтівним кубанцям. Згідно указу від 28 серпня  Дикуна, Шмалька, Собакаря та Полового мали відшмагати батогами та запроторити на каторгу до Сибіру. Решті повстанців цар дарував провину, і залишив без покарання. Хоча з 220 арештованих, на ту мить, в ув’язнені померли 35. На сибірську каторгу відправилися лише Собакар та Половий, оскільки Дикун та Шмалько померли ще до впровадження вироку.

Але на цьому лихо для кубанського козацтва не скінчилося. Кубанське козацтво втратило право і можливість обирати кошового отамана. Відтепер він призначався царською адміністрацією. Військова Рада Чорноморського козацтва втрачала функцію козацького парламенту. Незабаром її назва зміниться на «сход» (сходини) чи «сбор» (збори). Її обов’язком та головною задачею став «одобрямс» готових рішень надісланих «згори» та їх ретельне виконання. У 19 столітті отаманом всіх козачих військ Російської імперії призначався спадкоємець царського престолу. Запорожці на Кубані втратили залишки козацької автономії, та перетворилися на одну із структур збройних сил московського імперіалізму.

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *