Перший зимовий похід армії УНР. Як козаки у вороже запілля ходили

“Тут був виключно той національний елемент, що на прапорі своєму написав: “Свою Україну любіть, Любіть її во время люте” – так генерал Михайло Омелянович – Павленко характеризував бійців яких він мав очолив у грудні 1919 року. Очолити і повести визвольним походом тилами ворога, ледь не через всю Україну.

Осінню 1919-го року армія УНР потрапила в скрутне положення. Якщо не сказати більше – воно було жахливе. Виснажені, хворі тифом вояки були оточені в так званому «трикутнику смерті». На заході – поляки, що вже встигли окупувати Галичину та Волинь. На сході – росіяни: білі та червоні.

Директорія контролювала невеликий шматок землі на Поділлі. Війську бракувало абсолютно всього: бійців, набоїв, медикаментів. В цій ситуації більшість політичного та військового проводу схилялося до думки, що найкращим рішенням буде скласти зброю перед поляками. Проти цієї ідеї активно виступило двоє найавторитетніших армійських командирів – Василь Тютюнник та Михайло Омелянович-Павленко.

                                         Генерал армії УНР Михайло Омелянович-Павленко

6 грудня 1919 року Дієва Армія УНР, долаючи спротив Добровольчої армії, прорвала фронт та вирушила на Київщину. План генерала Омеляновича-Павленка був такий – розпочати повстанську боротьбу на окупованій білими та червоними військами Україні, а за можливості підняти народне повстання.

За весь рейд запіллям ворога було пройдено близько 2500 кілометрів (територією сучасних Вінницької, Київської, Одеської, Черкаської, Миколаївської, Житомирської, Кіровоградської областей) та проведено близько 50 битв. В поході взяли участь близько 5 тисяч бійців.

В своїх спогадах генерал писав:

Треба числити, що з 4–5,000-го складу армії принаймні 1/5 були старшини, а 2/5 підстаршини, з них не один мав моральне право заняти місце в рядах старшинства. Армія називала себе народньою, бо вона складалася дійсно із синів народу, не була клясовою, панською силою, як московська Добрармія. Цілком зрозуміло, що армія боролася за те, щоб в Українській Державі “український люд” заняв належне йому місце рівноправного громадянина, а не був обєктом клясових експериментів чи справа, чи зліва. І, дійсно, народ називав Українську Армію “наша армія”, “наші козаки” і відносився до них, як до своїх рідних і близьких.

Знекровлений народ поневоленої України бачив в учасниках рейду справжніх рятівників-визволителів:

Для дальших посилок в армії послуговувалися “курєром”. Для успішного виконання його доручення досить йому було одногослова “Українець”, щоб дістати чуле відношення, хату, добру вечерю й віз із самим господарем за візника.

Перший зимовий похід чи не найславніша з військових звитяг Визвольних змагань 1917-1921 років. Рейд дозволив зберегти боєздатні військові частини, поповнити їх людьми, зброєю, боєприпасами. Похід викликав небувале народне піднесення, дозволив повернути українську владу на частині втрачених територій. Сила білого руху в Україні була остаточно підірвана.

Операція тривала рівно пів року. Симон Петлюра уклав союз з Юзефом Пілсудським. Україна отримала нового союзника – Польщу. Нажаль ціна угоди була висока – полякам була віддана Галичина.

Українсько-польські сили почали наступ на схід. 6 травня 1920 року в районі Ямполя до них приєдналися і партизани Омеляновича-Павленка.