“Перемога вулиці в Києві стане поразкою для Кремля”. Що писали західні ЗМІ про перші дні Майдану

У листопаді 2013 року всі провідні світові ЗМІ написали про раптовий зовнішньополітичний “сюрприз” з боку України – рішення президента Віктора Януковича відмовитися від угоди про асоціацію з ЄС на користь співпраці з Росією. 


Однак уже за лічені дні фокус уваги західних медіа змістився з оцінок євроінтеграційних шансів України на колосальні протести в Києві, спричинені як рішенням влади, так і жорстоким розгоном акції Євромайдану в ніч на 30 листопада 2013-го. Тема України вийшла на перші шпальти світових газет, передає Новое Время. 

Західні медіа намагалися вгадати, чи вдасться Януковичу зберегти своє президентське крісло; українцям – традицію мирних, але результативних протестів; а Росії – вплив над Україною.

У п’яту річницю початку акцій у Києві НВ пропонує найцікавіші витяги з матеріалів британських, американських і німецьких ЗМІ, присвячених подіям першого тижня Майдану – включно з першими масштабними мітингами 1-2 грудня.


CNN, США, 25 листопада 2013 року

Обурення українців – через рішення їхнього уряду в останню хвилину відмовитися від переговорів з ЄС – у понеділок, 25 листопада, знову призвело до сутичок з поліцією у столиці України, Києві.

Напередодні [24 листопада] десятки тисяч протестувальників намагалися прорвати кордон навколо урядових будівель. В обох випадках поліція відповіла кийками і сльозогінним газом, намагаючись розігнати людей. […]

Євромайдан, 28 листопада 2013 року / Фото ЕРА

 

Янукович зробив свою країну вразливою для погроз і тиску Володимира Путіна. Такою і буде його політична спадщина

Президент України Віктор Янукович перебуває у вкрай скрутному становищі. Опинившись під жорстким економічним тиском з боку гігантського сусіда України – Росії, що вимагає від Києва не йти в ЄС, – він також стоїть перед головною вимогою Євросоюзу, яку не має наміру виконувати: звільнити з в’язниці екс-прем’єр-міністра Юлію Тимошенко, його заклятого політичного супротивника. […]

“Янукович вирішив, що важливіше тримати Тимошенко в тюрмі, ніж інтегрувати Україну в Європу, говорив Девід Крамер з неурядової організації Freedom House, що базується у США. – Він зробив свою країну вразливою для погроз і тиску Володимира Путіна. Такою і буде політична спадщина Януковича, якщо він не змінить курс”.

Der Spiegel, Німеччина, 1 грудня 2013 року

Київ бунтує. Столиця України повстала проти президента Віктора Януковича. Проти глави держави, якого тут, у центрі країни, ніколи по-справжньому не хотіли бачити легітимним лідером, а скоріше розглядали як представника держави-окупанта зі сходу. Повстання вдарило по Януковичу з несподіваним розмахом. […]

Якщо повстання продовжиться, Янукович може вдруге позбутися влади внаслідок революції

Янукович, мабуть, хоче перечекати протестну хвилю. Він сподівається, що спокій повернеться до Києва в понеділок [2 грудня 2013 року], з початком нового робочого тижня. З іншого боку, демонстрації можуть розгорітися знову – найпізніше під час різдвяних свят. Мороз і сніг ще ніколи не зупиняли киян. Було так само холодно за часів Помаранчевої революції, напередодні нового 2005 року. Тоді сотні тисяч людей протестували проти маніпуляцій на виборах, за допомогою яких Янукович намагався прийти до влади.

Якщо повстання продовжиться, Янукович може вдруге позбутися влади внаслідок революції. У Києві йому не вистачає підтримки. Його головні опорні пункти – далеко від столиці, на півдні і сході, поблизу його рідного Донецька. Там популярна і близькість Януковича до Росії. На заході і в столиці, проте, 69% громадян, згідно з опитуваннями Deutsche Welle, хочуть скоріше в Європейський Союз.

22 листопада 2013 року, другий день Євромайдану – початкових протестів проти рішення Віктора Януковича відмовитися від угоди про асоціацію з ЄС / Фото ЕРА

 

Чотири роки по тому після його обрання у 2010 році президентська влада Януковича на межі фіаско, навіть якщо йому вдасться пересидіти хвилю протестів: економіка у стагнації вже два роки, а рейтинг у Януковича – жалюгідний. Лише 16,7% опитаних віддали б за нього свій голос у першому турі виборів. Наразі він програв би вибори Віталію Кличку. Президентські вибори 2015 року Янукович також ризикує програти.

Допомога могла б прийти з Росії – у вигляді мільйонів доларів і підтримки президентської кампанії. Відмовившись від угоди про асоціацію з ЄС, Янукович став украй залежний від Москви. Або, як сформулював міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт, “Янукович дрейфує”. “Я тільки не можу зрозуміти в якому напрямку – на Схід чи в безодню”, – зазначив Більдт.

New York Times, США, 1 грудня 2013 року

Багато українців розглядають угоду з Європою як критично важливий крок до яскравішого економічного і політичного майбутнього, а також як спосіб звільнитися від лещат Росії і радянського минулого України. Сьогоднішні протести проти рішення [президента Віктора] Януковича відмовитися від домовленостей [з ЄС] заганяють Росію в кут.

Протести ініціювали представники нового покоління, які відчувають все більше розчарування через те, що їхня країна застрягла в минулому

Кремль, який протягом багатьох років підтримував Януковича як геополітичного союзника, водночас часто був роздратований ним і використовував агресивний тиск, щоб переконати його не підписувати угоду [з ЄС]. Тепер же лють [українців] через вплив Росії робить практично неможливою для Януковича запропоновану Кремлем альтернативу – вступ до митного союзу з Росією, Білоруссю і Казахстаном. Тоді як будь-який компроміс з протестувальниками потребуватиме відновлення домовленостей з Європою і ослаблення впливу Росії. […]

На відміну від протестів 2004 року, які зосередилися на приході до влади конкретного лідера [Віктора Ющенка], джерелом нинішніх протестів став підрив прагнень мільйонів українців, які вважають європейську інтеграцію кроком до викорінення нестримної корупції, корінних перетворень у системі правосуддя і загальному поліпшенню рівня життя. […]

Стихійна акція біля Софійського собору 30 листопада 2013 року, наступного дня після нічного силового розгону Євромайдану / Фото ЕРА

 

Адріан Каратницький, експерт з питань України з Атлантичної ради – аналітичного центру в США – каже, що протести ініціювали представники нового посткомуністичного покоління, які відчувають все більше розчарування через те, що їхня країна, схоже, застрягла в минулому.

“Єврореволюція – це мобілізація навколо надії на розвиток України європейським шляхом”, – підкреслює Каратницький.

Frankfurter Allgemeine Zeitung, Німеччина, 1 грудня 2013 року

“Це вже не демонстрація, це революція”, – ці слова колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, одного з найпопулярніших опозиційних політиків України, могли б стати девізом останніх днів. На 11-й день після відмови Януковича від [співпраці з] ЄС, на вулиці Києва вийшло стільки людей, скільки не було з часів Помаранчевої революції. Майдан – площа Незалежності в центрі міста – не зміг вмістити всю юрбу, а шестисмуговий Хрещатик був забитий, як метро в годину пік. […]

Колосальна мобілізація людей після відмови Януковича від його попередньої політики євроінтеграції виявилася несподіванкою

Колосальна мобілізація людей після відмови Януковича від його попередньої політики євроінтеграції виявилася несподіванкою. Київське опозиційне середовище інтелектуалів, студентів і середнього класу вважалося деморалізованим після того, як Помаранчева революція, заради якої в 2004-му сотні тисяч вийшли на вулиці, потонуло у внутрішніх чварах її керівників. Тепер же тема Європи раптово наелектризувала цих людей. Мобілізація в наявності, а разом з нею і пам’ять про 2004 рік – повалення колишнього олігархічного режиму, а потім пара років демократії, вільних виборів і плюралізму думок.

Визначальним тепер буде те, як новий рух впорається з цією раптово набутою владою – і з загрозою ескалації насильства водночас. […]

Масовий протест на Майдані 1 грудня 2013 року. Майдан не вмістив усіх присутніх – кількість учасників акції сягала кількох сотень тисяч осіб / Фото ЕРА

 

Яке течія візьме гору [у лавах Майдану – політики-опозиціонери чи стихійний громадський рух], залежатиме від того, чи вдасться уникнути насильства. Аж до пізнього вечора неділі [1 грудня] це питання здавалося дуже невизначеним. Більшість демонстрантів і поліцейських спершу зберігали спокій, проте сплеск силових дій біля президентського палацу змушує замислюватися про гірше. Ситуація загострилася вже за минулі дні, на тлі повідомлень про те, що режим стягує до столиці поліцейські підрозділи з Донбасу і Криму, де населення більше схиляється до Росії, ніж до Європи. Фраза “надзвичайний стан” витає в повітрі.

The Guardian, Великобританія, 2 грудня 2013 року

Віктор Янукович – найбільш значний з уцілілих вихідців пострадянської політики в Україні. Йому вже вдався “камбек” після однієї революційної поразки. Його головні суперники або зганьблені, або перебувають за ґратами. Кремль його обходить (і загрожує йому одночасно), а Брюссель – заграє. У нього було надзвичайно важке дитинство й убоге виховання в депресивних промислових регіонах східної України. Сьогодні він дуже багата людина, котра володіє величезним особняком під Києвом.

Молоді люди, які заполонили вулиці і площі української столиці та інших міст, жадають його голови. Для них президент – живе втілення всього того, чого вони не хочуть бачити у своїй країні. Двічі засуджений у юності, Янукович досяг успіху в бандитському світі української політики. Так просто він не піде. […]

Двічі засуджений у юності, Янукович досяг успіху в бандитському світі української політики. Так просто він не піде

Янукович керує неблагополучною, глибоко розділеною, надзвичайно корумпованою, вкрай бідною країною, що має стратегічно важливе місцезнаходження – між західним кордоном Росії і східним флангом ЄС. […]

Янукович, котрий говорить з народження по-російськи і навчився державної мови лише після 50 років з політичної доцільності, давно вважається представником старого режиму і ставлеником Москви. Балансувати йому було непросто – траплялися і жорсткі моменти у відносинах з Кремлем. Однак, як показав минулий тиждень [відмова Януковича від євроінтеграції], коли справа доходить до бійки, Януковичу набагато комфортніше – і вигідніше – проводити політику, що нагадує московську, аніж втілювати системні реформи, до яких би його зобов’язала угода про політичну асоціацію і режим вільної торгівлі з ЄС – український президент відкинув їх [на саміті] у Вільнюсі.

Представник сил правопорядку на Майдані 29 листопада 2013року / Фото ЕРА

 

“Технічно це революційна ситуація, – говорить Ендрю Вілсон, експерт з питань України з Європейської ради з міжнародних відносин. – Його природний інстинкт – атакувати”. […]

У середині свого п’ятирічного терміну Янукович явно потрапив у серйозну халепу. Питання в тому, наскільки [вона серйозна]? Чи зможе він пережити протести, стерти в порох демонстрантів, покладаючись на свою таємну поліцію і силові структури, а також найвпливовіших олігархів країни, які спонсорують його і контролюють значну частину ЗМІ? Чи може він покладатися на підтримку Володимира Путіна і Москви? Чи може він забезпечити виплати за кредитами, щоб уникнути розорення України? […]

“Помаранчевий” – лайливий термін, що викликає страх і глузування в путінській Москві. Вулична перемога в Києві стане поразкою для Кремля

Янукович є одним з цілого ряду лідерів [подібного штибу] – всі вони авторитарні, відносно популярні, все перемогли на виборах і пізніше використовували свій мандат, щоб поляризувати і розділити суспільство, винагородити поплічників і покарати суперників. Усі схиблені на контролі, боячись і зневажаючи незалежні інститути та енергійне громадянське суспільство. Подібна ситуація склалася в Росії, в Туреччині і в Угорщині. Їх лідери різні, специфічні для своїх культур, але володіють багатьма схожими характеристиками і використовують аналогічні методи контролю і примусу – купуючи лояльність, а також караючи опір і опозицію. Якщо на сьогодні ви росіянин, турок, угорець або українець – то, на думку цих владних авторитарних правителів, “ви або з нами, або проти нас”.

У 2004 році Помаранчева революція зібрала критичну масу людей, так само як і протести під час паралельних криз у Сербії (у 2000 році) і в Грузії (у 2003-му), щоб скинути колишні режими.

Кремль уважно вивчив ці події і засвоїв їхні уроки. “Помаранчевий” – це лайливий термін, що викликає страх і глузування в путінській Москві. Вулична перемога в Києві стане поразкою для Кремля.

The Guardian, Великобританія, 2 грудня

Навіть учасникам поки неясно, є події тимчасовим “розривом у матриці” або ж піком справжньої революції

Трійка лідерів опозиції, включно з важкоатлетом Віталієм Кличком, чемпіоном світу з боксу, закликала президента Віктора Януковича піти у відставку, тоді як частина Києва залишається під контролем натовпів людей, які протестують проти влади.

Поліція залишила центр міста, а тисячі людей заблокували входи в урядові установи і знову зібралися на Майдані Незалежності.

Наразі неясно – навіть учасникам – події є тимчасовим “розривом у матриці” або ж піком справжньої революції. Однак лють тих, хто вийшов на вулиці, буде складно придушити.

BBC, Великобританія, 3 грудня

Українці повернулися на вулиці через дев’ять років після Помаранчевої революції – озвучуючи схожі цілі, проте з запеклішим усвідомленням реальності.

Яке дежавю! Сотні протестувальників знову відпочивають на підлозі у спальних мішках, їдять і розмовляють у помпезній залі Київської міської ради – так само, як і дев’ять років тому.

Протестувальники відпочивають у приміщенні Київської мерії 2 грудня 2013 року / Фото ЕРА

 

Все це вкрай далеко від романтичного флеру Помаранчевої революції

Однак все змінилося, оскільки цього разу люди не стали чекати, поки міська адміністрація добровільно відчинить свої двері. Замість цього вони штурмували будівлю, розбили кілька вікон і зайняли перший поверх. […]

Масові демонстрації було спричинено рішенням уряду Віктора Януковича не підписувати широкомасштабної угоди про асоціацію з Європейським союзом через тиск з боку Росії.

Незважаючи на кілька зіткнень з поліцією, внаслідок яких десятки людей дістали поранення, загальний настрій учасників протесту – радше мирне.

Однак на центральних вулицях Києва тепер майже не побачиш дітей, а багато демонстрантів одягнені у пластикові шоломи і протигази. Все це вкрай далеко від романтичного флеру Помаранчевої революції. […]

Така ситуація ставить головну проблему перед лідерами опозиції: як саме змінити систему [влади в Україні] легітимно?

Соціальні мережі переповнені знімками і відеозаписами того, як “омонівці” жорстоко б’ють демонстрантів і журналістів. І немає жодних ознак того, що правоохоронці готові приєднатися до протестувальників.

Більшість депутатів все ще підтримують президента. У вівторок, 3 грудня, вони відхилили спробу опозиції відправити уряд у відставку в парламенті – як і вимогу провести дострокові президентські і парламентські вибори.

У міру того, як температура падає нижче нуля, виклик для демонстрантів на вулицях стає дедалі складнішим.

Для багать потрібно більше деревини – щоб зігріти тих, хто стоїть на барикадах, тоді як дедалі більше людей приїжджає до Києва з різних куточків країни, щоб приєднатися до Єврореволюції.

Post a comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *