Патріарх Мстислав: солдат, політик, священик

Степан Скрипник. Саме таким було мирське ім’я та прізвище Патріарха Мстислава. І хоч він народився та зростав у мирний час, в період розквіту та економічного піднесення Російської імперії, та все ж його молодість викрали безжальні війни та революція. Хоча, він сам того хотів. А поки його ім’я повертається в українську історію. Приміром, у Полтаві минулого року вулицю Карла Лібкнехта перейменували в честь Патріарха Мстислава. 

Не мирне життя мирянина Степана Скрипника

Сам добровільно пішов битися за незалежність Української народної республіки, сам вступив добровольцем до кінно-гайдамацького полку імені Костя Гордієнка. Воював проти російських більшовиків. Він сам пішов до 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. А бився як звитяжно.  За бойові заслуги  навіть одержав старшинське звання хорунжого. А у  1920–1921 роках був особистим ад’ютантом Головного Отамана УНР Симона Петлюри, який являвся його рідним дядьком.

Таким був бойовий шлях ще мирянина Степана Скрипника. Після поразки Української революції, боротьбу за права свого народу майбутній Патріарх не припинив. Після «синьо-жовтих» військ до Польщі до сумнозвісного табору інтернованих в Каліші.

Після звільнення із табору містер Скрипник розумів, що до Києва, чи Полтави повертатися – зась, і тому треба працювати на благо свого народу там, де дозволяє ситуація. Тож і починає він пожвавлювати культурно-освітнє життя на Волині, яка у 20-хх роках ХХ століття опинилася під Польщею. Та «червоно-білій» владі то все не подобається. Поляки довго не думають, і арештовують запального українця. Арешт завеликим рахунком коштував Мстиславу виселенням із регіону.

Далі він переїздить до Галичини. На Волинь він ще повернеться, а поки що на нього чекаж робота у системі кооперації.

У світі польської політики

Була раніше така популярна передача «У світі тварин». А Степан Скрипник з середини 20-хх років почав жити «У світі польської політики». До чого тут такі аналогії, запитаєте ви? А все просто: політика, як і життя у дикій природі – або тебе з’їдять, або ти виживеш і станеш переможцем.

На майбутнього Патріарха нападали з двох сторін: з одного боку  – польська влада, бо він же інтереси українців то захищав. З іншого боку – українські політичні коли звинувачували його, в тому, що він ляхам запродався. Але останні були трохи не праві. Так, Скрипник став депутатом польського парламенту. Перед тим він посідає посаду гмінного урядовця та починає працювати в урядових структурах. У 1929 році Мстислав отримує нагороду з рук президента Польщі Ігнація Мосціцького – Срібний хрест.

Махатма Ганді вчив тактиці ненасильницького опору: колонізаторів та загарбників не убий, але і цукерок з їх рук не треба брати. В цьому випадку приклад Скрипника суперечить ідеям індійського лідера. Наш політик пішов на співпрацю з поляками, але заради своїх земляків, українців.

Працюю у польському парламенті, він палко захищав інтереси православного населення Західної України. Мстислав відстоював соціальні, національні та освітні права своїх виборців. Поряд з активним політичним життям, Скрипник вів не менш автивне життя громадського діяча.  Він був членом президії Товариства ім. митрополита Петра Могили в Луцьку і головою товариства «Українська школа» в Рівному. Його старання допомогли зберегти від закриття частину українських шкіл та видань.

Та найбільших успіхів Скрипник досяг на фронті боротьби за релігійну свободу своїх земляків. Він брав активну участь у церковних з’їздах духовенства і мирян на Волині. З його допомогою, активісти організували  акції протесту, що відбулися 10 вересня 1933 року в Почаївській лаврі. Ці мітинги в той час поклали край московським пануванню у Православній церкві на Західній Україні.

Сам Патріарх Мстислав згадував про ті славні події, даючи інтерв’ю журналу «Українське Православне Слово»:

 – Ми за Почаїв боролися, бо він і за польських часів був під крилом московським. Націоналістичні польські кола скоріше підтримували московські чорносотенні кола. Я був у Рівному. Мене там прекрасно зустрічали. Там я жив 16 років, водив по дві, по три тисячі, одного разу шість тисяч на прощу до Почаєва. А зараз мене до Почаєва не пускають, – говорив у 1991 році Патріарх.

Апогеєм його антипольської релігійної боротьби став 1938 рік. Тоді Скрипник виголосив промову в польському Сеймі, в якій виступив із протестом проти примусового окатоличування православних українців.

Коли Гітлер напав на Польщу в 1939 році, то Скрипник, як вже знаний та авторитетний політик заявив:

 – Українці не мають підстав проливати кров за Польщу. Впродовж 20 років вона була мачухою для них.

Свята боротьба

Коли Друга світова війна розгорілася на повну котушку, й Німеччина напала на СРСР, пан Скрипник береться до активного громадського життя –  входить до складу Української ради довір’я на чолі з письменником Уласом Самчуком, намагається опікуватися новими громадськими організаціями. Та німці виступають проти української державності, українських організацій. Степан вирішує повністю присвятити себе релігійній діяльності. Він приймає постриг з ім’ям Мстислав. Одразу Скрипник стає єпископом Переяславським.

У жовтні 1942 року єпископ Мстислав узяв участь у соборі єпископів УАПЦ у Луцьку, що, через заборону німецької влади, проходив нелегально. На цьому соборі було підписано «акт поєднання» між представниками Автокефальної та Автономної церков.

Та німці не дають спокою і в релігійному житті. 12 жовтня 1942 року він був заарештований гестапо, та перебував в ув’язненні у Чернігові, Прилуках і в Києві.

 – Був момент, коли я в 1943 році сидів у камері смертників у Києві. На коридорі зустрів голову Всеукраїнської кооперативної спілки, мене вели в один напрямок, його — в інший, і він мені сказав: “Мене ведуть на розстріл”. А коли я увійшов у камеру, мені сказали, що сьогодні той день, коли виводять на розстріл. А поза тим з таких моментів страху не мав. Я вірив у те, що все приходить од Бога.

Колеги-священники все таки змогли добитися, щоби німці звільнили з під-варти Мстислава. Так, йому не можна вести службу, проповідувати. Але ніхто не забороняє займатися соціальною роботою, допомагати біженцям.

Далі доля закидає Мстислава до Німеччини, потім до Канади. Він пройшов шлях від вояка армії УНР до священника та Патріарха. Якби на початку життя пану Скрипнику хтось сказав, що стане лідером Української православної церкви, то напевно він би назвав такого пророка божевільним. Але все таки, це сталося. У 1947 році його було обрано єпископом Вінніпезьким та всієї Канади, а з 1969 року очолив Українську автокефальну православну церкву. Найбільшим досягненням Мстислава в ті часи вважається побудова «Українського Єрусалима», або «Українського пантеону», у Бавнд-Бруці, поблизу Нью-Йорка. Сюди перенесено консисторію та інші духовні установи. До комплексу увійшли також музей, бібліотека, архів, видавництво з друкарнею, українська православна семінарія.

Після того, як Україна стала незалежною, патріарх Мстислав зміг повернутись на Батьківщину. 6 червня 1990 року його було обрано патріархом Української автокефальної православної церкви. Незважаючи на вік, патріарх Мстислав взявся за справу об’єднання православних церков в Україні, але здоров’я та обставини не дали можливість продовжити цей процес. У першу річницю незалежності він передав прапор 3-ї Залізної дивізії Дієвої Армії УНР новоствореній українській армії. Помер патріарх у канадському місті Ґрімсбі.

Роман Коржик