Паризька комуна – міська рада анархістів, соціалістів та радикальних демократів

Франція, Париж. Світова столиця моди, енциклопедичних знань, мистецтва, екзистенціалізму, естетичного кіно та революції. Але крім того, місто на Сені подарувало нам мову та класику революції.

У грудні 1870 року Париж нагадував розбите корито. Французька армія зазнала поразки у боях з Пруссією. Наполеон ІІІ, який втягнув Францію у цю війну, був відсторонений від влади. Францією тепер правив уряд національної оборони, яким керував історик Адольф Тьєр.

3

Парижем снував голод і холод, люди страждали від безробіття, а влада не хотіла воювати з Прусією, хоча в самому Парижі майже 300 тисяч нацгвардійців тільки й чекали наказу йти в наступ. Хоча, проблеми Парижу й Франції загалом розпочалися ще раніше. Наполеон ІІІ, колишній французький монарх, як то кажуть закрутив гайки, жорстко централізувавши владу. Але все ж таки Франко-Пруська війна зіграла тут визначальну роль. Зазнавши поразки, Франція була змушена виплатити 5 мільйонів франків контрибуції на користь Прусії. Німці мали анексувати французькі землі – Ельзас і Лотарингію. Окупаційні війська отримували продовольство за рахунок Франції. Цілком логічно, що проти такого стану справ виступила частина незадоволених французів, а саме – прибічники демократії, анархізму, соціалізму та комунізму.

7

Саме ця тусівка лівих та демократів створила у Парижі альтернативний орган влади – Республіканську федерацію Національної гвардії. Суть в тому, що Нацгвардія із самого початку була силою, готовою виступити проти Прусської окупації. Саме тому анархісти поєднали свої сили із нацгвардійцями, серед яких були в основному робітники.

Отже, французи годували окупаційну армію. Як наслідок – у Парижі зростали ціни на продукти. Плюс під час війни, ще до укладання миру з Прусією, влада відмінила квартплату, що трохи полегшило становище пересічних парижан. Але тепер влада відновлює квартплату. Треба ж німцям контрибуцію платити. Та у людей нема грошей. Анти-владні настрої збільшуються.

Нацгвардійці, демократи та анархо-соціалісти починають озброюватися. Десь 17 березня 1871 року в Париж входять Прусські війська. Французька влада хотіли роззброїти нацгвардію. Але це навіть суперечило умовах франко-прусського миру. Якщо регулярна армія мала скласти зброю, то на рахунок нацгвардії німці та французи домовилися, що вона збереже свій бойовий склад, а також зарплату і харчові пайки, які були по-суті порятунком для півмільйона парижан від голодної смерті. Але Отто фон Бісмарк, лідер Пруссії, взяв і передумав, наказавши відібрати зброю та гармати у Нацгвардії.

Отже, уряд Адольфа Тьєра робить спробу обеззброїти Нацгвардію. Починаються сутички. Історик Тьєр розуміє, що битися в самому Парижі немає сенсу. Він пригадує 1848 рік, коли з міста тікав король Луї Філліп. Тому офіційна влада йде зі столиці. Місто бере під контроль Центральний комітет Національної гвардії.

Центральний Комітет нацгвардії взяв владу на Парижем. Одразу були проголошені вибори до тогочасної Паризької міськради, яку анархо-соціалісти та комуністи назвали комуною. Тобто, виходить, що Паризька комуна – це міська рада Парижу, до складу якої входили радикальні демократи, соціалісти, анархісти та комуністи, яких вибрав народ Парижу в березні 1871 року.

Логічно, що монархістів, прихильників правих сил там бути не могло, бо ті підтримували діючий уряд Франції, який відновив оплати за квартири, змушував малих підприємців платити кредити і хотів ліквідувати Нацгвардію.

Отже, при владі у Парижі радикально-демократична, анархо-соціалістична міська рада. Їм би працювати, відновлювати економіку, порядок. Декларативно вони прийняли постанови по реанімації економіки, налагодженню міського життя. Але фактично, депутати Паризької комуни посварилися між собою і розділилися: революційні демократи хотіли запровадити жорстку диктатуру і терор, аби закріпити владу. Анархісти і соціалісти воліли не терором, а ділом наводити лад у Парижі. В результаті 22 анархо-соціаліста заявили, що йдуть працювати по районам, вирішувати нагальні проблеми міста.

Утворився новий орган влади – Рада Комуни. Його обирали на основі загального виборчого права з різних округах Парижа міських гласних. Вони були відповідальні перед виборцями та в будь-який час могли бути відкликані зі своїх постів.

9

Відбулася реорганізація міськвиконкому. Комунари встановлювали  зарплату в 6 тисяч франків на рік для всіх службовців різних комунальних установ незалежно від рангу. Винагорода членам Комуни було визначено в 15 франків на день, у розмірі заробітної плати кваліфікованого робітника. Комуна керувалася при цьому вимогою не лише «дешевого уряду», але й неухильним ліквідації всіх привілеїв і пільг.

Рада Комуни обирала зі свого складу 10 комісій. Кожна комісія мала свої цілі та задачі:

Комісія праці та промисловості – відновлення виробництва, торгівлі, громадських робіт.

Комісія громадських служб – робота пошти, телеграфу, транспорту.

Комісія зовнішніх відносин –  зв’язки Парижа з іншими «комунами Франції».

Комісія громадської безпеки – порядок в місті,  недоторканість Республіки.

Військова комісія –  озброєння, обмундирування та спорядження Національної гвардії.

Комісія продовольства –  постачання до  Парижа продовольства.

Комісія юстиції – організація та реформа роботи суду.

Комісія освіти – підготувати реформу шкільної справи.

Комісії фінансів – розробка та складання бюджету Парижа.

Виконавча комісія – проведення в життя всіх декретів Комуни та постанов комісій інших.

Неефективність в діяльності Виконавчої комісії, а також в організації інших комісій, які не мали відповідальних керівників, викликали їх подальшу реорганізацію. На чолі кожного відомства було поставлено делегат Комуни, а комісії контрольно перетворилися в дорадчі колегії при цих делегатів. Всі 9 делегатів становили Виконавчу комісію Комуни, об’єднує та спрямовує роботу колегії. Однак, як і раніше, Виконавча комісія не була органом, наділеним усією повнотою влади.

1 травня 1871 було ухвалено декрет про організацію Комітету громадського порятунку з широкими повноваженнями щодо комісій, але на практиці цей комітет не зміг зміцнити становище Комуни, і головне, не мав необхідних зв’язків з населенням Парижа.

Але більшість цих ідей комунари так і не змогли втілити в життя. 21 травня 1871 року війська уряду національної оборони увійшли в Париж. Почалися криваві бої, в ході яких Паризька комуна зазнала поразки. Згодом її лідерів розстріляли.

Роман Коржик

Інфографіка: Трибуна

Post a comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *