Правильний державний менеджмент. Уроки від Чингісхана

У процесі реформування та розбудови України корисно звертатися до історії. Упродовж тисяч років у світі поставали та розпадались сотні держав: сильні та слабкі – усі вони можуть слугувати прикладом для державців. Пропонуємо вам приклад людини, яка з різнорідних племен створила та змогла надалі утримувати значні простори у межах єдиної держави, – Темучин (позивний Чингісхан). Відкинемо його політику асиміляції, насильства та інших поганих речей, які можна зарахувати як нерозвиненість загальної культури народу. Спробуємо виокремити корисні нововведення, що стали опорою для могутньої імперії.  

«Робиш – не бійся, боїшся – не роби!», – Чингізхан

Що ми знаємо про Чингісхана? Стереотипи обмежуються його талантом до завоювань та розорень. Але мало хто знає, що Чингісхан був ще й хорошим менеджером. Його адміністративно-управлінська система була ідеальною, як на той час.

На хвилиночку, до самої смерті Чингісхан керував державою, що розкинулася від Аральського до Жовтого моря. Вона вдвічі перевершувала за площею Римську, а імперію Олександра Македонського – у чотири рази. Уявімо собі період ХІІІ ст., коли були відсутні швидкісні магістралі, сучасні військові засоби, інтернет чи супутниковий зв’язок. Відчуваєте управлінські потуги Чингісхана та Ко?

«Якщо тіло моє помирає… нехай помирає, але не дайте загинути моїй країні»

По мірі завоювання нових територій правитель створював дієву адміністративну систему.  Чингісхан розділив країну на так звані два крила. На чолі правого він поставив Боорчу, на чолі лівого крила – Муху, найбільш вірних своїх сподвижників. Усе населення розподілив на десятки, сотні, тисячі і тумени (десять тисяч), тим самим перемішавши племена та роди, і призначив командирами над ними спеціально підібраних людей зі своїх сподвижників.

Кожному племені було виділено територію, якою воно могло кочувати. Окремі сотні, тисячі і тумени разом із територією для кочування віддавалися у володіння того чи іншого нойона (світський феодал у Монголії).

У свій час більшовики використовували для стимулювання праці людей та збереження власного авторитету дві основні міри – терор та грамоти-ордени. Чингісхан вчинив хитріше. Він роздав землю у володіння нойонам за умови, що ті будуть добре виконувати свої обов′язки. Матеріальне стимулювання завжди діяло ефективніше.

Наступною за важливістю була військова реформа. Обов’язковою була військова служба. Кожен нойон повинен на першу вимогу сюзерена (великого феодального правителя) виставити на поле певну кількість воїнів.  Усі дорослі та здорові чоловіки вважалися воїнами, які у мирний час вели своє господарство, а у воєнний – бралися за зброю. Сформовані таким чином, збройні сили Чингісхана становили близько 95 тис. воїнів.

Озброєний загін особистих охоронців, званий кешік, користувався винятковими привілеями і призначався для боротьби із внутрішніми ворогами хана. Крім того створено ще один особливий загін, який завжди перебував у авангарді і першим вступав у бій із противником. Він був названий загоном богатирів («тисяча хоробрих», багадурів).

«Чингісхан хотів мати не тільки надійну особисту охорону, охорону своїх кочових ставок і добірний корпус війська, а й установу, яка під його керівництвом і постійним наглядом була б школою; з якої виходили б його вірні сподвижники, особисто йому знайомі, яких він міг би призначати на різні посади і кому міг би давати різні доручення згідно до індивідуальних особливостей кожного».

 У військах було встановлено ​​сувору дисципліну. За певні провини загрожувала смертна кара. Якщо воїн втікав із поля бою, страчували весь десяток, до якого він належав, якщо ж втікав десяток – страчували всю сотню.

«Подібно до того, як купці наші, що привозять парчевий одяг і хороші речі в надії наживи, при цьому стають досвідченими у тих товарах і матеріях, так само і беки армійські також повинні навчати хлопчиків пускання стріл і їзді на конях, вправляти їх у цих справах і робити настільки ж сміливими і хоробрими, якими є досвідчені купці у мистецтвах, якими володіють».

Чингісхан турбувався і про логістику у державі. Створив мережу ліній повідомлень, кур’єрський зв’язок великого масштабу для військових і адміністративних цілей, організував розвідку, у тому числі й економічну.

Окрім інших систем правосуддя, існував закон Яса Чингісхана, в якому  головне місце займали статті про взаємодопомогу у походах та заборону обману довірених. Порушника цих зводів статей страчували, а ворога монголів, що залишився вірним своєму правителю, милували та приймали у своє військо.

Загалом сучасним реформаторам є чому повчитись у Чингісхана. Історія не дає поганих прикладів та не розділяє минуле на добро та зло. Усе відносне. Навіть абсолютно негативний на перший погляд персонаж може нас багато чому навчити. Що стосується постаті Чингісхана, яким на Русі певне дітей лякали так, як нас колись «бабаєм», то йому вдалось створити систему, яка може забезпечити могутність держави. Це:

• Міцний та свідомий щодо своїх функцій та міри покарання, у випадку невиконання обов′язків, адміністративно-управлінський апарат у поєднанні з розвиненою логістикою та інфраструктурою.
• Структурована, тренована та головне – дисциплінована армія, як запорука успішної зовнішньої політики та внутрішньої безпеки країни.
• Справедлива система покарання, яка не знає «депутатської недоторканості» чи інших цензів.

Усі вище означені критерії у поєднанні із сучасними демократичними тенденціями можуть слугувати запорукою створення міцної та прогресивної держави європейського типу. І при цьому можна забути, що рецепт було вже випробувано близько 700 років тому, на перший погляд варварською країною.

І наостанок трохи мудрості від Темучина:

«Якщо великі люди [держави], бахадури та еміри, які будуть за майбутніх спадкоємців, що з’являться на світ після цього, не будуть міцно триматися закону, то справа державна перерветься, [вони] будуть шукати Чингіс-хана, але не знайдуть [його]!».

Ярослава Шеремета