Наступна зупинка – Головний залізничний вокзал. Кінцева. Залізничні станції Львова

Історія Львівського двірця починається 1841 року, коли уряд Австро-Угорської імперії затвердив Програму у справах залізниць. Одна з проблем, на якій зосереджувалась Програма – будівництво залізниць у Галичині та Волині. Таким чином лінію з Відня до Львова мали збудувати до 31 грудня 1863 року, після чого мали прокласти шляхи до Бродів, Чернівців, Кракова та Підволочиська.

При прокладанні залізничної лінії зі Львова до Перемишля завдовжки 97,6км,  Привілейоване товариство Галицьких залізниць під керівництвом Леона Сапіги отримало підряд на спорудження великої будівлі залізничного вокзалу.

4 листопада 1861 року урочисто відкрили перший львівський вокзал приватного акційного товариства залізниці ім. Карла Людвіга, який почали будувати у 1858 році. Регулярний пасажирський рух між Львовом і Віднем через Краків того ж дня відкрив потяг у складі локомотива «Ярослав», двох пасажирських вагонів і чотирьох платформ, що прибув до перону на Двірці о 14:30. Варто додати, що цей потяг рухався зі швидкістю 20 км/год.

Але повернемось до будівництва. Після отримання підряду, Привілейоване товариство Галицьких залізниць зіштовхнулось із питанням, де було би найкраще розмістити станцію. Товариство оголосило конкурс, на який було представлено три варіанти:

• пустити колію через Байки, далі — віадук через сучасну вулицю Стрийську і на місці Стрийського парку спорудити вокзал;
• дозволити поїздам курсувати через Підзамче й організувати там головний вокзал Львова;
• розташувати вокзал на його теперішньому місці.

У конкурсі, як бачимо сьогодні, надали перевагу третьому варіанту.

Первісна будівля вокзалу значно відрізнялася від тієї, яку ми знаємо сьогодні. Споруда вокзалу була 70 сажнів завдовжки і 10 сажнів завширшки. В приміщенні розташовувалися зали очікування для пасажирів усіх класів, ресторан, кав’ярня, контори технічних служб і поліції, каса багажного відділення, поштове відділення. Поблизу будівлі вокзалу були розміщені два павільйони для контор і помешкань службовців, вагонне депо з чотирнадцятьма вагонами, казарми для наглядачів і залізничних робітників, ремонтні майстерні, склади. Персонал вокзалу становив 38 осіб: начальник, 26 службовців, 10 наглядачів і лікар.

1866 року було відкрито рух до Чернівців, зо призвело до будівництва ще одного вокзалу – Чернівецького. Після його побудова між двома двірцями виникла конкуренція. Перевагу здобував Чернівецький вокзал, який був дещо ближчим до міста і мав зручніше транспортне з’єднання. Детальніше про Чернівецький вокзал ми писали у минулій статті. Згодом питання конкуренції було розв’язане завдяки розподілу функцій: Головний вокзал приймав потяги із Чернівців, натомість Чернівецький – із Кракова.

1892 рік став роком змін, оскільки тоді залізниця стала власністю держави. Це пришвидшило притік інвестицій, відповідно, і будівництво нових ліній. Постало питання про будівництво у Львові нового залізничного вокзалу, адже існуючий не справлявся із зростаючим пасажиропотоком. У 1899 році було розглянуто і затверджено проект авторства Владислава Садловського, виконаний у 1898 році на підставі матеріалів директора залізниці Людвіка Вежбицького.

Будівництво розпочато у 1902 році на місці старого вокзалу. Будівельні роботи виконувала фірма Івана Левинського,  Альфреда Захаревича та Юзефа Сосновського. Головний вхід та дебаркадер виконані за проектом інженера Є. Зеленевського. Інтер’єри залів очікування 1 і 2 класів спроектував А. Захаревич, інтер’єри залів очікування 3 класу, ресторану та їдальні спроектували Т. Обмінський та О. Лушпинський. Фронтон будівлі прикрасили скульптурами А. Попеля і П. Війтовича: жінка символізує залізницю і торгівлю, чоловік на леві — промисловість і місто Львів. Основним елементом оформлення головного вестибюля був вітраж «Архангел Михаїл» з панорамним видом Львова на тлі. Також при будівництві було використано новітні залізобетонні конструкції системи Франсуа Еннебіка, виконаних фірмою Альфреда Захаревича і Юзефа Сосновського, за участі інженера Міхала Фінкельштейна. Перон перекрито двопрогоновим стальним дебаркадером, який був спроектований Владиславом Садловським у 1902-1904 роках. Аркові перекриття перонного дебаркадеру утворюють клепані зі сталі ферми великого радіусу, які заповнені броньованим склом. Загальна довжина конструкції — 159 м, ширина — 69 м. Метелеві елементи каркасу виготовлені на комбінаті «Вітковіце» в Остраві, Чехія.

При спорудженні двірця використали найкращі досягнення початку ХХ століття: електричне освітлення і вентиляцію, центральне опалення, перші в Україні електричні ліфти. Це при тому, що у місті, на момент відкриття вокзалу, працювала лише одна малопотужна електростанція. Однією з інженерних дивовиж було ажурне перекриття перонів, яке завдяки нанесеній на нього емульсії світилося уночі. Вхід на вокзал був платним.

Вокзал відкрито 26 березня 1904 року. Після відкриття він був одним з найсучасніших у Європі.

«Новий центральний львівський двірець посвятили вчора до обіду та відкрили у суворій відповідності до урядового церемоніалу і за участі всіх урядовців, яких тільки можна у Львові знайти. Колійова капела мала тушем привітати австрійського Меркурія, чи то пак демона, який приводить у рух крилате залізничне колесо, – тобто пана міністра Віттека. Всередині величезної зали, затіненої голубим тоном вітражу святого Михайла, зібрався справжній натовп достойників найрізноманітніших категорій. Це було загальне рандеву золотих комірців, орденських зірок та позолочених хрестиків, які скупчилися так густо та щільно, що польські строї міської ради разом із кількома цивільними постатями творили для ока милий перепочинок», – так дещо іронічно змальовувала львівська преса церемонію посвячення у 1904 році нового львівського центрального вокзалу.

20 червня 1915 року вокзал підпалили відступаючі війська Російської імперії. Споруда також значно постраждала під час польсько-української війни 1918—1919 років. Один із боїв наступів продовжився на станції Персенківка, про яку ми писали раніше. Тоді кількагодинний штурм закінчився відступом українських солдатів, після чого вони потрапили під бомби на Персенківці. В результаті боїв на Головному вокзалі були знищені початкові інтер’єри та центральний портал вокзалу.

Після переходу Львова до Польщі почалися роботи з відновлення вокзалу під керівництвом архітектора Генрика Заремби. У 1923 році на фасаді та всередині споруди встановлено кілька композицій Петра Війтовича. Повністю, перебудова львівського вокзалу завершилася лише у 1930 році.

Вокзал сильно постраждав від бомбардувань під час Другої світової війни, яким він піддавався вже з першого дня війни — 1 вересня 1939 року. Після війни тривали суперечки: відновлювати попередній вигляд вокзалу чи знести залишки і побудувати новий. Як компроміс прийняли рішення відновити фасад будівлі, а інтер’єри зробити вже у стилі сталінського ампіру. Повоєнне відновлення вокзалу розпочалося у 1946-1951 рр., а повністю завершилося лише 1957 року.

У будівлі збереглася ліпнина, люстри, навіть касові віконця на тих же місцях, але виглядають вони тепер інакше. Не збереглися й металеві поручні, які розділяли черги людей коло кас, щоби вони не збивались у натовп. Не дожила до наших днів розкішна цісарська опочивальня.

Сьогодні у приміщенні вокзалу міститься: 1 касовий зал, 6 залів очікування різної комфортабельності, VIP-зал, зал офіційних делегацій, 3 бари, ресторан, перукарня, газетні та аптечні кіоски, кімнати відпочинку. Вокзал має 5 перонів, 8 колій (по одній колії біля першого та п’ятого перонів та по дві біля другого, третього, четвертого перонів). Вихід до перонів забезпечують три підземні переходи, а до першого перону, крім них, ще два зовнішні виходи. Над усіма перонами вокзалу знаходиться металево-скляний дебаркадер.

У наші дні станція Львів, до складу якої входять Головний та Приміський вокзали, є станцією формування усіх приміських та регіональних електро- і дизель-потягів, що забезпечують пряме сполучення з Ужгородом, Рівним, Луцьком, Тернополем, Стриєм, Самбором,  Сокалем, Трускавцем, Моршином та іншими містами.

Також Львів є станцією формування ряду пасажирських потягів далекого сполучення, для окремих пасажирських потягів є транзитним пунктом.

Технічною особливістю є те, що станція Львів є станцією стикування. Річ у тім, що в 1962 році було електрифіковано ділянку Львів — Стрий постійним струмом, а в 1966 році – ділянку Львів — Красне змінним струмом.У місці сходження двох родів струму якраз і опинилася станція Львів, тому на станції завжди (окрім застосування двосистемних потягів інтерсіті) відбувається зміна електровозу — при прямуванні на Мостиська, Перемишль, Ужгород зі змінного на постійний струм, у напрямку на Київ — навпаки. Поїзди, що прямують на Івано-Франківськ, Сокаль, Луцьк обслуговуються тепловозами та дизель-поїздами.

В 2003 році до сторіччя споруди, вокзал було відреставровано.

 

Дякуємо, що скористались послугами швидкісного міжчасового експресу “Артефакт”.

Джерела:

1. photo-lviv.in.ua
2. historykon.pl

 

Ростислав Кузик