На Візантію, так на Візантію. Гра престолів київського князя Святослава

Великий київський князь Святослав Ігорович (народився у 940 р., загинув у 972 р.) – без перебільшення, найвідчайдушніший воїн в історії середньовічної Русі.

Він був сином свого жорстокого часу, і судити про вчинки цього войовничого монарха з сучасної точки зору, безумовно, не варто. Князь мало вписується в етичні канони сьогоднішнього дня, як, втім, і всі його сучасники. У той же час Святослав ідеально б виглядав в українській версії “Гри престолів” як один з найбільш яскравих і колоритних персонажів.


Гра престолів

 

Великий київський князь Святослав (Хоробрий) – перший великий київський князь зі слов’янським ім’ям, однозначну оцінку якому не можуть дати навіть самі історики. Так,

 

  • Микола Карамзін (1766-1826) назвав його “Олександром (Македонським) нашої давньої історії”;
  • радянський академік Борис Рибаков (1908-2001) охарактеризував Святослава як великого завойовника, що створив на карті Європи “єдиним шабельним ударом” величезну державу від завойованих ним в’ятичів (сучасних москвичів) до Північного Кавказу;
  • професор Сергій Соловйов (1820-1879) вважав, що князь був “воїном, який зі своєю відбірною дружиною залишив Руську землю для подвигів віддалених, славних для нього і непотрібних для рідної землі”.

Результат пошуку зображень за запитом "князь святослав"

 

Чим прославився великий київський князь Святослав Ігорович, чиї пам’ятники встановлені в багатьох містах України?

1. Розширенням території Київської Русі за рахунок приєднання до Києва земель в’ятичів (сучасні Смоленська, Московська, Тульська, Воронезька області РФ).

2. Розгромом і грабунком численних сусідів – Волзької Болгарії, Хазарського каганату і вторгненням на Балкани, де зазнав в результаті поразки від Візантії. Був убитий печенігами на острові Хортиця на Дніпрі, коли повертався з малою дружиною зі свого провального походу в Болгарію.

З цих 2-х пунктів стає зрозумілим сарказм професора Соловйова про “великого воїна” і “марність його справ для рідної землі”. Та в ту епоху всі великі національні герої інших країн, на перший погляд, діяли так само, але вони не тільки громили, розоряли і ослабляли сусідів, а й утримували цю територію, приєднуючи її до своєї держави. Так,

 

  • Карл Великий (768-814) – король франків, зумів вперше після падіння Римської імперії об’єднати Західну Європу – територію сучасних Франції, Нідерландів, Бельгії, Люксембургу, Західної Німеччини і Північної Італії, отримавши титул імператора;
  • Чингісхан (1162-1227) – засновник найбільшої імперії від сучасної Монголії і Китаю до Криму і Волзької Булгарії, розширеної на Захід Батиєм;
  • Саладін (Салах ад-Дін, 1138-1193) – султан Єгипту і Сирії і т. д., в порівнянні з якими князь Святослав Ігорович, зрозуміло, дуже сильно програє.

Походи Князя Святослава

Син мудрої княгині християнки Ольги і князя Ігоря Святослав був вихований вікінгами Свенельдом і Асмудом, які разом з шануванням язичницьких ідолів вселили в нього невластиву для слов’янина войовничість. З 10-річного віку княжича брали на численні битви, де хлопчикові в повній мірі довелося освоїти всю військову премудрість того суворого часу. Біля Святослава невідступно знаходився товариш його батька воєвода Свенельд, який у міру сил залучав юнака до ратної справи.

Щороку правління молодого князя знаменувалося новою війною. При ньому русичі перетворилися в дуже небезпечних сусідів буквально для всіх. Святослав ніколи не шукав серйозних приводів для початку бойових дій, він просто направляв попереду себе гінця з лаконічним посланням “Іду на ви”. Саме таким чином він підкорив слов’янське плем’я в’ятичів, розбив волзьких булгар і завдав нищівної поразки Хазарському каганату. Давньоруські війська не тільки покінчили зі своїм давнім і могутнім противником (хазари брали данину зі слов’ян ще до прибуття князя Олега до Києва), а й продемонстрували всьому світу свою надзвичайну силу, захопивши неприступні фортеці Ітіль і Саркел. Одночасно з тим Святослав і його ближні дружинники отримали під свій контроль великий торговий шлях по Волзі з виходом на Каспій.

При всьому своєму авантюризмі князь, як і його варязьке оточення, залишався спокійним прагматиком. Обклавши даниною народи на сході, він спрямував свій погляд в південно-західному напрямку – на Балкани. Мрією Святослава було взяти в свої руки весь “Шлях із варяг у греки”, що обіцяло йому нечуваний прибуток.

Результат пошуку зображень за запитом "князь святослав"

З огляду на такі плани дуже доречною стала пропозиція візантійського імператора Никифора Фоки допомогти придушити повстання підвладних Константинополю дунайських болгар. Імператор Візантії Никифор Фока, бажаючи помститися болгарам за те, що вони потурали угорцям, які нападали на його країну, обіцяв великі дари, якщо князь виступить проти Болгарії. У 967 році Святослав, отримавши кілька пудів золота, з 60000 воїнів захопив придунайські міста. Разом з вірними супутниками Свенельдом, Сфенкелом, Ікмором і своєю дружиною князь перейшов через засніжені перевали, захопив болгарську столицю Преслав і полонив місцевого царя Бориса.

У легенду увійшла надзвичайна жорстокість, з якою переможці обійшлися з поневоленим слов’янським народом, не шкодуючи ані матерів, ані немовлят. Цар Болгарії незабаром помер від горя, а Святослав сів княжити в болгарському місті Переяславці. “Не любо мені в Києві, хочу жити на Дунаї, в Переяславці. Те містечко – середина моєї землі!” – Сказав він матері і боярам.

Зрозуміло, Царгород не міг миритися з тим, щоб київська влада зміцнилася на Балканах. Попереду у князя Святослава була найважча війна в його житті – війна з єдиною наддержавою того часу, великої Візантійською імперією. Саме тоді, в сутичці з найсильнішим противником, і проявилися всі героїчні якості князя Святослава і його відважних воїнів.

Головний подвиг князя Святослава – війна з Візантією

 

Як і слід було очікувати, візантійці дотримувалися дещо іншої думки щодо меж володінь некерованого князя. У Царгороді давно вже дивувалися, чому той не покидає межі їх імперії. Коли ж на константинопольський трон сів талановитий воєначальник Іоанн Цимісхій, візантійці вирішили перейти від слів до справи.

Перше зіткнення з військом Іоанна Цимісхія біля Адріанополя закінчилося перемогою російського князя. Літописець Нестор наводить легенду про дари, котрі піднесли йому після битви: “Цимісхій у страху, в подиві закликав вельмож на раду та зважився спокусити ворога дарами, золотом і паволоками дорогоцінними; відправив їх з людиною хитрою і велів їй спостерігати за всіма діями Святославовими. Той же князь не хотів поглянути на золото, покладене до його ніг, і байдуже сказав отрокам своїм: візьміть. Тоді імператор послав йому в дар зброю: герой схопив ону з живою задоволенням, висловлюючи подяку, і Цимісхій, не сміючи ратоборствовати з таким ворогом, заплатив йому данину”.

Після укладення мирного договору з греками київський князь допустив ряд стратегічних помилок: не зайняв гірські проходи через Балкани, не перекрив гирло Дунаю і розділив своє військо на дві частини, розташувавши їх в Преславі і в Доростолі. Самовпевнений полководець, мабуть, дуже покладався на своє військове щастя, але на цей раз йому протистояв дуже грамотний і досвідчений противник. Іоанн Цимісхій у 971 році направив великий флот (300 кораблів) до гирла Дунаю з метою відрізати військам Святослава шлях до відступу. Сам же імператор, під керівництвом якого були 13 тисяч вершників, 15 тисяч піхотинців, 2 тисячі його особистої гвардії ( “безсмертних”), а також величезний обоз зі стінобитними і вогнеметальними машинами, без будь-яких труднощів перейшов через гірські перевали і вийшов на оперативний простір. Болгари, які прожили кілька років під владою Святослава, із задоволенням підтримали цивілізованих візантійців. Першим же ударом Цимісхій захопив Преслав, при цьому залишки розбитих русичів на чолі з воєводою Сфенкелом ледь встигли відійти до Доростолу. Прийшов час для вирішального бою.

Результат пошуку зображень за запитом "князь святослав"

Перший бій під Доростолом відбувся 23 квітня 971 року. Греки підійшли до резиденції Святослава. Їх війська в кілька разів перевищували за чисельністю обложених в Доростолі русичів, при цьому візантійці мали очевидну перевагу в озброєнні, бойовому оснащенні та екіпіровці. Ними керували досвідчені командири, які вивчили всі премудрості військового мистецтва по давньоримським трактатам. Незважаючи на це, воїни Святослава сміливо зустріли наступаючих в чистому полі, “зімкнувши щити і списи на зразок стіни”. Так вони витримали 12 атак візантійців (в останній важку кінноту вів в бій сам імператор) і відступили під захист міських стін. Вважається, що перший бій закінчився внічию: греки не змогли відразу розгромити російську дружину, але і Святослав зрозумів, що на цей раз зіткнувся з серйозним противником. Дане переконання тільки зміцнилося на наступний день, коли князь побачив встановлені навпроти фортечних стін величезні стінобитні машини візантійців. А 25 квітня по Дунаю підійшов і візантійський флот, остаточно закривши смертельну пастку. У цей день вперше в житті Святослав не відповів на виклик, війська Цимісхія марно прочекали русичів у полі, повернувшись до свого табору ні з чим.

Другий бій під Доростолом відбувся 26 квітня. У ньому загинув воєвода Сфенкел. Боячись бути відрізаними від міста візантійською кіннотою, русичі знову відступили під захист фортечних стін. Почалася виснажлива облога, в ході якої дружинники Святослава змогли зробити ряд зухвалих вилазок, а стінобитні машини візантійців все ж зробили пролом в стіні. Так минуло три місяці.

Третій бій пройшов 20 липня і знову без конкретного результату. Втративши одного з полководців, русичі “закинули щити на спини” і зникли в міських воротах. Серед загиблих ворогів греки з подивом виявили одягнених у кольчуги жінок, які воювали нарівні з чоловіками. Все говорило про кризу в таборі обложених. На наступний день у Доростолі зібралася військова рада, на якій вирішувалося, як бути далі: намагатися прориватися або стояти на смерть. Князь Святослав сказав своїм командирам: “Діди й батьки заповідали нам хоробрі справи! Станемо міцно. Немає у нас звичаю рятувати себе ганебною втечею. Або залишимося живі і переможемо, або помремо зі славою! Мертві сорому не імуть, а втікши від битви, як поткнімося людям на очі?”. На тому всі і зійшлися.

Четвертий бій. 24 липня русичі вийшли на четвертий бій, який повинен був стати для них останнім. Святослав наказав замкнути міські ворота, щоб ніхто у війську вже не думав про відступ. Цимісхій вийшов з армією їм назустріч. В ході бою русичі трималися стійко, вони не мали резервів і дуже втомилися. Візантійці, навпаки, могли змінювати атакуючі підрозділи, солдати, що вийшли з бою, за наказом імператора освіжалися вином. Нарешті в результаті імітації втечі греки змогли відвести противника подалі від стін Доростола, після чого загін Варди Скліра зміг зайти в тил війську Святослава. Ціною величезних втрат русичам все ж вдалося відійти в місто. На наступний ранок князь запропонував Іоанну Цимісхію почати переговори про мир. Греки, не бажаючи більше втрачати своїх людей, пішли назустріч пропозиціям Святослава і погодилися відпустити його військо додому зі зброєю і навіть забезпечити їх на дорогу хлібом. Князь же поклявся більше не воювати з Константинополем. Після підписання миру відбулася і особиста зустріч полководців. Імператор не відразу зміг впізнати правителя Русі, який підплив до нього на човні, сидячи за веслами нарівні з простими дружинниками. З 60-тисячної армії, яку Святослав привів з собою в Болгарію, в живих в цей час залишилося приблизно 22 тисячі чоловік.

На шляху до Києва ослаблене військо Святослава потрапило в засідку, влаштовану на острові Хортиця кочівниками-печенігами. Русичі хоробро билися, але, на жаль, сили були нерівні. Загиблому в бою Святославу відрубали голову, а з черепа зробили чашу для своїх ханів. Так закінчив свій шлях славний воїн, про якого сказав літописець: “Чужого шукаючи, своє втратив”.

Біографія князя Святослава

 

940 р. (приблизно) – народився князь київський Святослав Ігоревич.

945 р. – після смерті батька став номінальним правителем Київської Русі.

961 р. – княгиня Ольга перестає бути регентшею, а Святослав стає повновладним владикою всіх давньоруських земель.

964 р. – Святослав здійснив похід на р. Оку, де підкорив своїй владі слов’янське плем’я в’ятичів.

964-967 рр. – Князь з військом здобув цілий ряд перемог над волзькими булгарами, буртасами і хазарами, зруйнував могутню цитадель Саркел, пройшов до Боспору Кіммерійського. Також ходив спустошливими походами на Північний Кавказ, де розбив племена ясів і касогів. Повернувшись, зруйнував останню хазарську фортеця Семендер.

967 р. – Святослав вирушив у свій перший похід на Дунайську Болгарію. Святослав здолав болгар в битві і, взявши 80 їхніх міст по Дунаю, сів княжити в Переяславці, беручи данину, в тому числі і з греків.

968 р. – скориставшись відсутністю Святослава, до Києва підійшли печеніги. Князю з дружиною довелося спішно повертатися з походу, щоб відігнати кочівників від столиці.

969 р. – Святослав посадив Ярополка в Києві, Олега – у древлян, Володимира послав княжити в Новгород, а сам відплив до Болгарії, в Переяславець. Повернувшись до Болгарії, насилу придушив повстання місцевого населення.

970 р. – війна перемістилася до Фракії, оскільки Святослав став наступати на Константинополь. Русичі захопили Філіппополь, і Цимісхій, заклопотаний заколотом полководця Варди Фоки, що почався у нього в тилу, погодився заплатити північним “гостям” велику данину.

971 р. – Іоанн Цимісхій з військом повернувся до Болгарії, відновивши війну. Візантійці захопили Преслав, і багато болгарських міста визнали їх владу над собою. Святослав з рештками війська сховався за стінами Доростола. Почалася багатомісячна оборона міста.

972 р – повертаючись з Болгарії в Київ, князь Святослав зазнав нападу печенігів і був убитий. За однією з версій, візантійці послали сказати печенігам: “Ось, йде повз вас на Русь Святослав з невеликою дружиною, забравши у греків багато багатства та полонених без числа”.

Цікаві факти про князя Святослава

 

  • Святослав був ще юнаком, коли древляни підло вбили його батька князя Ігоря, але княгиня Ольга зуміла утримати владу. Молодий княжич ще хлопчиком взяв участь в каральному поході проти повсталих древлян. Святослав не брав участі у внутрішніх справах держави до самої смерті своєї матері у 969 році. Відносини їх завжди залишалися чудовими, і навіть небажання князя перейти в християнство не посварило сина з матір’ю. “О, дороге моє дитя, – говорила Святославу свята Ольга. – Немає іншого Бога ні на небесах нагорі, ні на землі внизу, крім Того, Кого пізнала я, Творця всього живиго, Христа, Сина Божого… Послухай мене, синку, прийми віру істинну і хрестися, і врятований будеш”. Святослав же міркував інакше: “Якби я і хотів хреститися, – відповідав він матері, – ніхто б мені не наслідував і ніхто б з моїх вельмож не погодився цього зробити. Якщо один я закон християнської віри прийму, тоді мої бояри та інші сановники замість покори мені будуть сміятися наді мною… І навіщо мені буде самодержство, якщо через чужий закон всі мене залишать, і я буду нікому не потрібен”. Однак він нікому не перешкоджав хреститися і виконав волю Ольги, поховавши її за християнським звичаєм.
  • Тяготи і радості військового життя приваблювали молодого Рюриковича куди більше, ніж розписні палати в Києві. Вже будучи великим князем, Святослав волів у поході спати на сирій землі, підклавши під голову лише сідло, їсти разом зі своїми воїнами і одягатися, як вони. Вид він мав суто варязький. За словами візантійського історика Лева Диякона, зовнішність князя була під стать його характеру: дика і сувора. Брови у нього були густі, очі блакитні, волосся і бороду князь мав звичай голити, але зате мав довгі висячі вуса і пучок волосся на одній стороні голови. Будучи невисокого зросту і стрункий тілом, він відрізнявся могутньою мускулистою шиєю і широкими плечима. Розкоші Святослав не любив. Одяг давньоруський володар носив найпростіший, і тільки у вусі у нього висіла золота сережка, прикрашена двома перлинами і рубіном.
  • Коли у 968 р. Київ оточили печеніги, до Святослава в Болгарію з труднощами вдалося відправити послання:“Ти, князю, шукаєш чужої землі і про неї дбаєш, а свою покинув. Нас же мало не взяли печеніги разом з матір’ю твоєю і дітьми. Якщо не прийдеш і не захистиш нас, то не минути нам полону. Невже тобі не жаль своєї вітчизни, старої матері і дітей?”. Святослав спішно повернувся, але кочівники встигли відійти в далекі степи.

 

Історична пам’ять про князя Святослава Ігоревича

Пам’ятники князю Святославу встановлені в українських містах Києві, Запоріжжі та Маріуполі, в с. Старі Петрівці, а також в с. Холки Бєлгородської області Російської Федерації.

Пам’ятний знак на ймовірному місці загибелі князя на о. Хортиця.

Вулиці, названі на честь Святослава Хороброго, є в Дніпропетровську, Львові, Стрию, Чернігові, Радехові, Шепетівці.

У 2002 р. Національний банк України випустив ювілейну монету зі срібла номіналом в 10 гривень, присвячену князю Святославу.

Джерело: проект “Герої України”

 

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

%d блогерам подобається це: