Місько Барбара: смерть української культури

“Ми помрем не в Парижі”. Так співає культовий український гурт “Мертвий Півень”. Їх фішка – робити пісні на вірші поетів та поеток. Цей текст написала Наталка Білоцерківець. Ви чули коли-небудь про неї? А хто написав вірш “Лиш вона”? Кость Москалець. Гурт “Плач Єремії” зробив цьому тексту блискучу промоцію. Мабуть, єдиний вірш, пісня “Заповіту” Шевченка, який знають заледве не всі…

---

11 жовтня 2021 року померла людина, яка зробила легендарну промоцію для вірша пані Білоцерківець. Це Місько Барбара – актор та музикант, який от-от мав святкувати 50-річний ювілей. Але…

 

21 травня 2019 року помер Маркіян Іващишин – один із батьків-засновників української культури часу Незалежності. Чому такі пафосні назви? Та, бо це так і є. Маркіян Іващишин створив фестиваль “Вивих”, започаткував артцентр “Дзиґа” у Львові та все життя вкладав свої чесно зароблені гроші в наших художників, поетів та музикантів.

 

Місько Барбара у 1990-роки активно гастролював в Україні та за кордоном. З “Мертвим Півнем” їх зустрічала Польща, Франція, Німеччина, Чехія, Словаччина, Австрія.

 

Музиканти постійно експериментували та були більше, ніж музикантами. Вони не грали панк-рок, але були панками по-духу: першими йшли на акції протесту, бунтували проти Кучми, Януковича.

 

Смерть Маркіяна Іващишина та Міська Барбари – це смерть української культури.

 

Не сприймайте це, як паніку, розпач, плач. Ми зараз умисно метафоризуємо, бо хочемо сказати: епоха 80 та 90 років – надзвичайно важлива і наша байдужість до неї може знищити дуже цінні артефакти тієї епохи. Цими артефактами є пам’ять, спогади та ідеї тих людей, які починали творити нову українську культуру.

 

Це круто, що ми всі такі молоді, тік-ток, інстаграм, швидкий темп життя. Але…якщо зараз не знімати документалки, не писати інтерв’ю з представниками старшого покоління, яке має що сказати не тільки про минуле, але й готове дати просратися нам, зумерам та міленіалам.

 

От, до прикладу – Влодко Кауфман. Український художник, творить ще з 80-років. Куратор галереї в артцентрі “Дзиґа”, митець, який досі стоїть в авангарді нашої культури.

 

Що нам робити? Збиратися в експедиції, друзі. Їздити по містах, містечкам та записувати історії наших митців, знімати відео про їх картини, шукати їх пісні, вірші. Бо смерть Міська Барбари – це смерть української культури. Смерть, бо ми втратили митця, який міг багато сказати.

 

Бо все у цьому світі починається з ідей. А ідеї передаються через історії та історію.

 

Якщо ви маєте на радарі когось із митців – запишіть його історію. А ми опублікуємо на Артефакті. Ця історія обов’язково знайде свого читача та прийде до того, хто зможе втілити ці ідеї…