Бренд Бандери: чому Степан Андрійович такий популярний?

Те, що робив Степан Бандера та Організація українських націоналістів, можна розглядати як діяльність певного бренду

Жовтень місяць на календарі – привід, аби поговорити про людину, яка стала символом нової України. Стараннями московської пропаганди, Степан Андрійович очолює будь-які рейтинги популярних історичних діячів. Чи не кожен українець, росіянин та поляк хоч раз чув про лідера ОУН. Та ще й пісня “Батько наш Бандера, Україна мати” флешмобним вірусом шириться у соціальних мережах. Через цю пісню палають ватні дупи, а вчителі відмовляються приходити на уроки.

Тож розбираймось чому Бандера такий популярний. За інструмент розбору та аналітики будемо використовувати не свої погляди та суб’єктивізм, а маркетингові поняття, з допомогою яких всі великі компанії будують бізнес, пишуть стратегії та запускають рекламу.


Вйо до рефлексій!


Отже: діяльність Степана Бандери та Організації українських націоналістів можна розглядати як діяльність певного бренду. Бренд – всі уявлення про якийсь товар, продукт, організацію. Вірніше, це коли уявлення та плани творців збігаються з тим, як бренд уявляють споживачі.

Кожен продукт, товар чи послуга, якщо це нормальний бізнес чи нормальна діяльність, мають вирішувати потреби, проблеми та головні болі клієнтів.

ОУН – це організація, яка щось і для когось робить. Вона має лідерів, атрибутику, логотип, канали комунікації.

Герб ОУН

Який продукт чи яку послугу генерувала ОУН в 30, 40 та 50-хх роки 20 століття, коли до її діяльності був причетний Степан Андрійович?

Відштовхуймося від логіки та історичних джерел. Кінцевим продуктом чи то послугою від діяльності ОУН мала стати Незалежна держава Україна. Цільова аудиторія ОУН – поляки, росіяни, німці, американці. Головна цільова аудиторія – українці, бо зрештою – для українців же виборюється незалежна держава.

Хоча, тут дуже неоднозначно, що є продуктом – сам факт існування держави чи ідея того, що треба цю державу здобути.

Добре. Визначмо, що продукт – це ідея про українську державу. Цей продукт ОУН і продає, поширює.

Як кажуть маркетологи – є товар, а є його дистрибуція.

Ідею української держави ОУН поширює через різні способи дистрибуції та комунікації: газети, листівки, терористичні акції, проводить лекції, організовує табори для своїх активістів, залучає нових активістів.

“Сурма́” — підпільна політична газета, орган Української Військової Організації (УВО), що з 1 січня 1927 року виходила, переважно, щомісяця у 1927–1928 роках у Берліні та в 1928–1934 у Каунасі. Нелегально поширювалася в окупованій Україні, накладом близько 10 000 примірників. Головний редактор“Сурми” — Володимир Мартинець. Після заснування Організації Українських Націоналістів (ОУН) видання спеціалізувалося на військовій тематиці. Редагував Роман Сушко. Після розколу ОУН цю назву для своїх видань використовували і ОУН(Б), і ОУН(M). Так, після ІІ Світової війни місячник “Сурма” виходив у Мюнхені (1949–1954); редагував Степан Ленкавський. Це видання “Сурми” було відновлено ЗЧ ОУН у 20-ти річчя заснування ОУН. Власну газету з такою ж назвою у 1980-х роках видавала ОУН (М).

Зрештою, суд над Миколою Лемиком чи молодим Бандерою – це піар для ОУН, це промоція для ідеї української державності.

Чого хочуть українці, які живуть у Львові, Тернополі, Станіславі у 20-30 роках? Вони хочуть не тільки говорити українською мовою вдома, а й вчитися рідною мовою, читати книжки та використовувати її на роботі. Польська влада всі ці можливості обмежує. Зрештою, польська влада ставиться до українців як до другосортного народу.


Що кажуть професіонали?


А тепер йдемо до професійних істориків та документів. В період з 16 вересня по 30 листопада польська влада масово арештовувала та влаштовувала масові побиття українців, закривала українські школи, бібліотеки та установи. Чому?

Ця політика увійшла в історію під назвою пацифікація. Польська влада ніби втихомирювала українців, які наприкінці літа на початку осені 1930 року почали руйнувати ферми польських підприємців, підпалювали скирти сіна, – напряму знищували польські господарства.

Чому українці це робили? Вони що, варвари?

А тепер читаємо статтю історика Олександра Пагірі “Саботажна акція і Пацифікація 1930. Де тут міфи, правда і хайп?”, У ній – аналізується книга Романа Висоцького “Пацифікація Галичини 1930 року. Документи”.

Що ж пишуть професійні історики? Влітку 1930 року різко зростає кількість підпалів майна польських землевласників. Поліція реєструє ці злочини й вирішує, що в усьому винні активісти Української військової організації (УВО) та молоді члени ОУН, які от-от створили свою організацію.

Польська влада вирішує, що потрібно вводити війська на територію Східної Галичини, де компактно проживають українці. Польські війська приходять, розквартировуються та починають бити українських селян та відбирати у них майно, зерно, їжу.

Українські націоналісти бачать це та влаштовують силові акції проти польської поліції. Ці акції входять в історію як “Саботажна акція”.

А тепер увага: цей двіж вигідний і польській владі й одночасно – ОУН. Польська влада таким чином зміцнює свій вплив, і може економити на українцях – тепер не треба відкривати українських шкіл та установ, бо це ж гроші, а на дворі – економічна криза.

А от ОУН вперше у житті здобуває впізнаваність та популярність після “Саботажної акції”.

Але питання? Чому ж українці палили польські господарства?

Відповідь проста: їх палили всі. В деяких випадках це робили українці, члени Комуністичної Партії Західної України. Бо польські поміщики – то є експлуататори та класові вороги.

У деяких випадках підпали організовували українські націоналісти.

А у деяких випадках підпалювали..самі ж польські фермери. Нащо? А щоби отримати страхову виплату. Уявіть собі, тоді можна було застрахувати майно і в разі його втрати – отримати компенсацію. На дворі – економічна криза, продукція погано продається, тому вивести кошти шляхом страхових виплат – ідеальна схема отримати хоча б щось.

Парад Війська Польського у Львові

Історик Роман Висоцький на основі документів показує, що керівництво польських органів безпеки не мало достатньо доказів, аби підтвердити фактичну кількість саботажів учинених УВО (ОУН).

За наведеною автором статистикою, з поміж 180 саботажів за період серпня – жовтня 1930 року тільки 14 були з певністю визнані як такі, що були здійснені УВО. А це – тільки 9 відсотків від загальної кількості підпалів.

Крім того, є документи, котрі вказують: молода ОУН на чолі з Коновальцем планувала висувати кандидатів від націоналістів на парламентські вибори. Й робити такі саботажні акції – не рекомендувала. Але все ж окремі активісти ОУН не послухалися й пару разів підпалили польські маєтки.


Бренд Бандери


 

Степан Бандера в цей момент займається студентським та громадським життям.

Це вже у 1932-1933 роках він стане членом ОУН та почне долучатися до політичної боротьби. І саме в ці роки радянська влада починає насильницьке знищення українців – Голодомор. ОУН, щоби привернути увагу до цієї трагедії, скоює політичне вбивство радянського консула у Львові.

Тепер вже про бренд ОУН знають у всьому світі. ОУН вважають за політичних екстремістів. Але тут є цікавий момент: більшовики – Ленін, Троцький, Сталін ще до 1917 року займалися терактами та політичними вбивствами. Їх теж вважали екстремістами, але так сталося, що ті екстремісти захопили владу, здійснили революцію та очолили країну. Тому світ був змушений рахуватися з більшовиками як владою, котра керує Росією. Котра окупувала частину України.

Степан Бандера та ОУН не змогли організувати революцію та очолити країну, хоча спроба була. Тому в очах Польщі та Росії – бренд Бандери та ОУН це є бренд терористів.

В очах українців Бандера – політичний активіст, який боровся за права українців. Сьогодні, коли ліві говорять про права людини, про приниження прав на ґрунті статі, віку, расових ознак, вони чомусь забувають, що права людини можуть порушувати за ознакою національності. Й польська влада це чудово робила стосовно українців у 1930-хх роках.

Роман Коржик 


Друзі! “Артефакт” – це незалежний журнал про культуру. Нас ніхто не фінансує. Тому підтримайте авторів. Тут посилання на платіж через монобанк. Дякуємо!

А це карта приватбанку:

4149 4991 1010 5317

А ще у нас є свій магазин крутих футболок на історичну та культурну тематику. Ви можете придбати футболку, светр чи горнятко й цим підтримати наш журнал!

 

 

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *