Кому належить Київська Русь?
Київська Русь – держава, яку заснували українці чи росіяни? Ця суперечка точиться давно й здавалося, відповідь очевидна. Її заснували українці, бо вона ж Київська. Ніби й аргументовано, але наступний аргумент дезорієнтує багатьох читачів – назву Київська Русь придумали російські історики у ХІХ столітті. Просунуті читачі скажуть, що росіяни умисно назвали Русь Київською, щоби остаточно довести – з Києва почалася Русь, потім центр Русі перемістився у Москву, там розквітло царство, Петро I переніс столицю у Петербург й заснував Російську імперію. Отже, Київська Русь – російська. Теж ніби логічно, але. Всі ці аргументи, докази просто не мають сенсу, бо Русь не була ні українською, ні російською.
Доктор історичних наук, професорка Віденського університету Кірстен Йобст говорить:
У цьому випадку звертатися до періоду раннього Середньовіччя в пошуках історичних коренів національної держави – це абсурд. Нестор свідчив про поліетнічність Київської Русі. Шукати там російську або українську державність немає сенсу.
Як українці та росіяни сперечаються про те, чиєю була королева Анна чи князь Володимир Великий, так до прикладу сперечаються німці та поляки з приводу національної приналежності Коперника. Однак, такі суперечки не мають сенсу, бо в часи Володимира, Анни та Коперника не існувало поняття національної ідентичності. Люди не уявляли себе ні українцями, ні росіянами. Але поняття нація існувало. При чому ще з часів Давньої Греції та Риму.
В добу античності слово “нація” позначало чужинців, людей, які прийшли з інших країн та не були громадянами грецьких міст-полісів чи Риму.
Вже в часи Київської Русі, зокрема в 13 столітті поняттям “нація” позначають групу людей, які належали до певної релігійної конфесії.
Так само середньовічні студенти європейських університетів вказували свою приналежність до націй в плані територіальності – студент Михайло, Русин, тобто з території Русі.
У 18 столітті в Гетьманщині зустрічаються такі випадки: козак Сава Медведищенко, з міста Канів, польської нації. Відношення до польської нації означало приналежність до шляхти, до аристократії.
Сучасне, модерне поняття нація починає функціонувати на межі 18-19 століття й остаточно формується саме у довгому ХІХ столітті. Так само як і термін Київська Русь. Співпадіння?
Сама ж Русь існувала водночас з імперією Каролінґів, котра знаходилася на протилежному боці – у Західній Європі. Обидві держави були засновані варварами-завойовниками: Русь – норманами, Каролінґська держава – франками.
Генеалогічне дерево Каролінгів
Обидві держави пройшли аналогічну еволюцію: спочатку варвари підкорюють їх, а потім розчиняються у місцевій культурі. Як пише історик Ярослав Грицак, перші два покоління руських князів мали норманські імена – Рюрик, Олег, Ігор, Ольга. Третє покоління вже носило слов’янські – Святослав, Володимир, Ярослав.
Саме за третього покоління Русь стала однією з наймогутніших та найбільш авторитетних держав Європи. Чого тільки варте правління Ярослава Мудрого – тестя Європи.
Однак вже загадана поліетнічність стала однієї з причин феодальної роздробленості Русі. Правляча еліта Русі – нормани, скандинави за походженням. Південні народи – печеніги й половці, себто тюрки. Північні – угро-фіни.
Ядром Русі були слов’янські племена. Ярослав Грицак пише, що слов’яни були не етнічною спільнотою, а господарсько-культурною: вони мали дуже розвинуте землеробство, яке давало колосальні ресурси та мали сильні військові традиції.
Та була у слов’ян ще одна визначальна риса, яка відрізняла їх від інших народів.
Слов’яни не мали рабства. Вірніше, не мали вічного рабства. Своїх полонених після певного часу відпрацювань, слов’яни відпускали на волі або ж давали нагоду стати членами їх спільноти. Тому сусідні племена тяжіли до слов’ян.
Однак, слов’яни не мали розвинутої держави. Вони жили як союзи племен – це теж певна форма політичного співіснування, але ще не зовсім держава. До порівняння – у той час існувала Візантія, яка вже була християнською імперією, певною мірою, наддержавою того часу.
Вже 989 року, за рік після хрещення, Володимир одружився з Анною, донькою імператора Візантії. Ця подія підвищила статус Русі, вписала її в коло топових держав того часу.
Анна Багрянородна
Однак Ярослав Мудрий одружував своїх дочок вже не з візантійськими правителями, а з європейськими. Про що це нам говорить? А про те, що Візантія – була культурно-релігійним союзником Русі, а Європу наші князі розглядали як політичного союзника.
Та Візантія, експортуючи свою культуру слов’янам, загнала їх у пастку. Всім відомі Кирило та Мефодій переклали грецькі релігійні тексти слов’янською. Тому відвідувачі візантійської церкви на руських землях краще розуміли літургію, ніж католицькі парафіяни в Європі, які слухали проповідь латиною та ні чорта не розуміли.
Однак фактор домінування латини у довготривалій перспективі зіграв на руку для європейців та зіграв проти православних.
Грецька культура, філософія та література відкрилася європейцям завдяки латинським текстам та латинській мові. Слов’янська мова не відкрила своїм народам грецьку культуру.
Католики включили грецького філософа Арістотеля у свою релігійну доктрину.
Арістотель
А вже потім європейці почали перекладати релігійні тексти місцевими мовами – німецькою, англійською, французькою. Й так почали формуватися нації.
Чудова метафора до пояснення сутності модерної нації: нації – це племена, які читають книги. Слов’янські народи більшою мірою були неписьменними.
Тому Русь була анаціональним простором. Жителі цього простору туманно уявляли свою спільність. Вони говорили різними діалектами, молилися церковнослов’янською мовою. У такому контексті Русь більше нагадувала ісламський світ, де важливою та об’єднавчою була саме релігійна ідентичність.
Слов’янська християнська культура й традиція почала формуватися у Болгарії, за царя Симеона. Суть цієї традиції якраз і полягає у відмові від класичної спадщини, перевагу церковної літератури над світською. Слов’янська освіта полягала в індивідуальному способі передавання знань від учителя до учня. Такий тип освіти не потребував шкіл та університетів.
Цар Симеон
Православна культура не була культурою читання книги, це була культура усного передавання інформації. А це ключова риса традиційного суспільства.
Усі вищезазначені фактори привели до того, що Росія вирішила: народи Київської Русі – це один єдиний народ, бо Русь мала інакшу традицію, культуру та говорила однією мовою – церковнослов’янською, або давньослов’янською.
А інші мови, зокрема – українська, виникли пізніше, внаслідок впливів Польщі, вважають у Москві.
Й тому на думку Кремля – українці та росіяни є одним народом, а значить Київська Русь їх спільна батьківщина.
Але це не так, бо Росія підміняє поняття та накладає модерні трактування історії на історію середніх віків.
Але у середні віки жителі Русі не мислили себе єдиним народом, а церковнослов’янська мова не робила їх одним народом, так само як латинська мова не робила одним народом німців, англійців, французів, італійців та поляків
Друзі! “Артефакт” – це незалежний журнал про культуру. Нас ніхто не фінансує. Тому підтримайте авторів. Тут посилання на платіж через монобанк. Дякуємо!
А це карта приватбанку:
4149 4991 1010 5317
А ще у нас є свій магазин крутих футболок на історичну та культурну тематику. Ви можете придбати футболку, светр чи горнятко й цим підтримати наш журнал!
Переглянути цей допис в Instagram
Post a comment