Іван Мазепа та полтавський міф

Одну з найбільших вулиць Полтави – вулицю Михайла Калініна перейменували на честь козацького гетьмана Івана Мазепи. Його діяльність на посту очільника Гетьманщини та зовнішня політика не залишає у спокої істориків, націоналістів, а також адептів «русского мира».

Полтавська битва, договір Мазепи зі Шведами, його стосунки з похресницею Мотрею витворили у головах українців та росіян міф, який немов чарівна паличка Гаррі Поттера докладався до націотворення перших та чарами Волан де Морта творив ідеологію імперії зі столицею в Петербурзі, а потім і у Москві.

Мазепа у об’єктиві російських об’єктивних істориків

Можливо фраза об’єктивний історик звучить пафосно. Частіш за все об’єктивних науковців у цій галузі не буває. Але у випадку з дослідженням Мазепи все інакше. Справа в тому, що 90 % російських істориків писали і пишуть про Мазепу з ідеологічних позицій – зрадник, запроданець, Юда, використовуючи імперські та радянські стереотипи. Більшість українських істориків навпаки ж – героїзують Івана Степановича. І дуже добре, що при цьому є науковці, які безпристрасно вивчають діяльність та політику Гетьмана. Це вітчизняні фахівці Тарас Чухліб, Віктор Горобець. У Росії найбільш неупереджене дослідження постаті Мазепи зробила Тетяна Таїрова-Яковлєва. Її праця «Іван Мазепа та Російська імперія. Історія зради» стала справжнім бестселлером в наукових колах серед української та російської опощиційної інтелігенції. Ще б пак. Дослідниця робить такі от сміливі та приголомшливі для більшості висновки. Цитуємо:

  – На противагу існуючим міфам, його гетьманство було прикладом плідної військової, економічної та культурної співпраці України і Росії, а сам гетьман зробив вагомий внесок у формування Російської імперії.

Значить, ми тут сидимо, потираємо руки, говоримо «он який Мазепа геній, Росію хотів розвалити», а з’являється науковиця, яка пише, що Гетьман допомагав Петру І реформувати Московію і наближав день утворення Російської імперії. Цю тезу підтверджують історичні джерела, які до-речі лежали на поверхні. Всі ж то могли знайти факти того, що Мазепа в свій час стає найважливішим радником Петра в справі організації військових походів на південь, у зовнішній політиці і в реформуванні російського православ’я.

Ура-патріоти пишуть, що народ у той час дуже любив Мазепу. Тетяна Яковлєва тверезим поглядом оцінює це:

 – Дозволю собі в це не повірити. Боялися – так. Але щоб народ любив за його життя сильного лідера, що наводить порядок і вводить багато непопулярних заходів для створення жорсткої адміністративної системи ? Так практично не буває.

Політичні міфи, що стосуються діяльності Мазепи, Яковлєва починає розвінчувати ще з моменту приходу Івана Степановича на пост очільника Гетьманщини.

Пишуть, що в 1687 році унаслідок політичної гри та організованого бунту Мазепа став гетьманом замість Івана Самойловича. Але при цьому є один важливий момент: організатором бунту був не сам Мазепа, а князь Василь Голіцин, але не Мазепа. Тетяна Таїрова-Яковлєва знайшла в архіві оригінал надісланого в Москву доносу з підписами представників тогочасної козацької старшини – Борковського, Солонини, Лизогуба, Гамалії, Забіли, Кочубея та інших. Підпису Мазепи серед них не було.

Перемога Мазепи у 1689-му

Боярин Василь Голіцин мав міцні позиції у Московській державі. Він організував переворот, привівши до влади замість Івана Самойловича, Мазепу. Думав, що Іван Степанович буде маріонетковим гетьманом, і йрму вдасться обмежити автономію Гетьманщини. Але не так сталося, як гадалося. 20 вересня 1689-го року козаки та царська влада уклали московські статті — міждержавний договір, який складався з 14 пунктів.  В основу Московських статей було покладено попередні українсько-московські договори, затверджені при обранні гетьмана Івана Мазепи. Московські статті, в основному, повторювали з деякими змінами текст Коломацьких статей 1689 року та містили кілька нових пунктів.

Московські статті розширили автономію Гетьманщини. Мазепа взагалі дозволялося контролювати і командувати московськими військовими залогами в Українських містах.

Московський уряд Наришкіних різко змінив жорсткий курс на звуження автономії, втілюваний В. Голіциним, й надав Мазепі карт-бланш на вирішення багатьох гострих проблем з єдиною умовою, щоб це не призвело до «народу какой тягости и излишних убытков не было».

Економічний бум Гетьманщини

Економіка Гетьманщини за Мазепи переживає піднесення. Мало хто повірить, але Тетяна Яковлєва твердить, що гетьман запровадив митний коридор на кордоні між Козацькою державою та Московією.

 – Введені Мазепою митниці на українсько-російському порубіжні існували до 50-х років XVIII сторіччя і були скасовані останнім гетьманом України Кирилом Розумовським, – пише історична правда.

Крім того, поширюються торговельні зносини також з Кримом і Чорноморсько-Дунайськими країнами. Росте і внутрішня торгівля, зокрема торговельний обмін між північчю й півднем Гетьманщини, між Гетьманщиною і Запоріжжям та Слобожанщиною, між Лівобережжям і Правобережжям.

Мазепа дає дозволи на розвиток шахтарських копалень, селітряних цехів, тощо. Відомо 14 Універсалів Мазепи про виділення українській шляхті земель під устаткування рудень, селітряних заводів, ковальських цехів. Зокрема, Універсалом від 9 лютого 1688 року Гетьман Іван Мазепа підтверджує маєтності Межигірського монастиря, серед яких є «рудні», Універсалом від 9 травня 1690 року він дозволяє стародубівському полковникові Михайлові Миклашевському побудувати дві рудні. Універсалом Івана Мазепи від 26 березня 1701 року архієпископові чернігівському і новгородському у посесію надано Неданчицьку рудню.

#Зрада

Російські історики звикли писати про зраду Мазепи. А ми давайте поговоримо про зраду Петра І. Московські статті пам’ятаєте? Так от, там зазначалося, що Москва – гарант безпеки Гетьманщини. Тобто, якщо Польща захоче напасти на Козацькі міста й села, то Цар повинен дати військо на захист українських територій. Коли виникла загроза Польського вторгнення, Петро І прямим тоном відмовив Гетьману у захисті козаччини. Хоча у ті часи Петро і Мазепа були союзниками і поважали одне одного.  Але все змінилося у березні 1707 року після наради у Жовкві. Повернувшись від царя, сивий гетьман роздратовано вигукнув:

 – Якби я так вірно служив Богові, як служив цареві, я дістав би найвищу нагороду. Та тут хоч би я був янголом, не дістану подяки за свою милість.

Мазепа перший після Хмельницького зміг об’єднати під однією булавою терени усієї України. У 1704 році він скористався проханням поляків до Петра вислати війська для придушення на польській частині України повстання Семена Палія. Козацьке військо зайшло на Правобережжя… і там залишилося. Наступного року Мазепі був виданий карт-бланш на покарання магнатів опозиційних до союзного Петру польського короля Фрідріха Августа. Скориставшись нагодою, 30-тисячний козацький корпус Андрія Войнаровського зайняв Волинь та частину Галичини.

Вже у січні 1708 року Петро І наказує Мазепі вивести вивести свої полки з Правобережжя. Іван Степанович не хотів цього робити, але цар наполягав: «писать ныне к гетману Мазепе… то б оной Белоцерковской уезд… Поляком… отдал для их удоволства».

І після цього Мазепу звинувачують у зраді Петра?

Крім того, Тетяна Яковлєва стверджує, що в березні 1707 року були віддані укази про передачу з Малоросійського приказу «міста Києва та інших малоросійських міст». Фактично – міста виводилися з під влади гетьмана. Рішення відкладалося до «приїзду у Жовкву гетьмана і кавалера Івана Степановича Мазепи». Загроза нависла і над козацькою верствою. Петро мав намір перетворити козацькі полки на звичайні драгунські, бо козаки що звикли до війн з легкими жвавими татарами та турками не могли битися на рівних проти шведської лінійної піхоти.

Сивий гетьман чудово розумів що таке перетворення призведе до ліквідації козацької верстви і повного підкорення України Росією.

Полтавський міф

Коли деякі історики вживають до якоїсь події чи явища означення «міф», або «міт», то це вони роблять їй/йому великий комплімент. Бо якщо подія стає мітичною, то це значить, що вона є важливою у головах людей. Вони надають їй ключового значення. Полтавська битва стала однією з центральних подій української та російської історії. Вона лишила глибокий відбиток у історичній пам’яті росіян та українців.

Відомий історик Сергій Соловйов писав, що після перемоги Петра І у битві під Полтавою «у Європі народився новий великий народ». Подібні думки підкріплювалися такими тезами: успіх Петра І Полтавою став можливим завдяки розвитку економіки, на основі якої йшло будівництво нової, регулярної армії та флоту. Популярною залишається теза про те, що «полтавська вікторія відіграла велику роль у долях народів Російської  зокрема російського, українського, білоруського, укріпила їхню дружбу та військове братерство».

Всі ці інтерпретації значення перемоги військ Петра І досі побутують у головах росіян, для яких ця подія стала мітом військової слави. Але цей міт має інший бік медалі. У згаданих подіях брав участь Гетьман Іван Мазепа та запорізькі козаки, які об’єднали сили зі Швецією і виступили проти Московського царства. Мета виступу теж була певною мірою мітична. Козаки хотіли відродити повноцінну незалежність Гетьманщини. Москва розцінила такі дії, як зраду. Проголошення анафеми Івану Мазепі, репресії проти його прихильників, а також «обзивання» всіх культурно-політичних проукраїнських рухів «мазепинством», що було синонімом зрадництва. Таким чином жив і побутував у думках прихильників російської державності міт про зраду Мазепи.

Цей же міт закріпив у головах росіян ідею, що українці не можуть ні з ким крім Росії укладати ніякі міжнародні договори, союзи. Якщо не з Росією українці укладають договір – то значить це зрада.

Міт про Мазепу у певному вигляді еволюціонував і став реакцією росіян на події Євромайдану. Північні сусіди негативно сприйняли наші прагнення до євроінтеграції, охрестивши їх зрадою. Тому й маємо такі взаємовідносини із росіянами, які багато в чому визначилися створенням мітів, які проросли на грунті наслідків Полтавської битви та дій її учасників.

Образ Мазепи-зрадника побутує у суспільно-політичній думці Росії також і сьогодні.

Полтавська битва витворила для українців міт страждання. Гетьманщина втратила залишки державницької автономії. Та куди більшої втратою у головах українців стала втрата можливості створити незалежну Гетьманщину у союзі зі шведами, коли б війська Карла ХІІ перемогли армію Петра І.

Частина українського населення тоді зазнала репресій, але найгірше було далі. Будь-які спроби боротьби за незалежність, будь-які ідеї до самостійної української держави могли каратися політичними репресіями, тавруванням «зрада», арештами та обвинуваченням у антидержавній діяльності. Таким чином українці страждали як бездержавний народ, страждали в культурному відношенні (емський указ, валуєвський циркуляр). Цей міт надовго закріпився у головах українців.

Чи потрібна зараз деконстукція цих мітів? Примирення та побудова діалогу часто супроводжується переосмисленням минулого. Але деконструюючи певний міт, треба давати щось взамін. Якщо Мазепа для росіян не зрадник, то хто він? Герой? Думаю, аж ніяк ні.  Хіба що можна дивитися на це все як на певну геополітичну гру, і розуміти, що кожен зі свого боку чинив відповідно до свої політичних та державницьких амбіцій. Тоді буде сенс не клеймувати нікого у розрізі «герой-зрадник».

З іншого боку зміна поглядів росіян на Мазепу може стати наслідком їх визнання української державницької ідеї. Тоді доведеться просити пробачення за всі гріхи, убивства, репресії, та відмовлятися від імперських амбіцій. А це вже руйнування іншого міфу, чи то пак серії міфів. Росіянам доведеться повністю переосмислювати своє минуле.

Нам же говорити про деконструкції нашого міту страждання й міту мазепинського державотворення мабуть зарано. Ми ще тільки конструюємо свій погляд на минуле, пишемо власну історію. І ситуація з полтавською битвою, появою пам’ятника Мазепі це доводить.

Роман Коржик

Дизайн: Рузанна Давітян