Габріеле д’Аннунціо – поет-фашист, що роздавав замість хліба кокаїн. Піднесення та падіння “Республіки Краси”

Є таке хорватське місто Рієка. Раніше воно було більш відоме за своєю італійською назвою Фіуме. А в 1920 – му році взагалі стало столицею республіки, правителем якої був ексцентричний поет та письменник, фашист та пілот – ветеран Габріеле д’Аннунціо.

Він був письменником, все ж більше поетом. Найкращий в своєму поколінні, кращий серед співвітчизників. Він був націоналістом і знав, що, з такими зусиллями об’єднана Італія, тепер має бути збережена. Він пішов на війну добровольцем, став пілотом, найстарішим (а було йому вже 52) лейтенантом в армії. Йому заважали та говорили, що такій знаменитості на фронті не місце, а він відмовляв «Я не такий, як літератори старих часів – в кіпі та капцях. Я – солдат!».

8 серпня 1918 року, коли перемога вже була близькою, на Відень з неба полетіли листівки в кольорах італійського прапору з написом:

Віденці! Оцініть італійське благородство. Ми могли б скинути на вас тонни бомб, а ми шлемо з небес триколірне вітання.

Саме він вигадав та склав цю листівку, а потім взяв участь в «бомбардуванні» ними столиці Австро – Угорщини.

Тепер він, легендарний Габріеле д’Аннунціо, стояв на балконі готеля “Європа”, що у місті Фіуме. Він привітав натовп римським салютом, поцілував італійський прапор та почав промову. То що цей поет – ветеран робив у місті?

Він прибув на заклик містян та тих нечисленних військових частин, що залишалися вірними італійській нації.

Фіуме – місто більшість населення якого складали італійці. Втім після Першої світової війни воно відійшло до Держави Словенців, Хорватів і Сербів. Італійське королівство не посміло піти проти волі союзників, і тому за справу, як завжди, взялися праві.

Д’Аннунціо прийшов лист в якому група офіцерів, які були в Фіуме та зберегли вірність своєму народу, закликали до нього «Командуйте нами. Ми готові!».

Незабаром в газеті з’явилася відповідь:

Жереб кинуто. Коли ви будете читати цей лист, вірне місто вже буде зайнято мною. У мене лихоманка, але я виїжджаю, бо це необхідно. Жити і благоденствувати не обов’язково.

Габріеле з декількома друзями вирушив у Фіуме. В містечку Ронкі до нього приєднався загін з двох сотень бійців, а згодом загін, так званих, ардіті (надзвичайно хоробрі солдати, що в часи Першої світової війни виконували роль штурмовиків, надихаючи своїм прикладом інших вояків), яких послали для того, щоб зупинити заколотників.

На кордоні його намагався зупини генерал Питталуга, але впізнавши д’Аннунціо та побачивши нагороди на його грудях потиснув йому руку та пропустив.

12 вересня  1919 року о 11:45 поет вже з трьома тисячами бійців увійшов у бунтівне місто.

Маяковський, якого Бунін прозвав самим цинічним та шкідливим слугою радянського людоїдства, написав про цю подію так:

Фазан красив, ума ни унции. Фиуме спьяну взял д’Аннунцио

Язвив, а мабуть і сам хотів бути на місці італійця обласканого народною любов’ю.

Місто взяте, а що робити далі? Д’Аннунціо знав відповідь – танцювати, веселитися, бухати, влаштовувати оргії та вживати кокаїн. Загалом, жити за гаслом Sex&Drugs&Rock&Roll в умовах 1920 – тих років.

Д’Аннунціо тріумфально заявляв:

Доля зробила мене князем молодості наприкінці життя.

Він веселився, займався йогою, медитацією та нудизмом.

Габріеле проголосив себе Команданте республіки Фіуме (чи точніше Італійського регентства Карнаро, адже саме так італійці називали цю державу).

Почали писати конституцію. Але не просто писати, а записувати її віршами.

Крім фашиста Д’Аннунціо творцем законів Фіуме виступив анархіст та соціаліст Альцесте де Амбріс, що був прем’єр – міністром держави. Конституція включала в себе елементи націоналізму, фашизму, анархізму та соціалізму. Так історія вчергове довела які чудернацькі візерунки та які дивні союзи часом може створити.

Габріеле ввів офіційне вітання – «римський салют», який згодом активно почнуть використовувати фашисти та націонал – соціалісти. Також він впровадив офіційну уніформу – чорний светр з вишитим черепом. Була проголошена абсолютна рівність чоловіка та жінки, рівність всіх перед законом, свобода слова та преси, загальне виборче право, право на гідну зарплату, обов’язкове шкільне навчання,  проголошена необхідність допомоги хворим та безробітним, недоторканість законно нажитого майна. Ну і звісно, як же без цього, конституція  зобов’язувала всіх громадян обов’язково вчитися музиці.

Так фашист д’Аннунціо склав найдемократичнішу тогочасну (та й не лише тогочасну) конституцію, показавши різного роду доморощеним демократам та лібералам хто в цьому світі справді за свободу особистості.

Молоду державу намагалися знищити і для цього Італія відправила свій флот. Але офіцери і матроси не захотіли війни та перейшли на бік Фіуме, влившись у свято життя в якому перебувало все місто.

Але економічна блокада давала про себе знати. Запаси їжі почали підходити до кінця. І як з цієї ситуації вирішив вийти Габріеле? Та дуже просто – почати займатися піратством! Але піратством звісно безкровним, поет не хотів проливати кров невинних людей. Рішення справді в дусі ексцентричного романтика, що тут ще скажеш.

Коли стало зовсім туго і не вистачало навіть хліба Команданте дав наказ роздавати кокаїн. Він і сам полюбляв розважатися цим наркотиком, як і більшість його легіонерів. Варто зазначити, що в ті часи цей порошок користувався взаправдішньою всенародною любов’ю та шаною.

Але 20 листопада 1920 року Італія та Югославія підписали Рапалльський договір. За ним Фіуме залишалося під юрисдикцією Белграда.

Д’Аннунціо відповів на це закликом до містян:

Може бути, що ми всі загинемо під руїнами Фіуме, але з під них підійметься наша душа … Все загориться від наших іскор. Громадяни Фіуме, італійці, будь-яке повстання – це творчість!

Але більшість колишніх прихильників Команданте вже не вірили в перемогу і відвернулися від нього. Навіть Муссоліні підтримав договір.

Фіуме було оточене військами. Габріеле кинув заклик до націоналістів італії в якому серед іншого було таке речення:

Скоро проллється кров, ті хто йдуть на смерть вітають вас!

Поет просив про допомогу Муссоліні і просив підняти повстання. Той відповів, що д’Аннунціо хоч і геній, але божевільний і зараз, хоч на якийсь час, потрібно поступитися.

На місто почався наступ урядових сил. Кораблі з бортових гармат обстрілювали місто. Команданте вирішив здатися. 31 грудня була підписана капітуляція.

2 січня ховали вбитих, як солдат урядової армії, так і легіонерів Фіуме. Габріеле д’Аннунціо виголосив траурну промову де сказав:

Коли б Син Божий воскресив цих хлопців, як колись Лазаря, вони б плачучи обійнялись та пробачили один – одного.

Після цих слів він впав на коліна у сніг, а з ним і всі присутні легіонери.

За декілька днів всі бійці покинули місто. На прощальній вечері зі своїми офіцерами Команданте сказав:

Товариші, я клянусь вам, що я мав намір померти. Я підготував свою душу до цього, і всередині мене ця жертва відбулася. Але після братовбивчого обстрілу я зрозумів, що Італія цього не варта.

Габріеле д’Аннунціо до кінця не вірив, що Італія піде проти своїх синів та дочок. Не вірив, що проллється кров і сам намагався до цього не довести. Він не вірив в це навіть коли його легіонери повідомили, що королівські кораблі готуються обстріляти місто.

Втім варто зазначити: Рим відмовився від переслідувань повстанців. І д’Аннунціо і його легіонери залишилися вільними і не потрапили під репресії.

Вадим Патик