Дмитро Донцов. 6 рис націоналізму

Лідер російських кадетів Мілюков, виступаючи на засіданні Державної Думи сказав: «У мене в руках недавно опублікована брошурка, з якою я радив би вам уважно познайомитися: це книжка такого Донцова «Модерне москвофільство»… Я скажу вам: бійтеся його! Якщо ви будете продовжувати вашу політику, Донцови будуть числитися не одиницями і не десятками, а сотнями, тисячами, мільйонами».

Це був початок популярності. Хоча пророцтво не збулося й «Донцови не числились сотнями, тисячами, мільйонами», але його авторитет на сотні та тисячі представників націоналістичного руху буде беззаперечним.

У 1926 році Дмитро Донцов опублікує свою працю «Націоналізм», яка не лише визначить назву українського визвольного руху, але й стане успішною спробою закласти світоглядні орієнтири націоналізмові.

«Зміцнювати волю нації до життя, до влади, до експансії, — означив я як першу підставу націоналізму, який тут протиставляю драгоманівщині, — писав Донцову «Націоналізмі». – Другою такою підставою національної ідеї здорової нації повинно бути те стремління до боротьби та свідомість її конечности, без якої не можливі ні вчинки героїзму, ні інтенсивне життя, ні віра в нього, ані тріумф жадної нової ідеї, що хоче змінити обличчя світу».

Третьою вимогою націоналізму Донцова будуть «романтизм, Догматизм та ілюзіонізм»: «Романтичні» ідеї, (що ставлять «загальне», «ідеал» понад особисті інтереси), долучені з релігійним почуванням (абсолютною вірою в них), дуже часто з’являються в історії в формі так званих «ілюзій», «леґенд», «мітів»…».

«Фанатизмом» та «аморальністю» назвав ідеолог четверту рису націоналізму. Але додав:

«Це не є, звичайно, аморальність в змислі увільнення від етичного критерія, від морального ідеалізму. Навпаки, максимум етичної напруженосте тих ідей та їх сторонників є незвичайно високий, а підпорядкування особистого загальному, часто Жорстоким моральним приписам, тут суворе, тверде як ніде..».

Поєднання «раціоналізму» та «інтернаціоналізму» стане п’ятим чинником націоналізму: «Не лише фанатична, безкомпромісова повинна бути вона, але й служити інтересам поступу, як ми його тут розуміємо, себто, як право сильних рас організувати людей і народи для зміцнення існуючої культури й цивілізації».

«Творче насильство — як «що», ініціативна меншість — як «хто», ось підстава всякого майже суспільного прогресу, спосіб, яким перемагає нова ідея. Ці два моменти, як домагання практичної політики, є шостою підставою і складовою частиною всякої нової ідеї, що здобуває собі право на життя».

У 1943 році з’явиться нова велика праця мислителя — «Дух нашої давнини», де він розмірковуватиме про провідну верству, наділивши її такими рисами, як «шляхетність», «мудрість», «мужність», і вивівши звідсіля формулу: «Шляхетного не підкупиш, мудрого не обдуриш, а мужнього не залякаєш». Але в той час ті, хто мав би читати працю Донцова, не в теорії, а на практиці боротимуться проти найбільших тоталітарних режимів XX століття.

Дмитро Донцов володів складною натурою, а тому він часто не розумівся не лише з опонентами, але й прихильниками його творчості. Він ніколи не був ідеологом ОУН, хоча спроби зі сторони Організації до цього були. Врешті, його філософія «інтегрального» (або ж «чинного») націоналізму ніколи не була офіційною ідеологією ОУН, проте симпатії до неї відчувалися.

Донцов був організатором політичних рухів та видавництв, обіймав різні посади та співпрацював із різними політичними середовищами, проте, для усіх він залишався незручним і ексцентричним. Справедливими є слова одного із ідеологів ОУН, а згодом й довголітнього ректора Українського Вільного Університету Володимира Яніва, що «в загальному Донцов, більше, ніж будь-хто з сучасників, став постаттю рівночасно звеличуваною й засуджуваною».

Яскраво змальовує вдачу Донцова один епізод, який трапився у Львові під час німецької окупації: ОУН завжди турбувалася долею української інтелігенції, зокрема, на початку війни був складений список тих, хто особливо потребував допомоги. Провідники Організації — Петро Дужий та Іван Климів-«Леґенда» повинні були конспіративно передати Донцову певну суму в рейхсмарках на площі Ринок, Той побачив їх, дочекався, коли під’їде трамвай, швидко підійшов і мовчки розкрив саквояж. Хлопці вкинули туди гроші, а Донцов вскочив у трамвай і поїхав. «Холера, хоч би подякував», — сказав, сміючись, Іван Климів Дужому.

Захар Оприсько