Бердянське “ЧП” 1974 року. Правда, яку приховували у СРСР

За фасадом тихого і спокійно життя “епохи розвинутого застою” приховано чимало людських трагедій.  Кінець 1974 року. Кагебісти задоволені розгортанням операції “Блок”, у результаті якої за два попередні роки заарештовано головних українських дисидентів.

Здавалося б, у країні запанував спокій. Інформаційні звіти чекістів для керівництва партії стають нудними і беззмістовними – на території країни перебуває стільки-то іноземців, ворожих проявів не зафіксовано, надзвичайних ситуацій на виробничих об’єктах не сталося, пише історик Володимир В’ятрович. 

---

Спокійні повідомлення перервалися 4 листопада інформацією про надзвичайну ситуацію в м. Бердянську.

Тут сталося справжнє “ЧП районного масштабу”, до якого безпосередньо причетним був КГБ. В інформації йшлося про стрілянину в місті, вчинену прикордонником, та кількох загиблих.

Через два дні голова КГБ УРСР Віталій Федорчук у доповідній на керівника КПУ Володимира Щербицького детально описав інцидент і дії чекістів, спрямовані на його приховування.

Все почалося зі звичайної пиятики, яку організували четверо військовослужбовців Західного прикордонного округу КГБ.

Молоді солдати організували забаву просто на підпорядкованому їм контрольному пункті. О 19-й годині вечора двоє з них, сержант та рядовий, вибігли в місто, ймовірно – за додатковим “пальним”.

Схоже, хлопці на той момент і так добряче заправилися, тому вже незабаром вступили в бійку з місцевими мешканцями. На місце інциденту прибув військовий патруль, який, однак, устиг затримати лише рядового.

Тим часом розгарячілий бійкою і втечею від патруля сержант повернувся на рідний КП. На місці не виявилося чергового, що дало можливість утікачу відкрити зброярню і взяти автомат.

Коли ж відсутній працівник незабаром прибув на місце, то побачив п’яного колегу, який навів на нього автомат з вимогою видати патрони.

Таким чином сержант отримав і склав у речовий мішок 20 заряджених патронами магазинів (всього близько 500 патронів).

Озброєний до зубів п’яний “рембо” вирішив повернутися в місто для продовження перерваної патрулем “дискусії”. На місці він не застав нікого з її учасників, проте це його не стримало – “він відкрив безладну стрілянину по перехожих, у результаті якої вісьмох убив і вісьмох поранив, вистрілявши більше 300 патронів”.

Серед убитих – три жінки і одна подружня пара. У мішку залишалося ще близько двох сотень набоїв, які могли забрати життя ще багатьом мешканцям Бердянська.

Але автомат треба було перезарядити, чим скористався один із перехожих – коваль місцевого заводу, який захопив і обеззброїв п’яного прикордонника.

Дев’ятнадцятилітнього вбивцю спочатку помістили на гарнізонну гауптвахту за межами міста, а через два дні після похорону його жертв – до слідчого ізолятора міста, де він мав чекати суду.

Інцидент такого масштабу в невеликому місті почав розростатися інформаційно, а отже, прийшовчас для чекістів провести “інформаційну зачистку”.

“У місто Бердянськ, – інформував Федорчук, – направлено оперативну групу КГБ при РМ УРСР на чолі із заступником голови Комітету держбезпеки України товаришем Мякушком. Для вивчення обстановки в місто направлену агентуру і довірених осіб Бердянського МО УКГБ.

Посилено охорону адміністративних будівель партійних і радянських органів, а також приміщення КП “Бердянськ”.

Особистий склад КП “Бердянськ” повністю замінено. Силами оперативного складу служби зовнішнього спостереження УКГБ, працівниками міліції та дружинниками (всього 600 осіб) у вечірній та нічний час ведеться патрулювання в місцях скупченнянаселення і проживання вбитих та поранених.

Здійснюється контроль ефіру, телефонно-телеграфного зв’язку і вихідної кореспонденції для запобігання поширенню наклепницьких вигадок про те, що сталося. Конфісковано більше 200 документів, котрі висвітлюють ці події. У деяких листах вони подавалися у викривленому негативному світлі”.

У закритому інформаційному просторі, просякнутому радянською пропагандою, справді почали ширитися фантастичні чутки.

Зокрема,чекісти змушені були протистояти розповсюдженнюусної інформації, що злочини вчинив прикордонник родом із Західної України чи Кавказу, який “діяв із націоналістичних намірів”.

Врешті КГБ впорався зісвоїм завданням, припинивши поширення будь-якої інформації про подію – брехливої чи правдивої.

Про вечір 3 листопада 1974 року пам’ятатимуть тільки родичі загиблих – до них ця дата промовлятиме з надгробних пам’ятників.

Про безглузде вбивство не писали в газетах, про нього не говорили по радіо і нічого не показували на телебаченні.

Вже незабаром про цю подію не пам’ятатимуть і місцеві жителі. А для інших її просто ніколи не було. Тож потім їм легко буде розповідати, що “можливо, ми і не мали свободи, але було спокійно”, і переконувати, що безпеку варто міняти на волю.

Джерело: Історія України