Бандура, війна, рок-н-ролл. Пригоди українського музиканта в Європі та США

Кобеляки, Полтава, Каліфорнія. І це не швидкісний потяг інтерсіті плюс, або чартерний рейс із бориспільського аеропорту. Це географія життя Григорія Китастого – полтавського бандуриста, якого доля кидала по всьому світу. Але де б не бував Китастий – там звучав український саунд.

Музичне дитинство

 

17 січня, напередодні Водохреща, у родині сільських трударів, що мала козацьке коріння, народився ще один хлопчик. Малий Гришка став четвертою дитиною в сім’ї, в якій батьки хоч і були неграмотними, та все ж знали своє походження і дуже любили музику. Ось як про це згадував сам Григорій Китастий:

 – Батьки мої, Трохим і Ксеня, були трудолюбиві, чесні, релігійні, статечні люди… Батько завжди гордо підкреслював, що він походив із козацького роду, — згадував Григорій Китастий. — Він був неграмотний, проте від нього я почув про Тараса Бульбу… Був надзвичайно співучий, любив церковний спів, по слуху завчив найскладніші партії з концертів Бортнянського, Веделя…, а коли розповідав про бандуриста, що співав “Морозенка”, — переказував це наглядно співом. Мати теж була не менше здібна до пісні. Вона хоч і не вивчала “класиків”, зате знала безліч народних псалмів, кантів, пісень… У родині панував режим побожності, – написав у спогадах герой нашої оповіді.

Коли розпочалася українська революція, то Григорію було то всього десять років. Хто знає, чи розумів малий, що відбувається навколо. Чи чув про те, що більшовики вирізають у Полтаві тих, хто говорить українською мовою, чи співають вкраїнських пісень. І чи знав, що проти червоних окупантів веде боротьбу його земляк Симон Петлюра? Пізніше, вже будучи композитором та диригентом, Грицько напише не одну пісню про ці події, та уславить головного отамана військ УНР думою, а поки малий ще тільки вчиться музикувати, ходить на концерти та надихається творчістю інших.

kitasti3

Коли ж зайшла мова про здобуття освіти, то іншого варіанту, як вчитися на музиканта і не було. Саме тому в 1927 році Григорій вступає до Полтавського музичного технікуму.  З музикою проблем не стало – ноти Гриць ловив на льоту, а от скласти загальноосвітній курс таки довелося. Та він подолав усі труднощі, аби займатися улюбленою справою. Згодом і стипендію призначили, і до гуртожитку поселили, і навіть до Полтавської хорової капели взяли. Що і ще треба студенту. На смаколики заробляв розвантаженням вагонів.

У 1930 році Григорій Китастий перебирається до Києва, де стає студентом Музично-драматичного інституту імені Миколи Лисенка. Його новими інструментами стають скрипка та  кларнет. Однак у фаворі – незмінна бандура.

З дипломом хормейстера опери, Грицько іде працювати до 5-ї київської піхотної школи. Музичні фахівці радять йому здобути освіту композитора. Китастий іде на другу вишку, однак стипендії не дістає. Його беруть на роботу до Київської опери, хористом.

 – Така праця давала мені можливість вивчати оперний репертуар і театральну специфіку, а з другого боку — це давало певну матеріальну базу для прожиття якоюсь мірою допомагати батькам, що опинилися в біді, – згадував музикант.

Тією бідою був Голодомор.

Китастий та війна

kitasti2

Не минуло після страшного лиха і десяти років, як до України прийшло ще одне – Друга світова. Події на Західній Україні 1939 року Китастого напряму не зачепили, а от Німецька агресія 1941 року закинула його на фронт.

 – Мобілізували мене і всіх наших молодших, замість евакуювати, одягнули кашкети з червоними зірками. Пощастило мені вислизнути з колони полонених аж біля Ромен. Сховали мене й перевдягнули наші хлібороби. Пробирався ночами до Києва, ховався по селах удень, щоб не натрапити на німецьку облаву, – згадував Григорій.

По прибуттю до столиці, музикант зустрівся з колегами-бандуристами. Зайшла мова про організацію капели. У Києві в міській управі працював скульптор та режисер Іван Кавалерідзе, автор пам’ятника Тарасу Шевченку в Полтаві. Він очолював відділ культури, і допоміг Китастому з приміщенням для репетицій.

Так постала «Українська Капела Бандуристів імені Тараса Шевченка».

Спочатку бандуристи гастролювали по Київщині. Згодом випала нагода влаштувати турне на Західній Україні.

Тепер кобзарі могли грати історичні думи та пісні, які забороняла радянська влада. Однак не довго козацька дума лилася, не довго хор кобзарював. Незабаром німецька влада передала капелу в розпорядження однієї концертної фірми. Кобзарів вивезли до Німеччини, де вони спочатку грали для українських робітників, а потім і самі перетворилися на остарбайтерів.

Два місяці артисти провели у таборі «Шупен 43» в Гамбурзі. Працювали у клепальному цеху, виготовляючи деталі для підводних човнів. У святкові дні давали концерти для робітників табору.

Концерти для УПА

Китастий та його капела повертаються в Україну. Тут вони відновлюють гастролі Західною. Під час цього турне Китастий заводить чимало творчих знайомств. Зокрема в місті Турка він подружився з поетом Іваном Багряним. Там літератор написав кілька патріотичних бойових віршів, які сподобалися Китастому. Він узяв ці тексти й поклав на музику. Нові пісні згодом закріпилися в репертуарі капели. Нові пісні почули вояки Української Повстанської Армії, для яких неодноразово виступали Кобзарі.

На Америку!

Закінчилася Друга Світова. Лишатися в Україні для Григорія Китастого було рівноцінним смерті. Сталінська влада би не зрозуміла концертну діяльність кобзарів у Німеччині та Західній Україні. Тому музикант з колегами опиняється в таборі для переміщених осіб у Західній Німеччині, звідки доля закинула його у США.

З 1949 року він проживає в Детройті. Потім тимчасово мешкає у різних містечках Каліфорнії. У 1964 році поселяється в Чикаго. Там він може спокійно займатися улюбленою справою. І він це робить. Григорій Керує першим ансамблем бандуристів Об’єднання Демократичної Української Молоді (ОДУМ).

Наприкінці 1967 року він уже втретє оженився і переїхав до Клівленду і звідти автомобілем їздив у Детройт на репетиції Капели Бандуристів.

Останні двадцять років свого життя Китастий разом із бандуристами гастролював по Чикаго, Детройті, Філадельфії, Торонто, Сент-Кетернісі та інших містах. Він щороку їздив до бандуристів у Британію та Канаду. Його капела імені Тараса Шевченка під його орудою записала одинадцять альбомів пісень і два альбоми власних виступів.

У 1984 році Григорій Китастий несподівано захворів і 6 квітня помер від раку в Сан-Діеґо, Каліфорнії. Похований на українському православному кладовищі, побіч церкви-пам’ятника в Баунд-Бруці, в штаті Нью-Джерсі.

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *