100 років української революції

Книгу колумбійського письменника Ґабрієля Ґарсія Маркеса «Сто років самотності» означили як роман у стилі магічний реалізм. Українська революція, сто років самотності якої ми вже відзначаємо – то є «магічний модернізм», або ж ліпше сказати – «магічна модерність, чи модернізація».  Українці тоді почали робитися нацією, нехай і не до кінця модерною. Та все велике починається з…початку…

 

Українська революція: начало

А все почалося у Петербурзі, чи то пак – Петрограді. Російська імперія брала участь у Першій Світовій війні. Народу багато втратила, та ще й люди збідніли по свій країні. З літа 1914 по лютий 1917 року країна витрачала величезну грошву на боєприпаси та годувала фронт. Тому людей все це дістало, і вони вийшли страйкувати на вулиці. Згодом то все переросло у революцію та розвалило імперію. Звісно, що це дуже спрощене пояснення ситуації, однак воно має сенс, бо ці причини – вагомі.

В Україні утворився свій власний політичний орган влади – Центральна Рада, яку очолив Михайло Грушевський. Спочатку УЦР взяла курс на те, щоби Україна стала автономним утворенням у складі майбутньої демократичної Росії.

Чому революція, та ще й українська?

Радянські історики звикли не помічати української революції. Вона думали і досі думаю, що події 1917 року в Україні – то регіональний варіант Великої російської революції, а все, що почалося у 1918 і тривало до 1921 року – то громадянська війна. Така логіка є підставово не вірною.

Українська революція не могла бути регіональним аспектом російської, хоча би тому, що Західна Україна почала «революціонувати», але вона не була частиною російської імперії. Оця одна теза Івана Лисяка-Рудницького, повторюся – одна єдина теза, просто кладе на лопатки всі домисли й томи наукових праць червоних істориків.

З іншого боку – українська революція мала інші політичні мотиви. Коли Росія прагнула перезавантаження влади, то Україна мала на меті побудову власної держави. Це вдалося, хоча й не зовсім надовго.

Тимчасовий уряд Росії складався із представників кадетів, октябристів, меншовиків та есерів. До Центральної Ради, яка теж позиціонувала себе, як тимчасова влада, складалася з представників  українських соціалістичних партій (УПСР, УСДРП), громадських організацій і товариства українських поступовців (ТУП). Пізніше кількість соціалістів в УЦР збільшувалася.

Російська революція за означенням не могла програти. Навіть якби більшовики не прийшли до влади, за кермом держави міг опинитися уряд, складений з різних політичних сил. А це вже майже демократія. Навіть, визнаючи українську незалежність, російська революція не опинилася у програші. Більше того – у певному вимірі більшовики програли. Так, вони прийшли до влади, але те, що вони отримали на виході не було не тим, за що вона справді боролися.

«Модернізуйся, або помри»

Модерність має ряд ключових ознак. Суспільство є модерним, коли більшість населення живе у місті, а не в селі, або ж коли процес урбанізації відбувається. Для модерності характерним є масовість освіти, а також творення національних держав та формування націй. Влучне, але не зовсім повне означення модерності дав Карл Маркс:

Країна, промислово більш розвинута, показує менш розвинутій країні лише картину її власного майбутнього.

Історик Ярослав Грицак розвинув цю тезу, і більш доніс її в більш популярному вигляді:

Одне з найкоротших визначень модерності і модернізації дав Карл Маркс у вступі до «Капіталу», де він написав, що кожне модерне суспільство презентує суспільству, яке відстає образи його майбутнього. Вдумайтеся ще раз у ці слова, я ще раз їх повторю: кожне модерне суспільство презентує відсталому суспільству образ його майбутнього. Тобто, ідея полягає в тому, що всі суспільства перебувають на різних щаблях розвитку: хтось є модерний, а хтось відсталий; але кожне відстале суспільство з часом стане таким, як і модерне суспільство. Умовно кажучи, Росія ХІХ ст. колись стане такою, якою була Англія XVIII ст., чи, скажімо, ми, Україна сучасна, колись досягнемо рівня, скажімо, Сінгапуру чи США. Звичайно, це дуже спрощений образ, але, принаймні, він дає нам напрямок думання, – сказав Ярослав Грицак під час лекції в рамках курсу «Вибрані питання Європейської історії», яку він презентував на платформі Prometheus.

Російська імперія, на розвалинах якої виникла перша Українська модерна держава – УНР, колись мала модернізуватися, або вмерти. Поразка Росії у Кримській війні 1853-1865 року сталася лиш з тієї причини, що імперія дому Романових була відсталою, за означенням – не модерною. У буквальному сенсі, Росія не мала залізничних колій, які би вели до Криму. По цим шляхам можна було би возити зброю, продовольство, транспортувати поранених.

Росія стала модерною, але це не врятувало імперії від краху. Чому? Модернізація прискорила творення націй, в тому числі – української. І от українська нація почала свою модернізацію, яка певною мірою завершилася Революцією Гідності. Таким чином ми пройшли свої сто років модерності ставши модерною нацією у постмодерний час.

Були селянами, а стали нацією

Головна сила революції 1917 року – то селянство. Політичні партії, клуби, організації є лишень невеличкою частиною міської інтелігенції. У таких революціях перемагає той, хто робить ставку на селян. Британський розвідник того часу, який захотів лишитися анонімом, написав коротку довідку про українських селян, яку у своїй статті передав історик Д. Саундерс:

 Коли спитати пересічного селянина в Україні про його національність, він відповість, що він є православним; якщо його змушувати сказати, чи він є великоросом, поляком, а чи українцем, він найправдоподібніше відповість, що він є селянином; якщо ж наполягати на тому, щоб дізнатися, якою мовою він розмовляє, він скаже, що говорить «тутейшою мовою». Можна зрештою змусити його назвати себе властивим національним ім’ям і сказати, що він є «руським»; але така заява навряд чи передрішуватиме його приналежність до українців: він пo-просту не думає про національність у поняттях, зрозумілих для інтелігенції, – написав у  Sаunders D. У статті «What Makes a Nation a Nation?»

Російські селяни, які складали більшу частину населення Росії, займалися в основному общинним господарством. Українські селяни у своїй більшості вели індивідуальне, себто приватне господарство. Зокрема, 82 % селян у Полтавській губернії тоді мали своє господарство.

На думку Ярослава Грицака, спочатку політики Центральної Ради вдало залучали селян у прихильники української державності. Аргументів, які відвертали селян від більшовиків вистачало: більшовики роблять ставку на пролетаріат, вона хочуть нав’язати українським селянам общинне господарство.

Аргумент, що російські соціалісти «хочуть переплавити селян у капіталістичному казані», тобто позбавити їх статусу незалежних власників і перетворити їх у пролетаріат, справляв особливий вплив. Він знайшов масовий відгук серед українського селянства. Тому українські соціалістичні партії добилися переконливої перемоги на більшості території України під час виборів до Установчих Зборів у листопаді-грудні 1918 р, – пише Грицак.