Наступна зупинка – Підзамче. Залізничні станції Львова

Станція Підзамче починає працювати з 1869 року. Саме тоді, 12 липня 1869 року розпочався регулярний рух поїздів в напрямку Бродів та кордону з Російською Імперією.

Назва станції походить від традиційної назви старих «княжих» кварталів в північній частині Львова.

Її збудували на вимогу Львівського магістрату між підніжжям Замкової гори і вулиці Жовківської (сьогодні – Богдана Хмельницького). Викуп землі під будівництво спричинив значне зростання цін на площу біля залізниці. Тому з метою економії станційну споруду збудували на північній частині колишнього цвинтаря «Папарівка».

Цвинтар на Папарівці або Жовківський цвинтар виник у середині ХVII століття за межами міста Львова під час пандемії чуми. В 1856 р. цвинтар на Папарівці закрили для поховань, що призвело до того що він почав руйнуватись, частину його надмогильних пам’ятників перенесли на Личаківське і Городоцьке кладовища. Під час будівництва залізничної станції бродівської колії у 1860-х рр. було знищено багато могил. А у 1868 р. магістрат віддав його північну частину під будівництво залізничної станції на Підзамчі.

Вигляд цвинтаря станом на 1868 р. описує у своїй статті відомий львівський дослідник Антоні Шнайдер: «Воістину прикрий вигляд представляє цей цвинтар, де повідкривані могили, порозкидані кості й зігнилі дошки трун переймають найбільшим жалем, бо це здебільшого останки людей убогих, яких не було навіть кому перенести. Нещасливим за життя не дано навіть після смерті мати спокій, на який заслужили собі своїм терпінням. Сумний то насправді поступ нашого віку».

Також станція і залізниця поглинула вуличку Студенну, що колись піднімалася на Високий Замок. Від неї залишився тільки початок, який до 1970-х років зберігав назву усієї зниклої вулиці (Студенна, а з 1946 року – Кринична). Згодом цей відрізок приєднали до вулиці Огіркової, що існує і донині.

Станційний комплекс та залізниця майже повністю перекрили доступ до Замкової гори з боку вулиці Б. Хмельницького. Втім, після прокладення залізничної колії під нею зберігся давній підземний хід до Високого Замку. Вхід до тунелю виявили у 1900 р. під час ремонтних робіт на розі вулиць Б. Хмельницького та Гайдамацької.

У 1871 році було розширено кількість напрямків, які пролягали через станцію – розпочався рух до Золочева, Тернополя та Підволочиська.

З 1909 року через Підзамче почали курсувати поїзди до Підгайців. Це саме та лінія, на якій знаходиться станція Личаків, про яку ми писали раніше.

Споруду станції кілька разів перебудовували. Після реконструкцій у 1890-х рр та в 1908-1909 рр. будівля ще зберігала неоренесансну стилістику – її було реконструйовано зі збереженням оригінальної стилістики первісної споруди двоповерхової будівлі вокзалу з центральним ризалітом за проектом, виготовленим під керівництвом голови дирекції Львівської залізниці Станіслава Рибіцького.

Під час польсько-української війни 1918-1919 років навколо станції велися запеклі бої, в результаті чого було завдано численних ушкоджень станції. Після Першої світової війни лінія перейшла до Польської державної залізниці. Під час Другої світової війни залізницею управляла Німецька імперська залізниця (1941-1944). При наближенні фронту 22 липня 1941 року гітлерівці підірвали частину мостів, шляхи і станцію Підгайці. Після чого більшу частину шляху не відновлювали, використавши частину рейок і шпали для військових потреб, не переводили на прийняту в СРСР ширину колії –1520 мм. Відбудова вокзалу завершилася в 1947 році.

Подальші перебудови в 1950-х і 2000-х роках значно змінили первісний вигляд вокзалу.

Для місцевих жителів залізнична станція завжди була цінним матеріальним ресурсом. Польський соціаліст Броніслав Лотоцький описує у своїх спогадах дитячий досвід мешкання поблизу станції в роки Першої світової війни:

«Банда ділилася на менші групи. Я ходив разом з чотирма іншими хлопцями. Тереном нашої діяльності був вокзал на Підзамчі. На коліях ми збирали вугілля чи картоплю, але збиралося не лише зі землі. Було й так, що двоє вилазили на вагони і скидали все, що попало в руки, а інші внизу збирали. Часом машиніст або кочегар скидав нам кілька брил вугілля, а якщо траплялося, що машиніст жив поблизу, то давав і кілька шматків вугілля, які потрібно було занести йому додому, а згодом давав вугілля нам – уже як чесно зароблене. Так добре, однак, було лише тоді, коли паротяги зупинялися на станції «Підзамче». (…)

Більшими бандами робили наскоки на фури, що виїжджали зі станції. Двоє йшли по різні боки воза й задиралися до фірмана. Той свистав батогом, а троє чи четверо накидалися на віз і викидали що вдасться: вугілля, капусту, брили кам’яної солі» (Łotocki, 1907-1944, 8).

В 1966 році станцію було електрифіковано змінним струмом у складі ділянки Львів – Красне.

У 2009-2010 роках, коли у Львові курсував рейковий автобус, Підзамче було одним із кінцевих пунктів сполучення. Також у грудні 2009 року було запроваджено рух міського електропотягу Сихів – Підзамче. Рейковий автобус та міську електричку невдовзі було знято через нерентабельність.

Офіційно станція Підзамче вважається вантажною, проте на ній зупиняються приміські потяги, що курсують у напрямку Рівного, Сокаля, Тернополя тощо. Також на станції зупиняється більше десяти поїздів дальнього сполучення, включаючи поїзди Інтерсіті.

Ростислав Кузик

Редагування: Іванка Урда