«Загублена» vs «Дівчина у потязі»: два зникнення, два звинувачення, дві брехні

Правда у чім: по прочитанню обох романів вам буде страшно.

Так, вас обіграли.

Так, вам не слід було вірити герою чи герой просто не знав, як усе було насправді, чи ви не бачили повної картини через усе швидший і швидший темп, що мало не переконав вас, що оповідач – убивця!

Вітаємо у клубі тих, хто прочитав «Дівчину у потязі» Поли Гоукінз і «Загублену» Гілліян Флінн: це клуб тих, хто уже знає, якими бувають хороші якісні трилери, що Емілі Блант зіграла у «Дівчині у потязі», а екранізація «Загубленої» принесла шалених три сотеньки мільйонів вічнозелених. Непогано, правда?

Ці два романи часто порівнюють, і наріжним каменем їх псевдоототожнення є центрування сюжету навколо проблем людей у шлюбі, проблем недомовленостей і прихованих граней особистостей, проблем, що зрештою призвели до убивства.

Привітайте Рейчел, головну героїню «Дівчини у потязі»: вона оповідає нам історію зникнення Меган Гіппвел. Меган живе у будинку біля залізничної колії. Меган може бути куратором галереї чи інструктором з йоги – Рейчел байдуже, вона дивиться на неї і бачить життя, яке колись мала. Життя, бліду подобу якого тепер створює алкоголь. Кожного дня із вікна поїзда Рейчел стежить за Меган і акуратним будинком поруч – будинком Тома. Тома, що кохав Рейчел і намагався зробити так, аби їх шлюб працював, але здався, коли алкоголізм Рейчел дійшов до межі. Місце Рейчел замінила Анна, що з «іншої жінки» стала дружиною і зуміла зробити те, що не вдалось зробити Рейчел, – народити дитя. Одного дня Меган Гіппвел зникає, і Рейчел звертається у поліцію, переконана, що бачила щось, що пояснить, що із нею трапилось. Розслідування зникнення Меган Гіппвел пірнає у минуле усіх персонажів, перевертає факти з їх життя з ніг на голову і веде до кульмінації, у якій може стати на одне тіло більше…

Привітайте історію Емі і Ніка, подружжя, що із Нью Йорка перебралось у тиху глибинку, подружжя яскравої Емі, що хотіла кохання і щастя із чоловіком, і Ніка, що одного дня втрачає Емі. Ми чуємо голос Ніка, що намагається утекти від шлюбу, і Емі, що рятує його з усіх сил. Нік, що уникає розмовляти з дружиною, і Емі, що виписує у щоденник свою любов до чоловіка. Аж поки одного дня Емі не зникає, і що більше Нік вплутується у розслідування, то більше доказів вказують на нього самого.

Вітаю, ваша перша помилка. Ви повірили у те, як звучали слова, повірили у те, що сказала я, оповідач. Обидва романи написані блискуче, вони граються зі сприйняттям ситуацій різними персонажами (в «Загубленій» історія говорить голосами Ніка та Емі, а у «Дівчині у потязі» оповідачами є Рейчел, Анна та Меган), переконують у тому, хто хороший, а хто поганий. От тільки людина, з якою вони граються найбільше – ви. Фраза «Рейчел – алкоголічка» викривляє призму вашого сприйняття, ви сумніваєтесь у тому, чи чесний вона оповідач, сумніваєтесь у її невинності, сумніваєтесь, що відбулось насправді, і від цього стає чи не страшніше, ніж від зникнення Меган. Із «Загубленою» ситуація протилежна – нам відомо, що трапилось. Відомо усе до миті зникнення, але на місці злочину є безліч доказів, що рано чи пізно приведуть вас до винного.

Все зрозуміло, чи не так? Певною мірою «Загублена» грається із вами ще більше, ніж «Дівчина у потязі»: якщо у другому романі ви бачити події неправдиво через алкоголь, що закривав пеленою очі Рейчел, то у «Загубленій» вас обдурили спеціально. Нік бреше? Емі бреше? Гілліян Флінн плете історії обох героїв разом і окремо, ви по черзі співчуваєте кожному і задумуєтесь, чи здатні вони були на страшні речі. У цьому й суть лихозвісного закадрового сміху Гілліян Флін, який ви точно почуєте, прочитавши фінал, – кожен у «Загубленій» отримує по заслузі. І ні, не у сенсі, що поганця покарано, а хороше наївне серце головного героя зцілюватимуть якісь світлі почуття, які за викликом deus ex machina впали йому на голову, як долар учора. Кожен персонаж протагоніст і кожен зробив непоправне. Кожен визнає, що зробив інший, і їм подобається це глибоко в душі. Грішні житимуть далі, довго і щасливо, із наслідками того, що трапилось. Фінал «Загубленої» нажахає вас тим, що трапилось між героями, невимовленим, недоказаним. Фінал «Дівчини у потязі» – викриттям правди. І ооо – розгадка, хто ж був первісним злом, зіб’є вас з ніг. Судячи суб’єктивно, скажу, що «Загублена» для мене сильніша за «Дівчину у потягу». Чому? Послухайте цей монолог Емі і зрозумієте:

А тоді включіть неймовірну пісню “Heartless”, що якнайкраще описує «Дівчину у потязі» і сідайте читати.

О, і якщо ви одружені – нехай між вами не буде таємниць.

Дарія Піскозуб