«Дивний» Загребельний

Павла Загребельного по праву можемо вважати диваком. Письменник руйнував радянську систему, порушував правила, будучи її частиною.

Візьмемо, як приклад його magnum opus «Роксолана». Йому вдалося видати цей історичний роман всупереч радянській цензурі. У книзі головна роль присвячена не боротьбі класів, утвердженню комуністичних цінностей, очорненню капіталістичної чи імперіалістичної системи, а особистості.

Турецький перекладач «Роксолани» Омар Дерменджі якось запитав Павла Архиповича, як же йому вдалося обійти всі радянські догми, і врешті видати роман. Загребельний іронічно відповів:

–   Роман просто був завеликий, і цензори не подужали його прочитати.

Загребельному не раз вдавалося перегравати радянську систему. От наприклад після Другої світової війни. Юний Павло пішов на фронт одразу після закінчення школи. Два рази його було поранено. У 1942 року потрапив у полон, і до кінця війни просидів у нацистському концтаборі.

Сталін із полоненими, як відомо не церемонився. Потрапив у полон – зрадник, кінець тобі. Але Загребельному пощастило вийти сухим з води. Полон закінчився працевлаштуванням у військовій місії в Західній Німеччині. Там він опікувався питаннями переселенців. Потім Павло Архипович обіймав посаду рахівника у колгоспі, і вже восени 1946 року вступив до Дніпропетровського університету на російську філологію. Там він познайомився зі своєю майбутньою дружиною – Еллою Щербань, донькою впливового комуністичного політика.

Далі була робота журналістом в обласній Дніпропетровській газеті, у київському журналі «Вітчизна». Талант ламати систему по справжньому у Павла Загребельного розкрився, коли його призначили редактором видання «Літературна газета». Нуднувате друковане ЗМІ, яке не користувалося особливою популярністю, і тхнуло радянським нафталіном, Загребельний зумів перетворити на передове культурне медіа країни. А все почалося з ребрендингу. Газета отримала нову назву – «Літературна Україна». Павло Архипович, аби збільшити популярність видання, почав друкувати там художні репортажі та оповідання про футбол. Цікаво, що цю ідею йому підкинула донька.

Із 1964 по 1984 роки Загребельний працює у Спілці письменників. Здавалося, що система зламає його. Але ні. На нього писали доноси, хотіли викурити з керівних посад у Спілці. А він писав історичні романи. У цей час друкуються його найвидатніші історичні романи – «Євпраксія», «Я, Богдан», «Роксолана», «Диво». Ех, дивним дядьком був Павло Загребельний. Система його ламала, вороги писали доноси, а він працював, книги видавав, виховував дітей, робив побутову хатню роботу, допомагав молодим письменника ,і керувався своєю філософією життя:

–    Треба жити страстями. Ні, не отими, що в священних книгах у нас описані. А страстями оцими, які нас ведуть по життю. Жити кожною миттю цього життя. Життя прекрасне. Світ прекрасний. І нам щастя дано бути в цьому світі. От просто бути в цьому світі – і більше нічого.

Інфографіка: Катерина Кисла