День поезії: підбірка від Форуму Видавців і доповнення від Артефакту
21 березня відзначаєтсья Міжнародний день поезії. Цей день сягає корінням 1999 року, коли 30-та сесія ЮНЕСКО ухвалила постанову щодо дня поезії. Вперше відзначено 21 березня 2000 року.
Поезія, як зазначено в ухвалі ЮНЕСКО, може стати відповіддю на найгостріші та найглибші духовні запити сучасної людини, але для цього необхідно привернути до неї якнайширшу громадську увагу. Крім того, Всесвітній день поезії повинен дати можливість ширше заявити про себе малим видавництвам, чиїми зусиллями, в основному, доходить до читачів творчість сучасних поетів, літературним клубам, які відроджують споконвічну традицію живого звучання поетичного слова.
Команда Форуму Видавців підготувала підбірку з 14-ти поетів і поеток, яких варто читати. До підбірки увійшли:
– Галина Крук
– Василь Герасим’юк
– Павло Коробчук
– Рафал Воячек
– Олег Лишега
– Ігор Римарук
– Грицько Чубай
– Юрій Іздрик
– Юрій Андрухович
– Маріанна Кіяновська
– Василь Махно
– Сергій Жадан
– Катерина Калитко
– Лесь Белей
Переглянути добірку Форуму Видавців можна ТУТ
Ми дякуємо команді Форуму за таку чудову підбірку, але хочемо її трохи розширити, хоча би до двадцяти, оскільки є багато прекрасних поетів, яких варто читати.
Джерело: ЛітАкцент
Микола Воробйов
Малювання сріблом
Коли малюєш сріблом,
то це на грані ризику – це витікання крові із пейзажу…
Про душу так скажу:
те золото, що в дереві, –
здерев’яніло,
а верхнє золото
до вечора горить,
а ввечері понад столом –
листком
розжарене чоло…
Коли ми в розквіті,
дерева, сонце, співи з нами,
але із сотень тисяч обертів коліс
встає на обрії осінній ліс…
Полиці добре устатковані,
книжки розставлені,
і час нам тепле місце покидати…
(із збірки “Ожина обрію”, 1988)
Фото із сторінки О.С. у Facebook
Остап Сливинський
EVA
Старий університетський корпус, який називають «Казарма», і майже завжди зачинений
Ботанічний сад; кілька з нас перестрибували на роверах невисокі ланцюги огорожі,
Спинялося перехрестя, проклинаючи зміну Світла. Мої недорослі духи
Будуть берегти Тебе, Єво. Тоді я довго не відчиняв, вдихаючи пах
Повної ванни троянд після шкільного свята, шампуню «Сіль із вишнею», який Ти
Любила; Міністр внутрішніх справ країни кефіру пунктуально закривав свої кордони
Щоранку, коли час було бігти на Стадіон, і у вітті шуміли пробуджені;
Я терпляче чекав, поки Ти поговориш зі старшими, я уявляв собі кермо і обертав
Перед Тобою зображення, повне невідомих мені знаків, впізнавав себе і ставив на
Позначці “0”, і рухався, як у танці засинання; впізнавав Твоїх друзів і домашніх тварин,
І також визначав їм числа, близько до себе. А далі дуже глибоко залітали птахи,
Я таки говорив до Тебе мовою пір’я, але знаєш, як пір’я все пропускає,
Ніби п’яний патруль. Це має назву «синдром пелікана», я був просто блискучим
Зразком; і коли я з ганьбою повернувся за парту, згадалося Твоє оте єдине речення:
«Щоб не хвилюватися, я уявляла людей деревами». Єво, я перестав відгукуватися на
Власне ім’я.
(із збірки “М’яч у пітьмі“, “Критика”, 2008)
Джерело: https://casopisilegalit.wordpress.com/2016/06/09/basne-marko-pogacar/
Марко Поґачар
Очікування вірша
Лежиш і чекаєш на вірш. не рухаєшся.
як підступна намазана клеєм
гілка що чекає на птаха.
найчастіш на вільшанку, або на щиглика.
чигаєш урочисто у своєму мовчанні, тихий
мов вільшанка чи щиглик
який не з’явився ніколи.
під шкірою простирадла вогкі від поту і подиху,
гарячі від тіла, ніби чекаєш на хмарі низькій.
почісуєшся. крутиш великими пальцями, кліпаєш, іноді
регулярно, іноді ні, але ти у стані спокою.
на дворі лютує зима. кров мерзне,
шкіра натягує спину, вітер шмагає й гілки
горіха дряпають бистрину у віконній імлі.
це все що ти чуєш і бачиш. знаєш ти що вони
між тобою і світлом скла. що на тебе нічого
сісти не може. одначе лежиш і чекаєш на вірш.
чекаєш на нього.
(із збірки “Людина вечеряє в капцях свого батька”, “Книги-21”, 2016, переклад з хорватської: Андрій Любка, Алла Татаренко)
Джерело: http://www.meridiancz.com/blog/yurij-tarnavskyj-ukrajina-ssha/
Юрій Тарнавський
ОДА ДО КАФЕ
О. Л. Вороневичу
I
о, тепле місце відпочивання тіла,
де можна розвісити мокрі полотна шкіри,
висушити на вітрі сухих але ласкавих хвиль
піт втоми, ноги поставити, чекаючи
аж біль стече на долівку тихим скимлінням ножа,
за склом, в синьому світлі неба, боротимуться ще деякі :
на ґратах каналів лежатимуть мокрі, безголові трупи,
відходитимуть останки бунтівників
із без’язиким, німим прапором, але не розчаровані,
о, місце відпочивання сухих, як горіх, півкуль кучерявого мозку,
де можна, залишивши поле бою, оглядаючись,
перестати бути винним, дряпаним, ссаним всередині,
де можна майже заснути із ротом, повним смаку
молока жовтих грудей південних овочів,
де можна плакати приємними слізьми,
які течуть, як роса, із фіялкових очей,
де можна принести богові щастя
дві монети в жертву, заміняти за
дві хвилини лінивого спокою
о, святине немаючих святинь,
ти приймаєш в свої теплі долоні
сповідання залюблених і розчарованих,
слухаєш віршів поетів і крикливі розмови
філософів і мистців з чорними бородами,
ти пригортаєш їх до теплого, твердого живота,
прикриваючи великою долонею,
гладячи їхні спини і гладке волосся,
о, мати ридаючих сиріт,
ти віддаєшся бажаючим, як дешева повія,
продаєш біле, тепле тіло
молодим, що шукають наповнення,
і лишаєш їх спокійними і повільними, коли відійдуть
II
в льодових ротах висить чорна ніч,
що смакує, як ніч тропіку,
що нагадує язикові
дихання, як в сполуці двох там-тамів
синім язиком співає цнотлива музика,
картини вже не снуються в черепі танцюючими,
лиш наростають тоді неясні хотіння
і знову цнотливо плаче теплою кров’ю серце
о, плач, кволе, боязливе серце:
я є усміхнено-задоволений болем,
плач, серце, в святині спокою,
де крізь сині вікна видно життя
(із збірки “Життя в місті”, 1956; можна знайти у книзі “Нью-Йоркська група”, ЛА “Піраміда”, 2012)
Джерело: http://www.the-village.com.ua/village/business/wherework/262661-ya-pratsyuyu-v-tsentri-sheptitskogo
Юрій Кучерявий
“Ворожачи на тінях, як на терезах…”
Ворожачи на тінях, як на терезах –
Коли повернешся? –
Поглядом самим не ковзну
По дзеркалу, що ти шліфувала.
Там твої очі в мене вдивляються –
До тамтих
Я співатиму і руки вознесу.
І ноги твої, і ладан – вони вже тут,
А я й далі – наче дитя,
Що колядку
Подарунком різдвяним гортає.
І відповідей не шукатиму.
(із збірки “Історії слів та речей”, ЛА “Піраміда”, 2014)
Джерело: http://litcentr.in.ua/news/2015-09-07-3579
Богдан Задура
Тест на старість
якщо з двадцяти фільмів які випадково
тож переважно не від початку
дивишся по телевізору
вісімнадцять разів усвідомлюєш
– рано чи пізно – часом аж перед фінальною сценою –
що ти вже їх бачив
то це якраз воно
(із збірки “Найгірше позаду”, “Книги-21”, 2015)
Ростислав Кузик
Post a comment