Artefact LabeL презентує відеопоезію, з якою львів’янка виступала на фестивалях у США та Греції 

Вечір відеопоезії у артцентрі Дзига! Artefact Label ексклюзивно, вперше в історії, покаже кліпи на вірші Софії Ленартович, які вона вже стигла презентувати на міжнародних літературних фестивалях у США та Греції.

 

Окрім того, Роман Коржик презентує відеопоезію з проєкту “Літературне казино”. Модеруватиме подію Павло Гоц – музикант, поет, співзасновник DK Nazva.

---

 

Журнал “Артефакт” запустив музично-літературний лейбл. Команда “Artefact LabeL” тепер продюсує молодих поетів, поеток та музичні гурти. І старт вийшов доволі цікавим: вже перша авторка, яку просуває “Артефакт”, виступила на двох міжнародних фестивалях відеопоезії.

 

Львів’янка Софія Ленартович показала відероботу “Після”. на фестивалі “REELpoetry/HoustonTX”, який відбувся у місті Х’юстон, США

 

Після фестивалю в США Софія разом з командою “Artefact LabeL” взялася за зйомку цілого циклу відеопоезій, об’єднаних спільною тематикою. Це проєкт отримав назву “Голоси”.

 

Проєкт “Голоси” – це серія поетичних фільмів про народження та становлення внутрішньої самості, прийняття жіночої сили і вразливості й уміння вистояти перед найстрашнішим, аби жити далі.

 

Першою роботою із циклу стала відеопоезія “Гріхи”, що дебютує за кордоном у межах 9-го Міжнародного фестивалю відеопоезії в Афінах. Авторка текстів та ідеї проєкту Софія Ленартович сприймає мистецтво як один із потужних інструментів для самовираження, себто можливість проговорити близькі й часом досить щемкі теми.

Коли митець чесний, насамперед, із самим собою, виникає відчуття душевної оголеності перед глядачем, який готовий відкритися навзаєм. Тому поштовхом до створення відеопоезії стала особиста трагедія Софії, про яку дівчина змогла розповісти після того, як по-справжньому прожила та відпустила її. Софія рефлексує на тему смерті як частини неперервного життєвого циклу та символу переродження і початку нового шляху:

 

Коли  не стало мами, себто подруги та наставниці, я зрозуміла, що тепер можу надіятися     лише на власні сили. Але заразом з’явився соціальний тиск та навіть харасмент,  бо ж тепер я наче залишилася беззахисною а самотньою дівчинкою. Така риторика з боку оточуючих дуже легко заганяє у позицію жертви та формує страх перед життям. Тому у відеопоезії я розповідаю про історію становлення жінки, себто констатую смерть кволої, заляканої  дитини та народження цілісної особистості.

 

Коли жінка віднаходить у собі джерело сили, то водночас приймає різні іпостасі, що поєднуються у ній. Вона сама обирає, де і яку з них доречно показати. Вона вчиться слухати внутрішній голос та заявляти про нього світові, аби відстоювати власні кордони, цінності, права та здібності.

Відеопоезія “Гріхи” – це розповідь однієї історії мовами пластики тіла, музики та самого тексту. На передній план тут виходять не конкретний сюжет, а сюрреалізм та етнічні мотиви. У центрі уваги постає образ звичайної дівчини, котра давно втратила свій голос у суспільстві та застрягла у рутині побуту й проблем. Тілесність символізує її рухливу свідомість, яка проривається крізь метушню та нав’язані догми. Мелодія флейти та архаїчна пісня натомість пробуджують дику сутність дівчини та повертають її до витоків. Музичне оформлення для поетичного фільму створила Андріана-Ярослава Саєнко, танцювальну імпровізацію – Галина Щупак. Естетика відеопоезії просякнута етнічними мотивами, оскільки родина Софії походить з Бойківщини. Так, авторка передала у роботі максимально органічну для неї атмосферу та ще раз підкреслила важливість пам’яті про власне коріння.

 

Окрім того, поет, журналіст та історик Роман Коржик, в рамках проєкту “Літературне казино”, презентує відеопоезію на вірш Станіслава Лема “Любовний лист”.

Літературне казино – проект для осмислення і віднайдення перерваних традицій письменницького життя на Західній Україні.

З часів імператора Франца Йосипа (1848 рік) і а до приходу Радянської влади (1939 рік) Галичина була світом 4-ох літератур – української, польської, єврейської та австрійської. У Львові ці 4 нації творили своє літературне життя – вечірки, видання, презентації, дискусії. Між собою вони мало перетиналися, та все ж мали достатньо точок дотику, щоби впевнено сказати: літературні традиції однієї нації вплинули на розвиток письменництва іншої. Зокрема, поляки з 1880 року практикували «Літературне казино» – місце зустрічі творчої еліти у міському казино. Вони пили вино, читали тексти та говорили про літературу.

Івана Франка ми знаємо, як українського поета, однак із самого початку він багато писав польською, публікувався у польських виданнях і певний час його вважали саме польським поетом, який виріс на метафорах творчості Адама Міцкевича. Тому, наше «Літературне казино» шукатиме зв’язки між літературами різних націй та будуватиме новітні зв’язки з поетами й прозаїками Українських міст та сусідніх країн – Польщі, Австрії, Угорщини, Словаччини, Чехії, Литви, Білорусі та інших. Поляки робили у своєму казино «літературне змагання». Ще в кінці 19 століття. Тобто – слем. Сьогодні це популярний формат літературних івентів та фестивалів. От на цьому сентименті ми й будуватимемо вечірки нового «Літературного казино» – слем, спілкування, вино, а також додамо новизни – відео поезії, дискусій з літературними критиками, видавцями.

У 1934 році єврейський журналіст взяв інтерв’ю у Богдана Нижанківського, лідера української літературної групи «Дванадцятка». Він запитав у нашого письменника:

– От чому ми про вас, українців, раніше не чули в літературі?

Нижанківський відповів:

– Та і ми про Вас теж.

Тому наша ціль – чути про іншу літературу, віднаходити її, взаємодіяти та робити все, аби нації читали, писали, пили вино, а не воювали одна з одною.

Мало хто знає, але відомий класик польської літератури, письменник-фантаст Станіслав Лем писав ще й поезію. Тому ми побували на вулиці, де мешкав письменник (нині – вул. Лепкого) та відзняли кліп на один з його віршів.

 

Тож приходьте 13 червня о 19.00 у артцентр “Дзига”. Будемо разом дивитися відеопоезію та говорити про літературні контексти Львова.