Декомунізація “Каменяра”. У Львові відкрили виставку “Franko made in the U.S.S.R
“Вічний революціонер”, “Каменяр”, “Проповідник соціалізму”. Радянська влада створила такий образ Івана Франка. Він і досі функціонує в уяві більшості українців.
Львівські літературознавці та історики з допомогою картин, скульптур та фільмів вирішили показати цей образ і деконструювати його. Для цього, 10 червня, у “Домі Франка” вони відкрили виставку “Franko made in the U.S.S.R”.
Ми побували на виставці, тож розкажемо і покажемо, що там і чому варто туди сходити.
Концепція
Світом керують ідеї. Ідеї з’являються або ж з практичного досвіду або з попередніх культурних епох. Тобто, ми або самі щось вигадуємо, або дивимося те, що вигадали до нас і творчо переосмислюємо це.
Американський літературознавець Джозеж Кемпбел, який вивчав міфологію та релігію, 1949 видав книгу “Герой з тисячею облич” або “Тисячоликий герой”. Кінорежисер та сценарист Джордж Лукас цю книгу прочитав, отримав натхнення, нові ідеї та придумав…”Зоряні війни”.
Проаналізувавши міфи, оповіді, тексти різних народів, культур, цивілізацій, містер Кемпбел приходить висновку: у всіх творах є герой і він проходить один і той самий шлях – поява, ініціація, повернення.
Ініціація може закінчитися тим, що герой, як Еней входить у царство мертвих, чи як Тесей – проходить лабіринт. Герой може бути на межі життя та смерті, може навіть померти для того, щоби перейти в інший статус. І коли герой повертається, тоді стається мир, гармонія, повнота буття.
Якщо подивитися на твори радянського мистецтва та кіно про Івана Франка, уважно розглянути міський простір Львова радянського періоду, то розумієш, що комуністи свідомо чи несвідомо втілювали цю концепцію шляху героя на прикладі життя українського поета і філософа.
А тепер детально про кожен епізод шляху героя та виставки…
Поява
Отже, поява: батько Франка мав кузню, був сільським ковалем.
Радянська влада показала, от, мовляв Франко із селян із простих людей, ще у кузні малий Іван чув про важке становище селян і поки батько кував залізо, малий Франко кував ненависть на експлуататорів
Франко, звісно ж син коваля. Але сільський коваль в українському галицькому селі 19 століття – це місцева технічна інтелігенція. Батько Франка – дуже шанована людина у Нагуєвичах, сім’я доволі не бідна, а мати Франка – з роду Кульчицьких. Їх далекі родичі – Юрій Кульчицький, той, що навчив Європу пити каву, і Петро Сагайдачний – гетьман, той, хто розбив турків під Хотином.
Тож, Іван Франко має аристократичне походження. Про це радянська влада не любила згадувати й подавала біографію Франка виключно, як селянина, сина народу.
Тому куратор виставки Михайло Кобрин говорить, що нам потрібно осмислювати радянський образ Івана Франка:
Нам потрібно зрозуміти радянський період історії. Це один з кроків декомунізації, деокупації. Ми маємо переосмислювати цей історичний досвід таким, яким він був. Викреслити його ми не можемо, замовчувати, табуювати – теж. Він був таким, яким був, тож нам варто його осмислити, зрозуміти, деконструювати. Ми старалися цей образ Франка показати й деконструювати.
Ініціація
Герой має покинути батьківський дім, щоби продовжити шлях, щоби пройти ініціацію. Франко їде навчатися до Львова, бо має потяг до знання і саме у вивченні мови, філософії, історії, здобутті освіти, захисту дисертації має відбуватися його життєва ініціація.
Радянська культура показує ініціацію Франка тільки з однієї точки зору: захоплення соціалістичними ідеями, філософією Маркса, вивчення цих ідей, їх проповідування. Більшовики акцентують на тому, що Франка судили та ув’язнили за пропаганду соціалістичних ідей. Інші сторони життя поета замовчуються.
Іван Якович здобув науковий ступінь доктора філософії, захистивши дисертацію “Варлаам і Йоасаф, старохристиянський духовний роман і його літературна історія”.
Тобто, Франко не тільки вивчав марксистську літературу, а навіть більше працював з християнськими текстами, про що радянська влада вирішила мовчати.
Ініціація Франка – складний процес, який ділиться на три етапи:
1. Проповідь;
2. Товариші;
3. Апофеоз страждань “Відмова від сповіді”.
У радянській культурі Франка зображують героєм, який проповідує соціалістичні ідеї. На картинах він – біля селян, робітників бориславських нафтових родовищ. Саме в цей момент Франко своєї біографії Франко стає легендарним для радянської системи.
Однак, культурний герой ніколи не діє сам. Він має товаришів, соратників, друзів, які йдуть разом з ним пліч-о-пліч.
Радянське мистецтво висвітлювало співпрацю Франка з Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським. Художники малювали Івана Яковича із російською соціалістичною газетою Іскра, яку він дійсно читав.
Водночас, більшовицька пропаганда замовчувала факти спілкування Франка з лідером української греко-католицької церкви Андреєм Шептицьким та істориком Михайлом Грушевським, з яким Франко взагалі був сусідом та бачився ледве не щодня.
Ще один фрагмент Франкової ініціації – це страждання за переконання. Тобто, за соціалістичні ідеї та їх проповідування.
Є картини, які показують суд над Іваном Франком, коли австрійська влада звинуватила його у зв’язках з Михайлом Драгомановим. Тоді Драгоманов хотів сформувати в Галичині групи української молоді для пропагування соціалістичних ідей і в одному з листів загадував Івана Франка як перспективного юнака. Австрійська влада ці листи перехопила.
Апофеозом страждань Франка стала його відмова від сповіді. Радянське мистецтво зобразило цей епізод із життя, однак річ в тому, що Франко таки хотів сповідатися.
Отець Теодозій Галущинський навіть приходив до нього. Спочатку розмова між ними не клеїлася, бо Франко був скептично налаштований до релігії, однак все був вірянином. Медсестра Зоня Монджейовська-Гончарова згадувала випадок, що стався незадовго до смерті поета: «Якось раз я спитала його:
– Чи то правда, пане докторе, що Ви, як люди кажуть, не вірите в Бога?
– Ні! – відповів Франко. – Панно Зоню, я вірив і вірую в Бога не так, як всі. Ой, люди, ви мене не розумієте, й це мене найбільше болить! – і замовк у задумі”.
Повернення героя
Іван Франко як герой української культури повертається з приходом радянської влади 1939 та 1944 року. Більшовики використовують образи і метафори Франка, щоби окреслити міський простір: його іменем називають університет, парк, вулицю, відкривають на його честь музей.
Апофеозом повернення Франка однойменна кінострічка “Іван Франко” — радянський український історико-біографічний фільм про життя і діяльність українського письменника та мислителя Івана Франка, знятий у 1956 році до 100-річчя з дня народження Франка. Фільм вийшов в прокат в УРСР у 1956 році з українським дубляжем від Кіностудії Довженка.
Під час виставки “Franko made in the U.S.S.R” у Домі Франка цей фільм можна переглянути у нижньому залі.
Переосмислення Франка
1986 року Радянська Україна святкувала 130 років з дня народження поета. Відбувся конгрес “Іван Франко і світова культура”. Тоді митці, літературознавці та історики спробували переосмислити образ Франка. Роман Горак написав есей “Тричі мені являлася любов…”, в якому показав Івана Яковича як палкого коханця й ловеласа, як живу людину.
Художники намагалися зобразити його в такий же спосіб.
Тому процес переосмислення Івана Франка досі не завершено. Як і виставка, бо вона відкрилася 10 червня. І її вже можна побачити у Домі Франка. Приходьте!
Post a comment