«Об’єкти», зміна простору і часу. Виставка польського медіамитця Міхала Пєтшака

Головними темами своєї експозиції «Об’єкти» Міхал Пєтшак називає час і простір, їх взаємодію. 


«Мене цікавить та частина візуального мистецтва, що існує між фотографією та фільмом. Відправною точкою є фотографія, а роботи перебувають на гіпотетичній межі статичного та рухомого зображення. Мої твори — це пошук компромісу між концептуальним і візуальним та естетичним аспектом творчості», — говорить польський митець Міхал Пєтшак, пише видання “Погляд”. 

Головними темами своєї експозиції «Об’єкти» він називає час і простір, їх взаємодію. Виставку складають фото- та медіа роботи. «Об’єкти» відкрили цими днями у тернопільській галереї «Бункермуз».

Час

Чорно-білий формат ідеально пасує цій виставці. Він, з одного боку, загострює деталі, виопуклює їх, а з іншого — показує наскільки легко темний колір переходить у світлий. Можливо, це про дволикість миті — вона ніби є, ніби її нема. Але я говорю не про невизначеність, а про те, як по-різному ця мить вчувається, залежно від доданків. «В роботах Міхала Пєтшака час обірваний, він імпульсний та непередбачуваний», — пише Матеуш Палка.

Центральна медіаробота — багаторівнева, у формі поліптиха, що складається з начебто цілісних фотографічних кадрів, які поєднуються з рухомим зображенням. Бачиш, як об’єкти взаємодіють із часом, занурюєшся у їх взаємовплив. Медіаробота затягує — переходиш із пасивного стану спостерігача у співпереживання — слідкуючи за змінами, ніби долучаєшся до них. Виникають думки на штиб того, чи емпатія мусово стосується людей, бо в цьому випадку співпереживаєш місцю та часу. Ця робота — така собі деприваційна камера, де час закільцьовано, скомпресовано — фрагмент вічності на стіні.

Простір

Більша частина експозицій урбаністична, крім того, є ще серія із краєвидами, сказати б рустикальними чи природніми. Місто на роботах позбавлене характерних ознак. Воно умовне. Позначене високими будівлями, інколи — замкненими просторами, в яких вгадуєш місця мегаполісів. Природня частина — це по суті дві площини — земля та небо. Перша й друга серія перетинаються у відеоряді, де застигла людина стає тлом для змінного міського й позаміського середовищ.

«Міхал Пєтшак порушує проблеми особистості в широкому соціологічно-урбаністичному контексті. Митець зіставляє особистість з міським пейзажем», — пояснює Матеуш Палка. Персонажі фотографій різні. Показані в моменти з різницею у кілька секунд. Це нагода порефлексувати, як ця незначна зміна впливає на стан людей, на вираз їхніх облич, а ще на моє як глядача відчуття місця. Що в тому лишається незмінного? Чи є сухий залишок, осердя з осердь, оця найменша неподільна частина, ця жива субстанція. Ідентичність, основа основ, пуп світу, вертикаль буття, вода життя чи філософський камінь. Ось ці запитання, котрі приходять в голову, розглядаючи фотоколажі Міхала Пєтшака.
Один із них займає більшу частину стіни. Цей розмір спантеличує. Так у ступор вводять великі будівлі чи предмети, що звикла бачити в іншому масштабі. На роботі — вулиця, складена з різнорідних і різномоментних частин: деякі з одного часу, деякі з кадрів, зроблених у інші моменти. Десь повторюються герої, десь можна відслідкувати розвиток подій. Так, ніби у фотографії втиснуто кілька можливих реальностей, адже кожен часовий проміжок в якійсь мірі і є простором реальності.

«Якщо уявити собі фотографію (статичне зображення) як точку, то фільм (кінокартина) — це набір таких точок, що формують лінію, або часову шкалу. Якщо ми розмістимо таку лінію в тривимірній системі координат і перевернемо її на 90 градусів по осі Y, то знову побачимо лінію як точку. Проте це буде «мультиплікаційна точка». Ми бачимо точку, але усвідомлюємо, що вона включає лінії інших існувань. У цьому випадку відбувається незвичайне — багаторазове — стиснення часу в одній точці», — каже митець.

Об’єкт/суб’єкт
Ці роботи — нагода поспостерігати за собою збоку, перетворитись у свого наглядача й уточнити свої координати перебування, звіритись із внутрішнім навігатором і реєстратором. Вловлення миті в дії та просторі — спосіб здобути автономність та самість, перетворитись із суб’єкта дії на об’єкт.

Зрештою, ця виставка є й голосом у справі повноцінності й автономності того, в чому ми не бачимо цінності, що просочується, як піщинки між пальцями, непомічено — простору, часу, дії. Це гіпноз першооснов. Це енергія речей, яким ми щодня відмовляємо у самостійності, підпорядковуючи собі — так, наче місце існує для того, аби ми там перебували, й не існує, коли ми не дивимось на нього, ніби час обмежується нашими можливостями його відчувати, і, коли нас нема, впадає у чорну кому. Тут же ці суб’єкти перетинають межу залежності й стають об’єктами.

Анна Золотнюк
Фото авторки

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *