Тернопільські історик, художниця й письменник розповідають про читання

У ці дні актуалізуються досвіди минулого року, бо на їхній основі виробляються плани й стратегії. Зокрема, читацькі.


Тому вирішила запитала людей різних фахів про те, яке їхнє читання та як на нього впливає заняття, пише  Анна Золотнюк у виданні Терен. 

Історик Володимир Окаринський:

— Останні роки три я активізувався в читанні, завдяки електронній читалці Kindle. Минулого року, якщо вірити Goodreads, прочитав 69 книжок. Це трошки більше, ніж попереднього року, але є серед них є й невеликого обсягу твори.

Читаю навмання, заповнюю прогалини, бо бачу наскільки моє покоління загалом було відірване та недорозвинене. Тому, щоби бути на рівні, потрібні зусилля. Але читання — штука приємна, якщо втягнутися (усміхається — А. З.)

Я чомусь не можу читати довгі наукові тексти, як і більшість художніх історичних романів. Тому знайшов для себе компроміс: книжки, в яких автори пишуть про свій час. Вартісні твори несуть в собі дух часу — те, чого не знайдеш в історичних підручниках чи нарисах, та й в багатьох наукових працях. Чи впливає моя професія на добір книжок? Я вже на тому етапі, що вільно добираю тематику. Подобається чеська тема — то підготував доповідь на конференцію про чесько-українські неформальні зв’язки. Заразом читнув «Занадто гучна самотність» Богуміла Грабала, «Жарт» і «Смішні любові» Мілана Кундери та Йозефа Шкворецького «Кінець нейлонового віку». До речі, твір останнього «Бас-баритон» вважають найкращим у світовій літературі про джаз. Неформальний погляд на історію — те, що мені подобається. Тому «Пінґвінський острів» Анатоля Франса (в перекладі Валеріяна Підмогильного, звісно) і «Форрест Ґамп» Вінстона Ґрума (щойно вийшла українською). Остання — то історія з погляду недоумка, цікаво порівняти з чудовим фільмом, від якого вона суттєво відрізняється. Ще одна моя наукова тема — революція 1917–1921 років. Цього року прочитав на цю тему чудові оповідання Юрія Липи зі збірки «Нотатник» та Клима Поліщука, «Розповіді про неспокій» Юрія Смолича (там, щоправда, більше про 1920-ті).

Я люблю відкривати для себе недостатньо відомі імена українських письменників. Найбільше вразили «Джалапіта» Емми Андієвської, «Радощі і муки Бориса Штоцького» Володимира Яворського (роман 1987 року про хіпі, чи не перший на колишньому радянському просторі) і збірка землячки та мандрівниці, фотографині Софії Яблонської «Чар Марока; З країни рижу та опію; Далекі обрії», сподобались романізовані біографії Домонтовича, особливо про Вінсента ван Ґоґа. Ну й ще не зовсім традиційна «Повість про гірке кохання поета Тараса Шевченка» Ґео Шкурупія.

До списку прочитаного треба ще додати кілька книжок, що їх читаємо вголос разом із дітьми (їм від 5 до 9 років): «Гобіт» Джона Толкіна, «Чарлі та шоколадна фабрика» Роальда Дала та «Моя сім’я та інші звірі» Джеральда Даррелла.

Арт-менеджерка, художниця Марічка Юрчак:  

— Коли левова частка твоєї роботи — це комунікація, то на дозвіллі хочеться помовчати. Занурення в книжку — найкращий відпочинок, а до того ж таке необхідне працівникам креативних індустрій тренування уяви (якщо йдеться про художню літературу). Ця сфера швидко розвивається, треба щодень здобувати свіжі знання. Зараз є багато курсів, відеолекторіїв, проте в мене скоріш візуальний тип пам’яті, тому читання спеціалізованих видань залишається найзручнішим способом дізнаватися нове. Не можу сказати, що черпаю натхнення з книжок, але наснагу до роботи вони дають точно. Врешті, все прочитане лягає в один «пул» ідей, звідки необхідна вигулькне в правильний момент.

У минуому році я планувала прочитувати книжку в тиждень, але завершила рік із результатом 30. Дві прочитала в останній тиждень перед Новим роком для круглої цифри. Як то кажуть, аби стати експертом у певній сфері, потрібно прочитати 500 книжок, що її стосуються, тому серед прочитаного також тексти про митців та мистецтво. Була в списку й мотиваційна література, хоча найбільше мотивувала не вона, а художньо-біографічна «Ні сонце, ані смерть» Генрі Марша, лекцію якого мала за честь послухати (це неймовірно!) у нашому Державному медичному університеті ім. І. Горбачевського. Серед особливих книжок – ті, котрі читала під час мандрів: «Я, грек Зорба» Нікоса Казандзакіса читала під час подорожі в Грецію, «Сад богів» і «Птахи, звірі та інші родичі» Джеральда Даррела на острові Корфу, «Двох добродіїв з Брюсселя» Еріка-Еммануеля Шмітта по дорозі в Брюссель, «Читець у ранковому експресі» Жана-Поля Дідьєлорана в поїзді до Ужгорода.

Юрій Матевощук, поет, організатор культурних подій:

— Цьогоріч тільки в книгарні «Є» я провів понад вісімдесят заходів. Більшість книжок, презентації яких я модерував, читав — якщо не повністю, то бодай так, аби знати, про що йдеться. Загалом цього року в моєму списку повністю прочитаних — 58 книжок. Останні три роки нотую, що прочитав, бо часто повертаюсь до цього. Приміром, думаю, що повернусь до «Нареченої Шульца» Аґати Тушинської, котра серед цьогорічних новинок мене вразила найбільше.

Я завжди раджу тільки ті книжки, які мені абсолютно сподобались. Серед таких: Макса Кідрука «Де немає Бога», «Коханці Юстиції» Юрія Андруховича, «Як читати класиків» Ростислава Семківа, «Меч «Щербець» та Українські ворота: Україно-Польські взаємини від поділів Речі Посполитої й до сьогодні» Святослава Липовецького.

Важлива для мене книжка — «Як читати класиків» Ростислава Семківа. Вона доступно пояснює, чому не можна одразу взятись за постмодернізм і все зрозуміти. Треба починати з масліту. Я купив «Улісса» Джеймса Джойса та даю собі рік на те, аби його прочитати. Я читаю кілька книжок одразу. В мене навіть є спеціальна секція таких книжок на поличці. Зараз таких вісім. Серед них — «Автобіографія Еліс Б. Токлас» Гертруди Стайн, і це той текст, в який треба вчитуватись. Є й книжки, які читаю просто заради розваг. Інші — аби чого навчитись. Інші — аби відчути дисонанс від того, що очікував і того, що отримав. Я не очікував, що від есеїстики «Церебро» Андрія Бондаря отримаю так багато кайфу. Коли розумієш, що автор з тобою грається – отак взяв тебе й взув — оце круто. Ця книжка з тих, що лишають післясмак.

Записала Анна Золотнюк

Фото авторки

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *